Психологічні основи судового слідства в суді першої інстанції

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, допоки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України). Оскільки суд – єдиний орган, що здійснює правосуддя в Україні,  дослідження його діяльності набуває першочергового значення. Судове слідство як одна зі стадій судочинства має важливе процесуальне значення, позаяк саме під час її проведення суд досліджує і перевіряє докази, на основі яких виносить вирок. Психологія є вираженням людиною навколишньої дійсності в процесі її активної діяльності. З огляду на це дослідження психологічних особливостей судового слідства дає змогу розробити методичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності правосуддя, культури процесу, максимального виховного впливу на його учасників. Цю проблему частково досліджували такі вчені, як В. Бедь, В. Бахан, В. Васильєв, Ю. Грошевий, А. Дулов, А. Конні, Ю. Чуфаровський та інші. Аналіз спеціальної літератури свідчить, що процесуальні проблеми судового слідства не лишилися поза увагою вчених-процесуалістів. А ось психологічні особливості судового слідства в науці кримінального процесу і юридичної психології розглянуті не достатньо. Основні засади судового слідства Судовий розгляд – четверта стадія українського кримінального процесу, яка є центральною, оскільки зміст її полягає в тому, що суд досліджує в судовому засіданні всі докази та постановляє вирок. Судовий розгляд складається з п’яти частин: підготовчої частини судового засідання; судового слідства; судових дебатів; останнього слова підсудного; постановляння і проголошення вироку, постанови або ухвали. Судове слідство являє собою центральну, головну частину розгляду кримінальної справи, завданням якої є дослідження й оцінка доказів у справі на основі принципів кримінального процесу, а саме: гласності, усності, безпосередності процесу та змагальності сторін. Ця стадія кримінального процесу вирішує основне питання судочинства – винувата чи ні особа, притягнута до кримінальної відповідальності. Тільки докази, досліджені в ході судового слідства, можуть бути покладені в основу вироку суду. Психологія розгляду кримінальної справи в суді вивчає закономірності, пов’язані з психологічною діяльністю всіх осіб, котрі беруть участь  у розгляді справи – прокурора, адвоката, судді та інших. Діяльність кожного з них у тій чи іншій мірі містить у собі такі сторони: соціальна, пізнавальна (пошукова), конструктивна, комунікативна, організаційна і засвідчувальна. У кожній із зазначених сторін юридичної діяльності реалізуються відповідні особисті якості, які покликані забезпечувати успішність роботи судді, прокурора і адвоката. Кожна із сторін вимагає наявності не тільки ґрунтовних теоретичних знань, а й практичних навичок та вмінь. Психологічна діяльність учасників процесу Професіоналізм, чесність, принциповість, професійна етика тощо – якості, які повинні бути притаманними судді, прокурору, адвокату як учасникам кримінального процесу, котрі постійно перебувають в центрі уваги. Закономірності, пов’язані з психологічною діяльністю всіх осіб, що беруть участь у розгляді справи, є предметом дослідження психології судового процесу. Психологічний аналіз судового процесу дає можливість розробити рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності правосуддя, культури процесу, максимального виховного впливу на всіх його учасників. Закономірності соціальної психології під час здійснення правосуддя можуть слугувати і поліпшенню, і погіршенню результатів діяльності судді та інших учасників кримінального процесу. Тому застосовувати їх потрібно враховуючи всі обставини справи та особисті характеристики кожного учасника. Отже, діяльність суду та інших учасників судового процесу дуже різноманітна, складна і відповідальна, оскільки саме суд покликаний вирішити кримінальну справу по суті і винести відповідний вирок. Головний вид діяльності в суді – конструктивна діяльність, суть якої полягає у прийнятті рішень зі спірних питань і у винесенні вироку. Специфіка пізнавальної діяльності в суді зумовлена насамперед тим, що на основі матеріалів попереднього розслідування суд одержує готову модель події, яка піддається дослідженню. Водночас версія сприймається судом тільки як ймовірна істина, що обов’язково має перевірятися і старанно досліджуватися. Комунікативній діяльності суду властиві визначенні психологічні особливості, які обумовлені передусім співвідношенням інтересів осіб, котрі беруть участь  судовому розгляді. Оскільки інтереси окремих осіб, які беруть участь у справі, можуть не збігатися з цілями і завданнями суду у встановленні істини і розкритті злочину, поведінка останніх протидіє діяльності суду з виявлення істини. Цілком зрозуміло, що