Припинення трудового договору між працівником і підприємцем

Відповідно до ч. 2 ст  2 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) працівники можуть реалізовувати право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу з фізичною особою. Чинним законодавством України встановлено особливий порядок урегулювання питань припинення трудових договорів, які укладаються між фізичними особами-роботодавцями й найманими працівниками. Підстави розірвання Розірвання трудового договору між фізичною особою-підприємцем і найманим працівником здійснюється на підставі відповідних статей КЗпП і Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою (затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 р. № 260). Загальні підстави припинення трудового договору передбачені у ст. 36 КЗпП: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 ст. 23 КЗпП), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38, 39 КЗпП), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. 40, 41 КЗпП); 5) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці; 5) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження роботи. Обов’язкова реєстрація При припиненні трудового договору фізична особа-підприємець робить у трудовому договорі запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП. Сторони трудового договору мають сповістити державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір, про факт припинення трудових відносин, пред’явивши свої примірники договору й додатки до нього. Розірвання договору має бути підтверджене підписами сторін трудових відносин на трьох примірниках договору, один з яких знаходиться у фізичної особи-підприємця, другий – у працівника, третій – у державній службі зайнятості, яка здійснила реєстрацію трудового договору. Вчинення дій щодо зняття з реєстрації в центрі зайнятості розірваного трудового договору проводиться в присутності сторін трудового договору – роботодавця (фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників або фізична особа, яка використовує найману працю, пов’язану з наданням послуг ) та працівника. Зняття трудового договору з реєстрації в службі зайнятості за відсутності однієї зі сторін трудових відносин можливе лише за умови надання службі зайнятості рішення суду, яке набрало законної сили, про розірвання цього договору або про визнання його недійсним. Трудовий договір знімається з реєстрації у випадку смерті однієї зі сторін трудового договору, про що на підставі свідоцтва про смерть, копія якого додається, робиться відповідний запис у договорі. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох днів повинна зняти трудовий договір із реєстрації, про що робиться відмітка в книзі реєстрації трудових договорів. На підставі цього запису відповідальна особа центру зайнятості робить запис на трьох примірниках трудового договору. Слід наголосити, що фізична особа має право внести запис до трудової книжки працівника про звільнення його з роботи лише після внесення цих записів про зняття з реєстрації трудового договору. Крім цього, посадова особа центру зайнятості обов’язково підтверджує особистим підписом записи, внесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчує їх печаткою. Необхідно пам’ятати, що роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку й провести розрахунок – виплатити всі суми, які належать працівникові від фізичної особи-підприємця. Строки для зняття з реєстрації трудового договору законодавством не встановлені, але слід мати на увазі, що при затримці видачі трудової книжки з вини роботодавця (наприклад, якщо з його вини несвоєчасно знято з реєстрації трудовий договір), працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. А порушення вимог законодавства про працю відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення спричиняє накладання штрафу на посадових осіб і громадян – суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від 15 до 50 НМДГ (тобто від 255 до 850 грн). Деякі особливості Якщо приватний підприємець є платником єдиного податку і здійснює підприємницьку діяльність із використанням найманих робітників, то відповідно до п. 4 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29 жовтня 1999 р. № 599, він повинен у податковому органі за місцем реєстрації одержати на кожного працівника довідки про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку. У випадку звільнення працівника підприємець має повернути відповідну довідку, інакше недоїмка по єдиному податку в розмірі 50% від ставки буде нараховуватися доти, допоки підприємець не повідомить про таке звільнення. Крім того, фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, є податковим агентом своїх працівників щодо виплати заробітної плати й, відповідно, зобов’язана нараховувати (утримувати, перераховувати) податок із доходів фізичних осіб із доходів, які виплачуються найманим працівникам, у порядку, встановленому ЗУ “Про податок з доходів фізичних осіб”. Відповідно до цього Закону платник податків має право на податкову соціальну пільгу, яка застосовується до доходу у вигляді заробітної плати, якщо остання відповідає пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 Закону. Працівник (якщо він користувався згаданою пільгою) у місяці звільнення втрачає право на застосування соціальної пільги – відповідно до п. 4 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги (затв. постановою Кабміну від 26 грудня 2003 р. № 2035). Пільга не застосовується в податковому місяці, у якому платник податків припинив трудові відносини з роботодавцем. Роботодавець, із яким такий платник припиняє трудові відносини, відповідно до вимог пп. 6.5.2 п. 6.5 ст. 6 Закону “Про податок з доходів фізичних осіб” має здійснити перерахунок суми доходів, нарахованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати.