Всі рубрики


Чи потрібен Україні Господарський кодекс?

У зв’язку із загостренням полеміки науковців і практиків про доцільність Господарського кодексу України (ГК) прес-служба Вищого господарського суду України уповноважена зробити наступну заяву: на жаль, настрої скасувати ГК знайшли підтримку й на урядовому рівні. Одним із завдань Програми Уряду «Український прорив: для людей, а не політиків» визначено продовження процесу кодифікації цивільно-правового законодавства шляхом інкорпорації (вживлення) Господарського кодексу України в Цивільний кодекс України (ЦК). Міністерство юстиції України підготувало проект Закону України «Про основні засади господарської діяльності», який повинен замінити собою ГК (інакше доцільність такої роботи не зрозуміла). Одночасно в юридичній періодиці посилюється критика положень ГК, вказується на «архаїчність» його норм і на неузгодженість з цивільно-правовою доктриною – нібито як аргументи на користь скасування ГК і подолання у такий спосіб проблеми дуалізму права. Справді, недосконалість окремих положень чинного ГК заперечувати неможливо. Цілком слушно критикується неузгодженість ЦК і ГК, і найбільша, на думку експертів, проблема полягає у відсутності чіткого розмежування предмету регулювання цими кодексами. І це вже спільна провина «господарників» і «цивілістів», які в роботі над проектами кодексів не змогли поступитися власними позиціями й порозумітися в загальнодержавних інтересах – це визнає більшість суддівського корпусу. Але чи правильно взагалі відмовлятися від окремого кодифікованого акту господарського законодавства? Чи можна говорити про господарські відносини як про цивільно-правові, і що випливає з такого твердження? Декому може здаватися, що назва нормативного акту, який регулює господарські правовідносини, не має особливого значення. Головне, щоб ці норми відповідали реальним потребам життя. Але тоді й полеміка точилася б лише навколо вдосконалення ГК, а не стосовно його інкорпорації в ЦК. Глибший аналіз проблеми показує, що теоретичні питання галузевого поділу права і, відповідно, законодавства мають потужний практичний вияв. Загальновідомо, що підходи до правового регулювання суспільних відносин мають визначатися залежно від характеру суспільних відносин і потреб окремих індивідів і суспільства в цілому. Відносини у сфері господарювання мають майновий характер, оскільки виникають у зв’язку із залученням засобів виробництва у виробничу (у широкому розумінні) діяльність і щодо результатів такої діяльності (продукція, доходи й прибуток, одержані від її реалізації та ін.). Господарські відносини пов’язані з реалізацією права власності й інших майнових прав. Це дає підстави для твердження про цивілістичну природу господарських відносин. Але визнання господарських відносин предметом цивільного права з усіма правовими наслідками поширення на них норми ч. 2 ст. 4 ЦК здається хибним. Об’єктом майнових відносин у господарській діяльності є майно, яке використовується у виробничій діяльності – засоби виробництва, сировина, продукція (товар), товарні знаки, інші об’єкти інтелектуальної власності й нематеріальні активи. Особливістю господарської діяльності, яка відрізняє господарські відносини від цивільних, є нерозривне поєднання майнових елементів із організаційними. Господарська діяльність – це діяльність організаційно-майнового характеру. Важливо пам’ятати, що ця діяльність становить основу (фундамент) економіки будь-якого типу. Тому, регулюючи господарську діяльність, законодавець визначає й правову форму економічних відносин і економіки. Станом економічної системи визначається добробут суспільства будь-якої держави. Економіка задовольняє потреби суспільства у сфері споживання (виробництво товарів, робіт, послуг для задоволення біологічних і соціальних потреб людини), у соціальній сфері (створення робочих місць, відрахування на виплати соціальних гарантій, в т.ч. утримання системи пенсійного забезпечення), щодо утримання державного апарату і втілення державних програм розвитку в інтересах усього суспільства, освітніх і культурних потреб суспільства, інновації (втілення в життя нових, досконаліших і продуктивніших технологій та ін.). Господарській діяльності притаманні й ознаки, які містять потенційну загрозу як для самих суб’єктів господарських відносин, так і для всього суспільства. Усе це має бути враховано при побудові системи правового регулювання господарських відносин. Метод цивільного права ґрунтується на широкій диспозитивності регулювання й рівності сторін правовідносин. Однак про яку фактичну чи юридичну рівність може йтися у відносинах із суб’єктом, який займає монопольне становище? Чи може суспільство в такому випадку дозволити собі регулювати відносини, виходячи виключно з волевиявлення сторін? Безперечно, ні. Як відомо, лібералізм ЦК зумовлений