Всі рубрики


Оскарження неоскаржуваного

Проблема оскарження судових рішень для українських реалій не нова. На жаль, таке оскарження здебільшого використовується для затягування судових процесів і розцінюється судами як зловживання правом. Однак трапляються випадки, коли суд свідомо чи несвідомо діє всупереч закону за межами власних повноважень. У першому випадку ставлення судів до скарг на неоскаржувані судові рішення переважно сформоване. Наприклад, інформаційним листом ВСУ від 17 січня 2005 р. № 3.2.-2005 пояснювалося, що при поданні сторонами в справі апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарського суду, які не може бути оскаржено ні в апеляційному, ні в касаційному порядку, суди мають відмовляти в прийнятті таких скарг з посиланням на відповідні статті ГПК України. Відкликання в березні 2008 р. цього інформаційного листа ВСУ спричинило таке поширення практики оскарження неоскаржуваних ухвал у господарському процесі, що вже у вересні інформаційним листом № 3.2.-2008 ВСУ повернув суди до старої практики. У випадку ж виходу суду за межі власних повноважень при ухваленні рішення переконати вищу судову інстанцію дуже складно, а випадки скасування неоскаржуваних судових рішень поодинокі. На власну спробу оскарження неоскаржуваного автора надихнуло судове свавілля. У липні 2007 р. відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК України відповідачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Подільського райсуду м. Києва про порушення провадження з підстав недотриманням правил підсудності. У середині грудня в поштовій скриньці відповідачем знайдено лист, у якому знаходилася копія ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2008 року, якою апеляційну скаргу відповідача відхилено. Недотримання апеляційним судом вимог ч. 1 ст. 321 ЦПК та ч. 3 ст. 222 ЦПК України про обов’язкове надсилання особам, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, копії судового рішення протягом п’яти днів із дня проголошення рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, сприймається за належне. Дивує інше: про час і місце розгляду апеляційної скарги ні відповідач, ані представник відповідача не повідомлялися, судові повістки не отримували.  Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва  всупереч ч. 1 ст. 305 ЦПК України розглянула справу за неявки відповідача й представника відповідача, яким не було вручено судових повісток. Більше того, всупереч фактичним обставинам у протоколі судового засідання в апеляційній інстанції зазначено, що сторони про день, місце й час слухання справи повідомлені вчасно й належним чином! У кінці грудня відповідач і автор звернулися із спільною касаційною скаргою на ухвали судів першої й апеляційної інстанції. Право на касаційне оскарження обґрунтовувалося порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, які передбачені Конституцією й законами України. Зазначалося, що норми глави 1 розділу 5 ЦПК України, які встановлюють повноваження апеляційного суду як апеляційної інстанції у цій справі, не передбачають таких процесуальних повноважень судової палати в цивільних справах, як розгляд справи у випадку неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки. Скаржниками також вказувалося, що основним принципом судочинства, закріпленим Конституцією України, є законність і що відповідно до ст. 2 ЗУ «Про судоустрій України» суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України й законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави, а колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва при винесенні оскаржуваної ухвали діяла всупереч Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та поза межами своїх повноважень. До касаційної скарги було додано роздруковану з Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Судової палати в господарських справах ВСУ від 20 червня 2006 р. в справі № 23/183, якою на аналогічних підставах ухвалу голови ВГСУ від 26 травня 2006 р. у справі № 23/183 в частині відкликання ухвали ВГСУ від 25 травня 2006 р. про прийняття до провадження касаційного подання прокурора та касаційної скарги відповідача скасовано, а справу передано до ВГСУ на касаційний розгляд. Врешті-решт ухвалою судді Судової палати в цивільних справах ВСУ було відкрите касаційне провадження за касаційної скаргою відповідача та його представника. Та дочекатися судового прецеденту не судилося. 6 жовтня 2008 р. колегією суддів Судової палати в цивільних справах ВСУ встановлено, що оскаржувана ухвала місцевого суду про відкриття провадження в справі до переліку оскаржуваних у касаційному порядку не належить, а «помилково відкрите касаційне провадження в цій справі підлягає закриттю». Звичайно, можна розмірковувати про причини, через які ВСУ не захотів породжувати прецедент. Та насторожує не позиція ВСУ, а сама можливість апеляційної інстанції в цивільному процесі безкарно порушувати права осіб, які беруть участь у справі.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№15-20 | 03 грудня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • 60-річна історія успіху Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
  • Про проблемні питання виведення банків з ринку.
  • Права дітей на належне утримання: новації законодавства та судової практики.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________