Конфлікти й протиріччя – у суді й поза ним

Реалізація господарсько-правових відносин є однією з найскладніших проблем у сфері господарської діяльності. Адже в бізнесі між підприємствами, установами, організаціями й громадянами (суб’єктами підприємницької діяльності) виникають і припиняються різні господарські відносини, які не обходяться без конфліктів і протиріч. Українське законодавство передбачає, принаймні, два способи вирішення спорів, які виникають у процесі господарської діяльності – досудовий (претензійний) і судовий порядок. Досудовий (претензійний) порядок вирішення спорів спочатку мав обов’язковий характер і передбачався ст.ст. 5–9 ГПК України, а потім іще раз уточнювався ст. 222 ГК України, яка розглядала претензійний порядок як досудову форму реалізації господарсько-правової відповідальності. Законом України від 17 травня 2001 р. № 2413-III «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України» обов’язковий порядок претензійного врегулювання спорів був скасований, обов’язковими ж залишилися спори, які виникали з договорів перевезення, договорів про надання послуг зв’язку й договорів, заснованих на державних замовленнях. Проте Рішенням КСУ від 9 липня 2002 р. № 15-рп/2002 обов’язковий порядок відносно трьох видів даних спорів теж був скасований, оскільки, на думку КСУ, суперечив ст. 124 Конституції України й ставив можливість звернення до суду за захистом у залежність від певних обставин. Сьогодні досудовий порядок вирішення спорів регулюється ст. 222 ГК України, а ст.ст. 5–8 ГПК України мають рекомендаційний характер і залежать від домовленості сторін. Таким чином, питання про направлення або ненаправлення претензії сторони тепер вирішують самостійно. Проте якщо у договорі передбачена можливість врегулювання спорів шляхом направлення претензії, то процедура досудового порядку вирішення господарських спорів є обов’язковою. Звертаємо увагу, що формулювання «Усі спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом переговорів», є некоректним. Адже переговори можуть проходити й усно, а довести в суді, що їх дійсно не було, дуже важко. Тому доцільніше підбирати для договору конкретне формулювання: «Спори між сторонами вирішуються шляхом обов’язкового застосування порядку досудового врегулювання спору». Письмова претензія Якщо законні права й інтереси порушені (у зв’язку з невиконанням договору, неповною поставкою товару, порушенням договору тощо), можна звернутися до винної сторони з письмовою претензією. Відповідно до ст. 6 ГПК України претензія має містити: а) повне найменування й поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред’являється; дата пред’явлення й номер претензії; б) обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, які підтверджують ці обставини; посилання на нормативні акти; в) вимоги заявника; г) сума претензії і її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; д) перелік документів, які додаються до претензії, а також інших доказів. Претензія обов’язково підписується повноважною особою підприємства, установи організації або представником за довіреністю. Крім претензії, слід направити винній стороні оригінали або належним чином засвідчені копії таких документів для підтвердження обґрунтованості вимог. Проте слід мати на увазі, якщо до претензії не додаються всі необхідні документи, одержувач має право їх витребувати. При цьому строк розгляду претензії зупиняється до одержання документів чи до закінчення строку їх подання. Претензію й додані документи слід направити адресату рекомендованим або цінним листом або ж вручити під розписку. Оригінали документів, направлених винній стороні, після розгляду претензії можуть і не повернути. Адже жодним чинним нормативно-правовим актом України не встановлена відповідальність за їх неповернення, оскільки ст. 222 ГК й ст. 6 ГПК України передбачений лише обов’язок направлення заявником документів в оригіналі, що лише на руку недобросовісним контрагентам. Тому радимо направляти належним чином засвідчені копії таких документів і вказувати в претензії, що з оригіналами контрагент може ознайомитися на підприємстві в присутності посадових осіб. Відповідь на претензію Відповідно до ч. 1 ст. 7 ГПК України претензія має бути розглянута в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. Частина 2 ст. 7 Кодексу передбачає строк розгляду претензії до двох місяців, якщо претензія пов’язана з якістю й комплектністю продукції (товарів), якщо правилами або договором передбачено право перевірки забракованої продукції (товарів). Відповідь на претензію складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою підприємства, організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. У відповіді на претензію зазначається: а) повне найменування й поштові реквізити