Всі рубрики


Аналіз судової практики щодо порушення авторського права

Як відомо, об’єктом цивільного обігу є виключні майнові права інтелектуальної власності (у повному складі) на твори технічного характеру; ці права можуть відчужуватися. Йдеться про права на використання творів технічного характеру; про виключні права дозволяти використання творів технічного характеру; про право перешкоджати неправомірному використанню цих творів, у тому числі забороняти таке використання, і про інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Однак, здійснивши відчуження таких прав, сторона може виявити бажання все повернути, адже ведення господарської діяльності без права власності на певні авторські технічні умови є неможливим і незаконним. Фабула справи ТОВ «Н» набуло права власності на технічні умови на підставі договорів купівлі-продажу матеріального носія творів технічного характеру від 10 липня 2006 р., укладених з ТОВ «Т». 22 травня 2007 р. ТОВ «Н» в особі генерального директора С. було укладено три договори про передання (відчуження) виключних майнових прав, за умовами яких ТОВ «Н» передало ТОВ «А» на платній основі виключні майнові права інтелектуальної власності в повному складі на твори технічного характеру. Згідно з пунктами 1.2 цих договорів відчуження майнових прав здійснюється за договірною вартістю – всього 50 000 грн., із оплатою в термін до 28 лютого 2008 р. На час укладення договорів генеральний директор ТОВ «Н» С. був єдиним засновником і директором ТОВ «А». У цій справі важливо, що згідно зі статутом ТОВ «Н»: 1) функції вищого органу ТОВ здійснює учасник товариства, до виключної компетенції якого віднесено, зокрема, «визначення основних напрямів діяльності» товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; 2) виконавчим органом ТОВ, який здійснює управління його поточною діяльністю, є гендиректор ТОВ; 3) до компетенції гендиректора належать усі питання діяльності ТОВ, за винятком тих, які належать до компетенції учасника ТОВ; 4) гендиректор підзвітний учаснику ТОВ, організовує виконання його рішень і несе перед ним відповідальність за здійснення діяльності ТОВ й виконання доручених йому завдань і визначених функцій; 5) предметом діяльності ТОВ є виробництво, постачання, монтаж, технічне обслуговування й ремонт електричних машин і устаткування. За відсутності права власності на технічні умови, які були об’єктом передачі за договорами купівлі-продажу, ТОВ «Н» втратило право виробляти й продавати продукцію, яка виробляється на підставі технічних умов, і відповідно – отримувати прибуток від цієї діяльності, який є значно вищим, «ніж передбачено умовами договорів купівлі-продажу», що підтверджується договорами постачання, ремонту, додатками до них, накладними й довіреностями. Слід зауважити, що згідно з виробничою статистикою ТОВ «Н», виготовлення розподільної й контрольної апаратури («Ящик зовнішнього підключення», «Шафа управління», «Ящик високовольтний уніфікований») на підставі згаданих об’єктів інтелектуальної власності складає більшість (у процентному співвідношенні) порівняно з іншою продукцією цього підприємства. Через деякий час ТОВ «Н» оскаржило договори купівлі-продажу, згідно з якими до ТОВ «А» було передано права на використання творів технічного характеру. Вирішення спору Причинами спору в цій справі стали два взаємопов’язані питання: 1) про наявність або відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними; 2) про наявність або відсутність підстав для заборони відповідачеві за зустрічним позовом використовувати технічні умови. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1 – 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. У пункті 1 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд має встановити наявність тих обставин, із якими закон пов’язує визнання угод недійсними й настання відповідних наслідків: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. У цій справі було подано дві позовні заяви: перша – про розірвання договорів купівлі-продажу від 22 травня 2007 р. (заявник – ТОВ «Н»); друга – зустрічна: про заборону дій, які створюють загрозу порушення авторського права (заявник – ТОВ «А»). За результатом розгляду справи, суд першої інстанції первісний позов задовольнив, оспорювані договори визнані недійсними, ТОВ «А» зобов’язано повернути ТОВ «Н» твори технічного характеру, а ТОВ «Н» зобов’язано повернути ТОВ «А» кошти в сумі 50 000 грн., у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду в цій справі скасував, у задоволенні первісного позову відмовив, а зустрічний позов – задовольнив. ТОВ «Н» було заборонено виконувати будь-які дії, спрямовані на використання будь-яким чином технічних умов, у тому числі відтворення, здавання в майновий найм, прокат, виготовлення з використанням цих технічних умов продукції, її реалізацію, ввезення на митну територію України й інше, передбачене законодавством України, використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний обіг примірників творів. Апеляційний суд при прийнятті судового рішення виходив з того, що: 1) укладення й підписання договору про передачу майнових прав не є тотожним поняттю «визначення основних напрямків діяльності товариства» (ТОВ «Н»); 2) не підтверджена передача С. виключних прав на твір «самому собі», оскільки оспорювані договори укладені різними юридичними особами й підписані різними (належно уповноваженими) представниками. Висновки доводами касаційної скарги не спростовуються. З огляду на законодавчі приписи й із урахуванням установлених обставин справи, ВГСУ вирішив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову в цій справі.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________