Всі рубрики


Відкритий лист члену ВРЮ, заступнику Генпрокурора України, Заслуженому юристу України Ренату КУЗЬМІНУ

3 листопада 2008 р.                                                                        м. Київ  Шановний Ренате Равелійовичу!  29 жовтня ц.р. на офіційному веб-сайті ВРЮ розміщено Ваше відкрите звернення до Президента України. Як зазначається у повідомленні ВРЮ, у цьому зверненні автором (членом ВРЮ, заступником Генпрокурора України) «проаналізовано розслідувані та передані до судів конкретні справи щодо протиправних діянь суддів та підготовлено ряд пропозицій з удосконалення законодавства у цій сфері з метою протидії корупції у судовій системі країни». Оскільки Ваше звернення є відкритим і в ньому особлива увага приділяється діяльності голови ВСУ В. Онопенка, забезпечення якої я здійснюю як керівник його служби, то вважаю за необхідне висловитися з приводу деяких Ваших міркувань. Роблю це ще і як колишній Ваш колега по ВРЮ, доктор юридичних наук, професор. Насамперед, зазначу, що торкаючись надзвичайно актуальної суспільної проблеми – корупції в органах державної влади, у т. ч. судових, – Ви вдалися до неприпустимих за формою й змістом висловлювань, оцінок і пропозицій. У своїй основі Ваше звернення містить необґрунтовані й огульні звинувачення, а факти подані переважно викривлені або з неповною інформацією. Це свідчить про необ’єктивний і тенденційний характер звернення. Таке враження підсилюється лексикою й викладом, які не роблять честі ані прокуратурі, ані Вищій раді юстиції й не личать заслуженому юристу України. Ви пропонуєте Президенту України вчинити неконституційні дії – ініціювати передбачення в законі можливості затримання (арешту) судді поза межами суду чи в приміщенні суду не під час здійснення правосуддя за підозрою у вчиненні як злочину, так і адміністративного правопорушення. Як член Вищої ради юстиції, заступник Генпрокурора України, Заслужений юрист України Ви не можете не розуміти, що така пропозиція суперечить положенням ч. 3 ст. 126 Конституції України, відповідно до якої суддя не може бути затриманий чи заарештований без згоди ВР України до винесення обвинувального вироку суду. Зміст конституційних положень щодо незалежності й недоторканності суддів роз’яснено КСУ у його Рішенні від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004. У цьому Рішенні зроблений висновок, що не допускається зниження рівня гарантій незалежності й недоторканності суддів у випадку прийняття нових законів або внесення змін до чинних. Нагадаю Вам, що свою позицію з приводу пропозицій скасувати конституційно закріплені гарантії суддів щодо особистої захищеності від зловживань з боку посадових осіб інших органів, у т.ч. органів дізнання, досудового слідства й прокуратури, неодноразово висловлювали вітчизняні вчені, органи суддівського самоврядування, голова ВСУ В. Онопенко. Очевидним і безсумнівним є те, що позбавлення суддів правових гарантій захищеності, та й ще й у неконституційний спосіб, як це пропонується, призведе до посилення залежності суддів і до створення «кишенькового правосуддя». Суд значною мірою втратить процесуальну самостійність і правову незалежність. У результаті – усе це негативно відобразиться на судовому захисті прав і свобод людини й громадянина. Спонукаючи Президента України до згаданих дій, Ви переконуєте його й усе суспільство, що основною причиною проявів корупції в судах є правовий статус суддів, зокрема особлива процедура притягнення їх до кримінальної відповідальності. При цьому Ви стверджуєте, що поширенню злочинних проявів серед суддів сприяє «споглядацька позиція голови Верховного Суду України Онопенка В.В., який самоусунувся від вирішення нагальних кадрових проблем підпорядкованого відомства». Цим Ви або демонструєте свою необізнаність із фундаментальними положеннями вітчизняного законодавства, повноваженнями голови ВСУ та їх фактичною реалізацією, або поширюєте недостовірну інформацію про діяльність В. Онопенка як голови ВСУ. У будь-якому випадку це твердження не можна розцінити інакше, ніж наклепницький і образливий персональний випад. Насправді ситуація щодо згаданих у зверненні суддів, стосовно яких розслідуються кримінальні справи, має дещо інакший вигляд. Як відомо, чинним законодавством встановлено процедуру затримання й арешту судді для забезпечення проведення досудового слідства. Ініціатива такого затримання чи арешту на стадії досудового слідства може виходити від органу досудового слідства, зокрема від слідчих прокуратури. Проте за значної поширеності, за Вашим твердженням, «нечистих на руку представників судової влади» й ухилення їх від кримінальної відповідальності «за допомогою свого «недоторканного» статусу» упродовж перебування В.Онопенка на посаді голови ВСУ (з жовтня 2006 р.) ГПУ виявила таку ініціативу всього п’ять разів. В інших випадках інкримінування суддям вчинення злочинів, у т.