підприємства, організації, які дають відповідь, і підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата й номер претензії, на яку дається відповідь; б) коли претензію визнано повністю або частково – визнана сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування суми чи строк і спосіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці; в) коли претензію відхилено повністю або частково – мотиви відхилення з посиланням на нормативні акти й документи, які обґрунтовують відхилення претензії; г) перелік доданих до відповіді документів й інших доказів. Якщо претензію відхилено повністю або частково, мають бути повернуті оригінали документів, одержаних з претензією; а також надіслані документи, які обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх у вас немає. Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума. Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому НБУ. Проблеми при досудовому вирішенні спорів Таким є загальний порядок досудового врегулювання господарських спорів. Проте спеціальним законодавством України визначений дещо інший порядок досудового врегулювання господарських спорів. Це стосується спорів, пов’язаних із договорами перевезення, врегулювання яких регламентується КТМ України, Повітряним кодексом України, Статутом залізниць України, Статутом автомобільного транспорту й іншими нормативними актами. Звертаємо увагу, що за неможливості вирішення спору в досудовому порядку є вагомі підстави для звернення з позовом до суду. Проте слід пам’ятати, що звернення з претензією не зупиняє строку позовної давності. Можливість використання досудового порядку врегулювання спорів є додатковим способом правового захисту й не протирічить принципу здійснення правосуддя судами. Але звернемо увагу на деякі проблеми, що можуть виникнути при вирішенні спорів у досудовому порядку. По-перше, немає жодної гарантії на позитивне вирішення конфлікту (за статистикою всього лише 5% спорів вирішуються в досудовому порядку). По-друге, ймовірно, що винна сторона не відповість у встановлений законом термін на претензію або просто проігнорує її. Це дасть їй можливість затягнути вирішення спору й  виграти мінімум 2-3 місяці до звернення до суду. По-третє, претензійний порядок дасть винній стороні можливість спотворювати обставини справи, перекручувати факти на свою користь, давати неповний перелік документів, приховувати обставини справ й ухилятися від відповідальності. І, по-четверте, визнання або навіть часткове визнання претензії ще не свідчить, що вимоги будуть виконані. Наприклад, винна сторона може визнати, що дійсно постачає продукцію не в повному обсязі, але й надалі буде так само її постачати. Судова практика Розглянемо випадок із судової практики. ТОВ «А» звернулося з претензією до ТОВ «В» з вимогою про перерахування заборгованості по орендній платі. ТОВ «В» наявність боргу визнало, частково виплатило суму заборгованості, а на суму, яка залишилася, у відповіді на претензію просило продовжити строк для погашення заборгованості. ТОВ «А» подало позов до суду й виграло справу в першій інстанції, що не зашкодило ТОВ «В», не дивлячись на визнання претензії в досудовому порядку, подати апеляцію на рішення суду й виграти справу в апеляційній інстанції. І хоча ТОВ «А» подало касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, ВГСУ залишив її без задоволення, а рішення апеляційної інстанції – без змін. Розглянемо ситуацію отримання претензії від контрагента. По-перше, не відповівши на неї, уникнути відповідальності чи затягти час не можна. Можливо, деякий час пощастить виграти, але це не зашкодить другій стороні вимагати в суді накладення штрафу за порушення термінів розгляду претензії. По-друге, навіть якщо вимоги абсолютно надумані й необґрунтовані, це не перешкодить  контрагентові звернутись до суду. По-третє, слід бути дуже уважними до всіх додатків до претензії. Якщо їх недостатньо для вирішення спору або вони відсутні, згідно з ч. 3 ст. 7 ГПК України їх можна вимагати в контрагента. Але друга сторона може необхідні документи не прислати, і доведеться відповідати на претензію на основі неповних даних. Адже відповідальність за відмову або ігнорування видачі документів чинним законодавством України не передбачена. І, по-четверте, отримавши претензію, можна звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Контрагент має надати всю необхідну для вирішення спору інформацію. Звичайно ж, яким чином вирішувати той або інший спір, кожен вирішує сам. Якщо є впевненість у чесності й порядності контрагента, найкращим способом буде досудовий порядок врегулювання спору. Перевагою ж судового розгляду буде обов’язковість виконання рішення суду й видача наказу для примусового виконання судового рішення при вирішенні питання про передачу майна або задоволення грошових вимог.