необхідністю забезпечити майновий аспект свобод громадянина. Поширювати такий підхід на економічні відносини, вочевидь, недоцільно з огляду на притаманний економічній системі й економічним відносинам вплив на інтереси суспільства й необхідність встановлення балансу приватних інтересів господарюючих суб’єктів та інтересів усього соціуму. Тому інкорпорація ГК до ЦК не знімає проблеми дуалізму права, а лише «переносить» її всередину цивільного права. У рамках ЦК буде передбачено особливості регулювання господарських відносин, виходячи з усього вищесказаного про ці відносини. Власне, у межах цивільного права утвориться правовий інститут, який матиме власний метод правового регулювання, який відрізнятиметься від методу цивільного права. Фахівці теорії права не розуміють: чим такий інститут відрізнятиметься від галузі права? Експерти прогнозують, що можливий інший варіант (який, на жаль, має реалістичний вигляд і є основною причиною критики ГК як до, так і після його прийняття), за якого регулювання господарських відносин відбуватиметься на засадах, передбачених ЦК. Суть цього варіанту в наступному. Визнання господарських відносин цивільно-правовими й використання для їх регулювання методу цивільного права в проекції на економічну площину означатиме побудову економічної системи з позицій невтручання держави в економіку й саморегульованості ринкового середовища. Спроби створити таку економіку вже були й показали не лише свою неефективність, але й здатність призводити до економічних потрясінь. Яскравим, справді хрестоматійним прикладом є США 1930-х років минулого століття, коли нерегульованість державою ринкових процесів призвела до Великої депресії. Практика показала, що схильність людей ставити свої інтереси над загальносуспільними в умовах безконтрольності й безкарності спричиняє такі обсяги шахрайства й інших недобросовісних дій, які можуть створити загрозу економічній безпеці держави. Тому категорично не можна погодитися з розривом господарських відносин на приватноправові як предмет цивільного права й публічно-правові як предмет адміністративного та кримінального права. Адже господарські відносини як приватноправові, так і публічно-правові об’єднані одним об’єктом – економікою. І це вимагає об’єднання їх в єдину групу, в єдиний предмет правового регулювання. Розділяючи приватноправові й публічно-правові господарські відносини між різними галузями права, ми втрачаємо цілісність впливу на об’єкт регулювання – економіку. Сумним прикладом є неефективність сучасного розмежування компетенції між господарськими й адміністративними судами. Попри труднощі й неоднакову судову практику розмежування адміністративної й господарської юрисдикції, що вже само по собі істотно ускладнює правовий захист господарюючих суб’єктів, в Україні впроваджено нераціональний, невідповідний специфіці правовідносин підхід до розподілу спорів між спеціалізованими судами: економічні спори (для вирішення яких необхідні оперативність і розуміння суті економічних показників і категорій) розглядаються за процедурою, розробленою для спорів у сфері управління. Чи не станеться такого з усією системою норм, які регулюють господарські відносини? Виходячи із сказаного вище, реальне вдосконалення правового регулювання господарських правовідносин залежить від вдосконалення ГК, його розширення, інкорпорації до нього положень законів, які регулюють відносини у сфері господарювання, вважають у ВГСУ. Необхідність проведення такої роботи відчувається вже давно й дедалі сильніше. Цю позицію поділяють не лише експерти-правники, вчені-теоретики, але й абсолютна більшість суддів-практиків усіх господарських судів України. Досвідчених і об’єктивних правників тривожить, що за надуманими теоретичними суперечками втрачається дорогоцінний час, коли інтелектуальний потенціал правової науки й практики міг би бути використаний на розв’язання реальних практичних потреб. За штучними й суб’єктивними чварами не помічається різниця між майновими відносинами громадян і фінансово-господарською й виробничою діяльністю. А якщо помічається, але робиться те, що робиться, то інакше, як умисними антидержавними діями це назвати не можна. До розробки проектів програм і законів фахівці господарських судів не залучаються. Чи не тому, що набагато простіше тикати пальцем у бік судової системи й звинувачувати її в корупції? Цю принципову професійну позицію суддівського корпусу прес-служба ВГСУ зобов’язана донести до відома громадськості й влади цією заявою.  Прес-служба Вищого господарського суду України
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№23-24 | 31 грудня
Тема тижня:
Податки та збори
Тема тижня
  • Повернення сплаченого збору за пенсійне страхування на купівлю квартири: порядок, дії, документація, вартість.
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________