ч. тих, про які йдеться у зверненні, ГПУ не вбачала необхідності застосовувати заходи процесуального примусу. Це свідчить, що в абсолютній більшості випадків притягнення суддів до кримінальної відповідальності проблем із зловживанням ними своїм «недоторканним» статусом у прокуратури не виникало. Що стосується п’яти згаданих подань ГПУ про отримання згоди парламенту на затримання й арешт суддів, то два з них були підтримані ВСУ і внесені до парламенту. Стосовно судді Арбузинського райсуду Миколаївської області А. Пампури, про якого згадується у Вашому зверненні, ВР України ще 22 лютого 2007 р. надано згоду на його затримання і взяття під варту. У зв’язку з цим виникають закономірні питання: по-перше, які претензії можуть бути до голови ВСУ; по-друге, що заважає прокуратурі й органу досудового слідства «успішно» завершити слідство в цій справі й передати її до суду? Підтримане ВСУ і внесене до парламенту у січні 2008 р. подання ГПУ щодо судді Приморського райсуду м. Одеси Н. Гандзій, про яку також ідеться в зверненні. Подання стосовно ще одного згаданого в зверненні судді – судді госпсуду Миколаївської області Ю. Коваля – зараз вивчається ВСУ на предмет його обґрунтованості. Нарешті, іще два подання ГПУ знаходяться у ВСУ без руху, оскільки з липня ц.р. ГПУ не надає документального підтвердження фактів безпідставної неявки й ухилення від слідства суддями, стосовно яких ці подання внесено. Крім того, при вивченні у ВСУ поданих матеріалів відносно одного з цих суддів з’ясувалося, що прокуратура ініціювала арешт особи, яка має інше, ніж вказане в поданні, прізвище. Можна уявити якість проведеного прокуратурою досудового слідства, у ході якого не поміченим залишився факт, що за рік до внесення подання обвинувачувана одружилася й змінила прізвище. Що стосується, як Ви стверджуєте, самоусунення В.Онопенка від вирішення кадрових проблем «підпорядкованого йому відомства», то змушений констатувати таке. Повноваження голови ВСУ, у т.ч. з кадрових питань, чітко визначені законом і насправді є недостатніми, щоб реально впливати на добір кадрів у судовій системі. Остаточне рішення з таких питань голова ВСУ може приймати лише стосовно працівників апарату ВСУ – призначати їх на посади й звільняти з них. В інших випадках його повноваження зводяться лише до кадрової ініціативи (внесення подання до парламенту стосовно обрання суддів ВСУ), підтримання такої ініціативи інших суб’єктів (щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах) або направлення матеріалів на призначення чи обрання суддів загальних судів, які надійшли від відповідної кваліфікаційної комісії суддів. Крім того, голова ВСУ має право ініціювати перед ВРЮ чи кваліфкомісією суддів питання про дисциплінарну відповідальність судді чи звільнення його з посади за порушення присяги. Вам як члену ВРЮ не може не бути відомо, що голова ВСУ В. Онопенко досить повно використовує надані йому законом повноваження для реагування на протиправні дії й рішення суддів, очищення судової влади від осіб, які скомпрометували себе як судді, допустили грубе порушення закону й присяги. У 2008 р. В. Онопенко вніс до ВРЮ 7 пропозицій про прийняття подання щодо звільнення з посади судді за порушення присяги. Крім того, ним було внесено до відповідних кваліфкомісій низку подань про ініціювання дисциплінарного провадження щодо суддів. Частину з цих подань уже задоволено й суддів-порушників притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Зараз на підставі вивчення практики розгляду земельних спорів судами Київської області, проведеного ВСУ, голова ВСУ готує до внесення до ВРЮ ще 4 пропозиції щодо звільнення суддів за порушення присяги. Що стосується «підпорядкованого В. Онопенку відомства», про яке Ви говорите, то його взагалі ...не існує. ВСУ, діяльність якого за законом організовує його голова, є не відомством, а судовим органом (ст. 125 Конституції України). Судовій системі за її правовою природою не властиві відносини владного підпорядкування. Місцеві, апеляційні й вищі спеціалізовані суди не підпорядковуються ВСУ та його голові, як не підпорядковуються голови й судді цих судів, а також судді ВСУ. Ці зрозумілі базові правові положення мають бути відомі кожному юристу, а тим більше – Заслуженому юристу України, члену ВРЮ, заступнику Генпрокурора України. У своєму зверненні Ви висловлюєте невдоволення тим, що голова ВСУ В. Онопенко не очолив «боротьби з кримінальними проявами в лавах суддів». Мушу зауважити, що і в цьому питанні Ви не тільки, м’яко кажучи, дивуєте в правовому відношенні, але й прагнете, як-то кажуть, «перекласти проблему з хворої голови на здорову». Вам як заступнику Генпрокурора України має бути добре відомо, що функцію боротьби із злочинністю в нашій країні покладено на відповідні правоохоронні органи. Саме вони зобов’язані виявляти злочини, у т.