Закон України «Про АТ»: усунення проблем чи створення нових?

17 вересня 2008 р. нарешті відбулася довгоочікувана подія – прийнято безумовно прогресивний ЗУ «Про акціонерні товариства» № 514-VI (далі – Закон про АТ), який 29 жовтня 2008 р. був опублікований у газеті «Урядовий кур’єр». І хоча згаданий Закон набирає чинності лише наступного року, уже сьогодні можна прогнозувати виникнення суперечок, пов’язаних із деякими недоліками цього нормативно-правового акту. Зупинимося детальніше на найважливіших, на нашу думку, позитивних моментах Закону про АТ, а також на окремих його недоліках. Позитив

1. У Законі про АТ, на відміну від ЗУ «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII (далі – Закон про госптовариства), законодавець спробував детально визначити процедурні питання головних етапів існування АТ, як-от: створення товариства, зміна його статутного капіталу, проведення загальних зборів (в т.ч. у формі заочного голосування), викупу АТ розміщених ним цінних паперів (в т.ч. обов’язкового викупу), вчинення значних правочинів, зберігання документів, надання АТ інформації акціонерам, виділу й припинення АТ. Така деталізація, на нашу думку, сприятиме зменшенню спірних ситуацій між посадовими особами АТ й акціонерами (іншими зацікавленими особами) з приводу порушення прав останніх, зумовленого неврегульованістю згаданих питань.
2. Законом про АТ розширено коло питань, які віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Це, зокрема, питання про емісію акцій, викуп АТ розміщених ним акцій, анулювання викуплених акцій, розміщення інших цінних паперів, крім акцій, на суму, яка перевищує 25% вартості активів АТ, вчинення значного правочину, предметом якого є майно або послуги, ринкова вартість яких перевищує 25% вартості активів. Передання цих питань на вирішення загальних зборів дасть акціонерам можливість активніше впливати на прийняття рішень про визначення долі майна товариства.
3. Закон про госптовариства має єдину статтю, присвячену наглядовій раді АТ. Однак і в ній містяться лише загальні норми, а визначення повноважень такого ключового органу залишено на розсуд статуту. На практиці така ситуація дозволяла не наділяти раду, яка має представляти інтереси акціонерів у період між загальними зборами, реальними повноваженнями. Натомість у Законі про АТ наглядовій раді відведено цілий розділ, у якому детально визначено не лише порядок створення й процедуру діяльності органу, але й визначений перелік питань, які віднесено до виключної компетенції наглядової ради АТ. Важливим із точки зору захисту інтересів акціонерів АТ, на нашу думку, є віднесення до виключної компетенції наглядової ради АТ прийняття рішень про розміщення інших цінних паперів, крім акцій, на суму до 25% вартості активів АТ; вчинення значного правочину, предметом якого є майно або послуги, ринкова вартість яких становить від 10% до 25% вартості активів АТ; проведення чергових і позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів або за пропозицією виконавчого органу; затвердження ринкової вартості майна у випадках, визначених Законом про АТ; обрання й відкликання повноважень голови й членів виконавчого органу; прийняття рішення про відсторонення голови виконавчого органу від виконання його повноважень й обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу. Крім того, використання вперше закріпленого Законом про АТ кумулятивного голосування при обранні членів наглядової ради АТ, за якого кількість акцій, які належать акціонеру, множиться на кількість місць у раді, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами, надає змогу акціонерам, які не володіють контрольним пакетом акцій, мати свого представника в наглядовій раді.
4. На відміну від ст. 37 Закону про госптовариства, яка залишає на розсуд статуту АТ вирішення питання про строки й порядок виплати дивідендів акціонерам, розділ VI Закону про АТ визначає порядок, форму (виключно грошову) й строк (не пізніше 6 місяців після закінчення звітного року) виплати дивідендів.
5. Принципово новим і безумовно прогресивним є положення ст. 65 Закону про АТ, яке визначає зобов’язання особи, яка придбала контрольний пакет акцій, направити всім іншим акціонерам публічну невідкличну пропозицію придбати в них прості акції АТ. При цьому ціна придбання акцій не може бути меншою за ринкову, визначену відповідно до Закону. Це дасть змогу дрібним акціонерам компенсувати втрату або зменшення контролю над АТ.
6. Не менш прогресивною є й ст. 68 Закону про АТ, яка визначає зобов’язання АТ викупити належні акціонерові акції, якщо він зареєструвався для участі в загальних зборах і голосував проти прийняття загальними зборами рішень, визначених у ч. 1 та ч. 2 цієї статті.
7. На відміну від ст. 38 Закону про госптовариства, яка лише декларує переважне право акціонерів на придбання додатково випущених акцій, ст. 27 Закону про АТ розкриває зміст цього права й містить детальну процедуру його реалізації.