відносини суду з цими особами носять конфліктний характер і ускладнюють судовий процес. Тому одним із серйозних елементів комунікативної діяльності суду є психологічний вплив на них тими засобами і прийомами, що не суперечать закону. Важлива і виховна діяльність суду, позаяк одним із завдань правосуддя є виправлення і перевиховання злочинців, виховання кожного громадянина в дусі дотримання законів і моральних норм поведінки. Таким чином, психологія судової діяльності будується на вивченні як загально психологічних, так і соціально-психологічних характеристик усіх учасників судового процесу, а також їх взаємин. Психологічний аналіз судової діяльності дає можливість побачити найскладніші її сторони і розробити рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності правосуддя. Регулювання міжособистісних відносин у процесі У стадії судового слідства беруть участь всі зацікавлені сторони процесу: прокурор, підсудний, потерпілий, захисник. Різні початкові позиції сторін надають судовому слідству особливу гостроту і напруженість. У судовому слідстві всі учасники судового процесу наділені рівними правами щодо представлення доказів, а також участі в їх перевірці. Проте кожна сторона, маючи власний інтерес у справі, намагається виділити ті факти, які сприятимуть прийняттю позитивного для неї рішення. Суперечності в інтересах сторін можуть породжувати напружені, конфліктні ситуації. Завдання судді – забезпечувати змагальний характер судочинства. Регулювання міжособистісних відносин у процесі судового слідства потребує від судді не тільки правового професіоналізму, а й психологічної підготовки та загальної культури спілкування. На всі недопустимі в суді ситуації суддя повинен своєчасно, тактично і швидко відреагувати. Судове слідство – це самостійна стадія судочинства, яка має власні завдання, передбачену законом особливу форму його проведення в умовах гласності, усності, безпосередності і безперервності в дослідженні доказів, проводиться під керівництвом суду за активної участі об’єктів обвинувачення і захисту, і, що конче важливо, не є повторенням досудового слідства. А щодо психологічної сторони, то судове слідство – одна з частин судового розгляду, де психологічний тиск на його учасників є значним, і тому тут, зокрема суду, необхідно враховувати цей чинник, який згодом може вплинути на рішення у справі. Головну роль у здійсненні правосуддя відіграє особистість судді, його професійна майстерність, моральні якості. Як організатор судового процесу суддя повинен володіти: цілеспрямованістю, добрими організаторськими здібностями, наполегливістю, високим рівнем самоорганізованості, критичним ставленням до результатів попереднього розслідування, вмінням управляти своєю та чужою емоційною сферою. Оскільки суддя перебуває постійно в центрі уваги всіх учасників процесу, то його репліки, зауваження, запитання і навіть міміка та жести піддаються контролю й оцінці присутніх у залі судового засідання. У цьому зв’язку досвідчений суддя відзначається витримкою і неупередженістю, вмінням слухати людину і ввічливістю. Діяльність прокурора Обвинувальна діяльність прокурора має співпадати з усіма іншими обов’язками. Він повинен сприяти реалізації гарантованих законом прав учасників процесу, нормальній діяльності суду та встановленню істини у справі. Мислення прокурора є причинно-наслідковим, позаяк основним змістом його розумової роботи є виведення наслідку. Наслідкове мислення потребує вміння співставляти факти, робити висновки на основі законів логіки, розпізнавати правду та обман. Згадані особливості причинно-наслідкового мислення передбачають наявність у прокурора таких якостей: широта мислення, мобільність, швидкість, самостійність, цілеспрямованість, критичність, гнучкість. Прокурор повинен бути наділений неабиякими вольовими якостями. Його професійна діяльність потребує великої особистісної ініціативи, цілеспрямованості, впертості, добрих організаторських здібностей. Пізнавальна діяльність прокурора має особливе значення під час ведення допитів у залі судового засідання членів злочинної групи. Тут у всій повноті виявляються його спостережливість, добре орієнтування в ситуації тощо. З-поміж найважливіших у діяльності прокурора є комунікативна сторона, адже спілкування посідає в роботі державного обвинувача одне з головних місць і пов’язане зі встановленням істини у кримінальній справі. Під час судового розгляду прокурор спілкується з суддями, адвокатами, експертами, підсудними, потерпілими, свідками і до кожного повинен знайти відповідний підхід. У зв’язку з цим доцільно підкреслити необхідність оволодіння прокурором мистецтвом промови. Конструктивна сторона вимагає від прокурора доброї оперативної і довготривалої пам’яті, схильності до аналітичного мислення і