ч. вчинені суддями, і розслідувати такі справи. Прокуратура України, одним із керівників якої Ви є, має відігравати в цій роботі головну роль, оскільки: по-перше, на прокуратуру покладено нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 121 Конституції України); по-друге, до підслідності слідчих прокуратури віднесено проведення досудового слідства у справах про злочини у сфері службової діяльності, а також про більшість злочинів проти правосуддя (ст. 112 КПК України); по-третє, на Генпрокурора України й підпорядкованих йому прокурорів (зокрема, і на Вас) закон покладає координацію діяльністю по боротьбі із злочинністю правоохоронних органів (ст. 10 ЗУ «Про прокуратуру»). Тому Ваші звинувачення на адресу голови ВСУ свідчать, щонайменше, про необізнаність із правовими засадами протидії злочинності в Україні, компетенцією суб’єктів такої протидії, а також із місцем суду в правовій системі України, його повноваженнями і функціями. Ось що викликає серйозне занепокоєння. Виникає закономірне питання: як Ви з таким рівнем правосвідомості можете належним чином здійснювати повноваження заступника Генпрокурора України й члена ВРЮ? Викликає занепокоєння також те, що у своєму зверненні Ви переконуєте Президента України в необхідності ще однієї неконституційної законодавчої новели – пропонуєте позбавити громадян права звернення до суду зі скаргами на постанови про порушення кримінальної справи. Це при тому, що таке право лише нещодавно було закріплене в кримінально-процесуальному законі на виконання Рішення КСУ від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого й прокурора). До речі, ВСУ на підставі вивчення судової практики розробив і подав главі держави як суб’єкту законодавчої ініціативи законопроект, спрямований на вдосконалення процедури судового розгляду скарг на постанови про порушення кримінальних справ. Безсумнівно, що громадяни мають бути належно захищені в судовому порядку від незаконного кримінально-правового переслідування, у т.ч. здійснюваного працівниками прокуратури. Обов’язковість існування такого інституту переконливо підтверджується статистичними даними, за якими судами щорічно скасовується близько 40% оскаржених постанов про порушення кримінальних справ. Виходячи з цього, можна констатувати, що в судовому порядку майже кожна друга така постанова визнається незаконною. Це означає, що щорічно правоохоронні органи, у т.ч. прокуратура, незаконно здійснюють кримінальне переслідування 3–4 тисяч наших громадян. Щонайменше, голослівним є наведене у зверненні твердження про існування в судовій системі правила «рука руку миє», оскільки Ви самі на конкретному прикладі продемонстрували ефективність апеляційного перегляду судових рішень, вказавши, що апеляційний суд області «відновив справедливість, визнавши законним порушення кримінальної справи щодо судді-злочинця». До речі, Ви називаєте конкретного суддю злочинцем, хоча стосовно нього справа ще тільки розслідується. Такі публічні висновки щодо вини конкретних суддів у вчиненні злочинів, а також надані Вами оцінки судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимими. Ніхто не наділений правом ігнорувати принцип презумпції невинуватості і вважати особу злочинцем до доведення її вини і обвинувального вироку суду (ст. 62 Конституції України). У своєму зверненні Ви порушили ще одне важливе для здійснення правосуддя питання – щодо законності чинного порядку призначення суддів на адміністративні посади. На моє переконання, на сьогодні таке призначення Радою суддів України як вищим органом суддівського самоврядування є найбільш юридично обґрунтованим. Надзвичайно важливо, що встановлення такого порядку на підставі відповідних положень Конституції та ЗУ «Про судоустрій України» дало можливість запобігти дезорганізації судової системи, її розшматуванню за політичними й комерційними вподобаннями, встановленню протиправного контролю над судами, посиленню залежності суддів з усіма негативними наслідками для прав і свобод людини, які з цього випливають. І проблема зовсім не в суті існуючого порядку, адже він досить ефективно забезпечує нормальну організацію діяльності судів, їх самостійність і незалежність суддів. Очевидним є те, що проблема в іншому – у позбавленні можливості керувати судами, впливати на суддів із вулиць Банкової, Грушевського, Різницької, із партійних і комерційних офісів. Через це вже впродовж кількох років докладаються неймовірні зусилля (законодавчі, політичні тощо), щоб такі вплив і керування запровадити. Це питання ділки від політики фактично зробили головним для всієї судової реформи, домагаючись встановлення «свого» механізму призначення суддів на адмінпосади. Аналіз Вашого звернення дає підстави для висновку, що воно є проявом професійної некомпетентності, відвертого правового нігілізму, нехтування високопосадовою особою визначених Конституцією й законами правових засад функціонування державної влади в Україні. У зверненні вбачається неповага його автора до закону, права й суду, негативне ставлення до правових гарантій, спрямованих на забезпечення законного й справедливого правосуддя. Наголошую, особливе занепокоєння викликає той факт, що таке ставлення виявляє посадова особа, яка безпосередньо причетна до формування суддівського корпусу й до застосування кримінального закону.   Микола МЕЛЬНИК
д.ю.н., професор, Заслужений юрист України
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________