Неврегульоване право платного користування об’єктами інтелектуальної власності Останнім часом на ринку України набув поширення франчайзинг. Проте, на жаль, законодавчо цей вид бізнесу в нашій державі наразі не врегульований. З огляду на актуальність цієї теми 19 серпня ц.р. відбувся відповідний «круглий стіл» робочої групи Європейської бізнес асоціації. На заході зібралися провідні спеціалісти із франчайзингу та представники державних органів влади. Учасники обговорювали проект ЗУ «Про державну реєстрацію договорів комерційної концесії (франчайзинг)», який має розробити Державний департамент інтелектуальної власності у співпраці з членами робочої групи ЄБА з франчайзингу.
Комерційна концесія є, франчайзингу – немає
«Стверджувати, що в Україні немає правового регулювання франчайзингу – неправильно», – зазначила член робочої групи ЄБА з франчайзингу, адвокат ЮФ «Василь Кісіль і Партнери» Наталія Микольська. Попри те що в жодному українському нормативно-правовому акті не зустрічається термін «франчайзинг», чинне законодавство оперує тотожним терміном «комерційна концесія». Згідно із ст. 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Чому ж тоді маємо потребу в додатковому правовому регулювання цього виду правових відносин?
Згідно із ст. 1118 ЦК України договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним. До того ж договір підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо ж правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. Крім цього стаття 1117 ЦК України передбачає, що сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, але лише ті, які є суб’єктами підприємницької діяльності. Проте передбачивши вимогу державної реєстрації, законодавець не передбачив правового механізму її здійснення. Тобто державні органи, які повинні реєструвати договори комерційної концесії, не мають правових підстав для того, аби це робити. Під час «круглого столу» учасники вирішили, що ідея реєстрації таких договорів має право на існування. Однак механізм здійснення такої реєстрації повинен бути чітким та продуманим.
Кому ж реєструвати договори
Відповідно до ст. 1116 ЦК України предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Тобто складовими предмета є речі, реєстрацію яких здійснює Державний департамент інтелектуальної власності. Тому учасники заходу дійшли згоди, що було б доцільно, аби цим опікувався орган, на який покладено відповідні функції, а не державні органи, котрі здійснюють реєстрацію державних підприємств. Адже вони, по суті, зважаючи на відсутність правового механізму здійснення реєстрації договорів комерційної концесії, ніколи не стикалися з правом інтелектуальної власності, ноу-хау, авторськими та іншими правами, які можуть бути предметом цих договорів.
Тому робоча група ЄБА з франчайзингу вирішила, що потрібно, аби такою реєстрацією займався інший орган – Державний департамент інтелектуальної власності. «Для цього слід внести зміни до ЦК України, ГК України і передати Держдепартаменту таку компетенцію. До того ж треба розробити порядок такої реєстрації. Якщо ми лише внесемо зміни до ЦК України та ГК України, то відмовляти сторонам договору комерційної концесії будуть не органи, які зобов’язані проводити таку реєстрацію, а Департамент», – зауважила Наталія Микольська.
Зі слів експертів, робота над законопроектом перебуває на «передфінальній» стадії. Завдання перед авторами законопроекту і проте, і складне: врегулювати те, що наразі не врегульоване. Наступним і більш складним завданням робоча група ЄБА з франчайзингу визначила прийняття Закону про франчайзинг.
* * *
Поза сумнівом, від франчайзингу виграє не тільки франчайзі, а й франчайзер, бізнес якого розростатиметься за допомогою грошових коштів франчайзі. У правоволодільця також з’явиться можливість заходити на нові ринки. При цьому потрібна менша кількість керівників, менші витрати на заробітну плату. Проблема з пошуком персоналу також зникає. Проте найголовніше, що франчайзі мають сильнішу мотивацію, ніж наймані співробітники компанії у розвитку бізнесу. Однак, попри неврегульованість франчайзингу в Україні, договори комерційної концесії продовжують укладатися. Як видно з положень ЦК України, які передбачають їх обов’язкову реєстрацію, вони можуть визнаватися недійсними, що стає черговою перепоною для розвитку бізнесу в Україні.
Коментар фахівців
Ольга ГОРОБЕЦЬ,
начальник управління державних реєстрацій, економіки та інформаційного забезпечення інтелектуальної власності ДДІВ: – Ми завжди отримуємо дуже багато звернень про те, як можна зареєструвати договір комерційної концесії, що передбачено чинним українським законодавством. Однак, на жаль, ми змушені відповідати, що такої реєстрації, зважаючи на відсутність її механізму, просто немає. Саме тому ми підтримуємо ініціативу Європейської бізнес асоціації в їх баченні необхідних змін до законодавчого поля України в цьому питанні. Олександр НОГАЧЕВСЬКИЙ, голова робочої групи ЄБА з франчайзингу, партнер компанії «Тріарх»: – Україна ще не має досвіду в франчайзингових відносинах. Кожна територія має свої особливості. Наприклад, закон про франчайзинг в Канаді був прийнятий лише в 2000 р., незважаючи на те, що аналогічний закон діє в США вже більше 40 років. З іншого боку, в нас є досвід прийняття окремого закону в Росії, який не працює. Тому ми маємо зважено врахувати не тільки міжнародний, а й свій, власний досвід. Наталія МИКОЛЬСЬКА, адвокат ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»: – Основна проблема така: чинне правове регулювання цього виду правовідносин не відповідає стану розвитку франчайзингових відносин в Україні. Ці відносини в середовищі бізнесу розвиваються досить швидко та динамічно, а законодавче врегулювання не встигає їх наздоганяти. Інша проблема полягає у тому, що український законодавець передбачив обов’язкову реєстрацію договорів комерційної концесії. Цей обов’язок відповідно до чинного законодавства України покладений на органи, які здійснюють державну реєстрацію правоволодільця. Проте передбачивши вимогу державної реєстрації, законодавець не передбачив правового механізму її здійснення. Тобто державні органи, які повинні реєструвати договори комерційної концесії, не мають правових підстав для того, аби це робити. Відтак, виходить замкнуте коло. Добросовісні компанії, які укладають договір комерційної концесії, хочуть його зареєструвати, звертаються до відповідного органу, однак він цілком обґрунтовано і правомірно відмовляє. І «крайнього» тут знайти неможливо.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|