Недоліки

1. Не зовсім зрозумілий закріплений у ст. 5 Закону поділ всіх АТ за типом на приватні й публічні. Як свідчить аналіз положень Закону про АТ, правовий статус публічних АТ фактично збігається з правовим статусом ВАТ за Законом про госптовариства, а статус приватних АТ – із правовим статусом ЗАТ. Вбачається, що зміна найменування не лише призведе до витрат АТ на заміну печаток, штампів, бланків тощо, але й зумовить необхідність внесення змін до численних нормативно-правових актів, у яких використовується поняття ВАТ і ЗАТ. При цьому слід врахувати, що поділ АТ на публічні й приватні може призвести до їх сплутування з іншим, більш загальним, поділом юридичних осіб на юридичні особи публічного права і юридичні особи приватного права (ст. 81 ЦКУ).
2. Потребуватиме додаткових роз’яснень і практичне застосування п. 2 розділу ХVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про АТ, яке ще два роки з моменту набуття чинності вказаним Законом залишає чинними статті 1-49 Закону про госптовариства, які стосуються діяльності АТ. Можна припустити, що законодавець мав на увазі застосування норм Закону про госптовариства протягом вказаного періоду до АТ, створених до набрання чинності Законом, адже п. 5 розділу ХVII Закону надає таким АТ саме два роки для приведення статутів й інших внутрішніх документів у відповідність із вимогами Закону. Однак Законом про АТ прямо не передбачено, що на цей період відносно вказаних товариств зупиняється дія його власних норм. Більше того, відповідно до п. 4 розділу ХVII Закону про АТ до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону. А тому не зрозуміло, із якою метою залишені діючими норми, застарілість і неактуальність яких і зумовили прийняття Закону про АТ.
3. Вбачається, що нових суперечок фахівцям у правовій сфері додасть невідповідність між окремими положеннями Закону про АТ і нормами ЦКУ. З одного боку, Закон про АТ прийнятий пізніше і є спеціальним нормативно-правовим актом про утворення, діяльність, припинення й виділ АТ. З іншого – ч. 2 ст. 4 ЦКУ основним актом цивільного законодавства України визначає саме ЦКУ. При цьому абз. 3 ч. 2 цієї статті зобов’язує суб’єкта права законодавчої ініціативи одночасно з проектом закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦКУ, подавати проект закону про внесення змін до кодексу. Поданий законопроект розглядається ВР України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦКУ. Однак, порушуючи згадані норми ЦКУ, до Закону про АТ були включені положення, які не узгоджені з нормами кодексу. Наприклад, друге речення ч. 3 ст. 14 Закону про АТ не відповідає другому реченню ч. 3 ст. 155 ЦКУ, оскільки при невідповідності вартості чистих активів товариства мінімальному розміру статутного капіталу наведена норма Закону про АТ поряд із ліквідацією товариства передбачає можливість усунення такої невідповідності протягом 10 місяців, а згадане положення ЦКУ передбачає єдиний можливий випадок – ліквідацію АТ. Іншим прикладом є суперечність між ч. 3 ст. 9 Закону про АТ, яка встановлює право засновників АТ укладати засновницький договір, і ч. 2 ст. 153 ЦКУ, зі змісту якої вбачається, що укладення такого договору є обов’язковим при створення АТ кількома особами.
4. Неоднозначним здається і положення абз. 2 ч. 1 ст. 29 Закону про АТ, відповідно до якого статутом АТ може бути передбачена можливість укладення між акціонерами договору, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов’язки, у тому числі обов’язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону про АТ до корпоративних прав відноситься право на участь в управлінні АТ, при цьому загальні збори АТ є вищим органом управління. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 159 ЦКУ у загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості й виду акцій, які їм належать. Отже, участь у загальних зборах — це право, а не обов’язок акціонера. А згідно з ч. 2 ст. 4 Закону про АТ будь-які обов’язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами товариства. Відповідно, обов’язок участі в загальних зборах не може визначатися ні статутом, ні договором між акціонерами.

Напевно, детальніший аналіз і практика застосування Закону про АТ виявить й інші його недоліки. Сподіватимемося, що з часом усі вони будуть усунені й ми нарешті отримаємо досконалий документ, на який так довго чекали.