уяви. Організаторські здібності в роботі з людьми і вольові якості є значними для організаційної сторони діяльності прокурора. Вміння передати в письмовій формі свою думку для прокурора так само важливо, як і вміння виражати її в голос. Тому засвідчувальна сторона діяльності останнього також відіграє неабияку роль, адже вміння використовувати письмову форму мови під час оформлення постанов свідчить про його професіоналізм. Прокурор, виступаючи в суді по кримінальній справі, обвинувачує від імені держави, що вимагає від нього виняткової скрупульозності і аналізу доказів, бездоганно зроблених висновків і високої мовної майстерності. Діяльність захисника Судовий захист – конституційне право громадянина. Всі невинуваті повинні бути захищені від необґрунтованого обвинувачення. Здійснення цього положення – завдання всіх працівників правоохоронних органів. Проте найбільш спеціалізовано це завдання виконують адвокати (захисники). Діяльність захисника здебільшого залежить від умілого встановлення психологічних контактів з людьми, від правильного підходу до підзахисного як до особистості, від взаємодії його з судом, прокурором та іншими учасниками процесу. Велике значення для цього має організаторська діяльність захисника. Оскільки основною метою діяльності захисника є захист, то вміння знаходити серед величезної кількості фактів такі, що спростовують обвинувачення або дають можливість пом’якшити відповідальність, є важливим пізнавальним компонентом діяльності адвоката.  Для його реалізації потрібні глибина розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцна пам’ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються також активна, критична і об’єктивна оцінка наявних фактів. Комунікативний компонент дозволяє глибше вивчити психологічні причини вчинення злочину, дати більш повну характеристику особистості обвинуваченого, правильно будувати взаємини з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути конфліктних ситуацій. Психологічна сумісність є необхідною при спілкуванні адвоката з підзахисним. Адже специфіка відносин останніх передбачає довіру, без якої здійснення захисту є неможливим. Якщо підсудний не йде на контакт зі своїм захисником, останньому складно будувати «сильний» захист, який сприятиме прийняттю справедливого, позитивного для підсудного, вироку. Велику роль у діяльності адвоката відіграє організаторський компонент. Від організаторських здібностей залежать підготовка до судового процесу, планування захисту, використання визначених прийомів і методів і, зрештою, прийняття відповідного рішення по справі. Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насамперед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинуваченого. Успішне здійснення захисної діяльності вимагає від адвоката високих моральних якостей. У поведінці захисника повинні виявлятися незмінна стриманість і коректність стосовно всіх учасників судового розгляду, інтелігентність і висока моральність. Професійний обов’язок адвоката –принциповість і послідовність у захисті. Бути адвокатом – це складне мистецтво, що відрізняє його від всіх інших юридичних спеціальностей. Крім професійних знань, навичок і умінь адвоката необхідно мати покликання, бути мужньою і обов’язково порядною людиною. Замість висновків Слід зазначити, що взаємини між державним обвинувачем і захисником у суді при розгляді кримінальної справи будується на розумінні ними покладених на них завдань, наданих кожному з них прав і на дотриманні норм службової етики і психолого-педагогічної тактовності. Отже, і суддя, і прокурор, і адвокат стурбовані тим, аби максимально використовувати судове слідство як центральну стадію кримінального процесу. Це характеризує професійну спрямованість особистості судді, прокурора, захисника, що визначається в прагненні до панування справедливості. Вони мають бути прикладом для інших учасників судового слідства. Суддя як організатор судового процесу повинен контролювати його хід, вчасно реагувати на емоційні аспекти, бути цілеспрямованим, наполегливим, професійно майстерним. Прокурор має ставити питання чітко і виважено, без упередженого ставлення до підсудного, щоб не порушувати такий принцип судочинства, як презумпція невинуватості. Захисник як особа, котра захищає підсудного, зобов’язаний допомагати йому не тільки з процесуального погляду, а й психологічного. Позаяк процес проведення судового слідства відзначається складністю, неоднозначністю, а де в чому і суперечливістю його організаційно-правових та функціональних основ, відшукування шляхів та засобів суттєвою підвищення ефективності цієї стадії судочинства вбачається на сьогодні нагальним. Використання ж основ психології для вирішення означеного завдання є необхідним та виправданим теорією, практикою та часом.