Всі рубрики


Оперативна хроніка: як уникнути помилок

Українська Конституція й численні міжнародні акти забороняють покарання, які принижують людську гідність. Однак співробітники, які покликані охороняти громадський порядок і громадську безпеку, можливо, через недостатню фахову підготовку або через байдужість і відсутність контролю продовжують вдаватися до грубих порушень прав і свобод громадян. А тому не дивно, що вітчизняна правоохоронна система залишається карально-репресивною. Хлопці в погонах тільки й дивляться, як знайти й покарати порушника, хоча від такого порушення, можливо, ніякої шкоди суспільству й немає. За підрахунками науковців, особливого резонансу набули неправомірні заходи під час затримання й досудового слідства. Найжахливішою в цих випадках є безпорадність. Людина через несподіване позбавлення волі неспроможна адекватно оцінити своє положення та ще й доводити, що одного факту скоєння протиправних дій не достатньо для затримання. Тим більше, коли людина не мала наміру відмовлятися виконувати вимоги правоохоронців або вчиняти опір законним діям; коли людина має постійне місце проживання, роботу й ці дані можна легко встановити. Але часто правоохоронців складно переконати, що насильницьке затримання межує з неправомірністю й із настанням відповідальності. Доки захист честі мундира буде переважати над об’єктивністю й справедливістю, не варто сподіватися на дієвий захист від наруги, хоча теорія кримінального права й чинне законодавство визнають необхідність захисту від неправомірних дій службових осіб (у тому числі працівників міліції). Однак на практиці ці приписи фактично не діють. Саме тому чимало представників органів правопорядку вважають, що правами людини можна нехтувати й порушувати їх при виконанні оперативно-службових завдань. Незаконне затримання Чинне кримінальне й кримінально-процесуальне законодавство  фактично маскує незаконне затримання, катування, вибивання свідчень тощо. Чого варта лише стаття 38 КК України. На нашу думку, вона не тільки хибує невизначеністю окремих термінів, але й не розкриває об’єктивної сторони скоєного. Ось який вигляд має цей закон: «Не визнаються злочинними діями потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу». Тобто особа, яка щойно вчинила правопорушення, вважається винною без проведення відповідних слідчих дій. Неточність визначення процесуального статусу затриманого змушує визнавати його дії як порушенням відповідної норми права. Ця норма вперше була запроваджена в новому кримінальному законі. Раніше такі випадки розглядалися як різновид необхідної оборони. Необхідність такого розмежування пояснюється тим, що захист від протиправних посягань та ініціативні дії по затриманню порушників  відрізняються за метою й часом вчинення посягання, за колом осіб, якими вони можуть бути вчинені, за розміром шкоди тощо. Коли відсутні докази, а є тільки переконання, важко погодитися, що «затримання злочинця» є кримінально-правовим поняттям. Сутність такого міркування випливає з того, що затримання особи, яка замірилася на правопорядок, вважається оціночною категорією. Хоча доцільність вживання такого терміну обґрунтовується в кримінальному праві тим, що йдеться про особу, яка вчинила достатньо очевидні для суб’єкта затримання злочинні дії. Порушення кримінального закону само по собі не робить особу злочинцем, оскільки може виявитися, що вона є неосудною, не досягла віку кримінальної відповідальності, діяла в межах необхідної самооборони чи крайньої необхідності або зовсім не причетна до посягання тощо. Отже в згаданій статті закладено порушення основоположного принципу невинності, бо визнати злочинцем може лише суд. У коментарях до статті 38 КК України можна знайти діаметрально протилежні твердження. З одного боку, затримання порушника із заподіянням йому шкоди вважається правомірним на будь-якій стадії злочинної діяльності, оскільки кримінальна відповідальність настає не тільки за закінчений злочин, але й за підготовку до злочину й за замах на його вчинення. З іншого боку – шкоду при затриманні можна заподіяти лише особі, яка вже скоїла злочин, коли потерпілий чи інші особи з високою вірогідністю можуть визначити характер дій, вчинених затриманим. Саме така недосконалість правового поля  наводить на думку, що всі ті затримання, які здійснюються громадянами й правоохоронцями до і під час вчинення злочину, можна вважати неправомірними. А якщо злочин вчинили раніше? Друга вада полягає в наступному. Під дію статті не підпадає затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання задовго до затримання. А якщо підозрювану особу впізнають за фотознімками, які показують по телебаченню, друкують в засобах масової інформації, розміщують на стендах «Їх розшукує міліція»? Слід зауважити, що розглянутий вище механізм може  викликати сумнів щодо правомірності затримання навіть тих осіб, які намагаються втекти з місць позбавлення волі або з-під варти, оскільки закон обмежує час, коли може здійснюватися затримання, – безпосередньо після вчинення посягання; і це є недоліком чинної редакції. Необхідно розширити межі закону й закріпити порядок, коли право на затримання виникало б від початку такої діяльності (з моменту підготовчих дій до злочину) і в момент посягання на інтереси, які охороняються законом. Щодо завдання шкоди затриманому Закон дає право затримувати особу, яка вчинила злочин, усім громадянам, а також особам, для яких боротьба зі злочинністю є професійним обов’язком, дозволяючи при цьому завдавати особі, яка вчинила злочин, шкоду, якщо це необхідно для затримання. Слід було б вважати правомірним заподіяння шкоди при затриманні не лише особі, яка вчинила злочин, але й особі, яка вчинила замах на вчинення злочину. У кримінальному законі підготовка й замах є видами злочинної діяльності, яким притаманні всі ознаки злочину. Інакше складається дивна ситуація: вбивцю затримати можна, а особу, яка намагалася вчинити такі дії, ні. Безсумнівно, насильство по відношенню до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, слід розглядати як вимушений захід, дії по затриманню мають відповідати характеру й ступеню суспільної небезпеки й обставинам затримання. Якщо ж були використані невідповідні способи затримання й при цьому було завдано шкоди здоров’ю затриманого, то відповідальність за такі дії має наставати на загальних підставах. На жаль, такі міркування не узгоджуються зі статтями 118 і 124 КК України, за якими до кримінальної відповідальності можна притягнути тільки ту особу, яка при затриманні злочинця  спричинила йому смерть або завдала тяжких тілесних пошкоджень. Заподіяння злочинцю при його затриманні легких або середньої тяжкості тілесних пошкоджень не визнається злочином і не є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності. Якщо виходити з того, що метою затримання підозрюваного є з’ясування обставин вчинених ним дій, то можна зробити висновок, що для досягнення мети правосуддя затримання можливе при скоєнні будь-якого злочину. Звідси випливає, що така правова доктрина дає можливість фактично безкарно вчиняти насильницькі дії до затриманого навіть тоді, коли скоєне діяння за характером і змістом провини не могло завдати шкоди або завдало чи могло завдати лише дуже малу шкоду. Отож неналежне розуміння суспільно небезпечного діяння й невизначеність чітких правил поведінки при затриманні осіб, які вчинили правопорушення, призводить до жорсткого, а інколи й нелюдського поводження або покарання. Слід відзначити, що ст. 38 КК РФ не тільки не обмежує час, протягом якого може затримуватися особа, яка вчинила злочин, але й не передбачає градацію кримінальної відповідальності за перевищення заходів, необхідних для затримання: особа, яка при затриманні правопорушника умисно завдала надмірної шкоди, що не була викликана обстановкою, несе відповідальність за кримінальним законом. На наше переконання, така точка зору заслуговує на увагу, оскільки дає підстави сподіватися на обмеження протиправної насильницької поведінки.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________