З податковою інспекцією не поспориш?

КАСУ є наймолодшим кодифікованим нормативно-правовим актом нашої держави. Лише з 2005 р. з’явився документ, норми якого регулюють порядок судового розгляду спорів за участю суб’єктів владних повноважень і «ображених» ними фізичних або юридичних осіб. Одним із найчастіших відповідачів (принаймні, у спорах за позовами юридичних осіб) були, є і ще довго залишатимуться районні державні податкові інспекції (далі – РДПІ). Розглянемо деякі нюанси адмінпроцесу за позовами платників податків до РДПІ. Коли звертатися до суду Найпершим виникає питання: упродовж якого строку можна звернутися з позовом до суду? Здавалося б, відповідь є цілком очевидною – ст. 99 КАСУ передбачає, що адмінпозов може бути подано в межах строку звернення до адмінсуду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору й позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адмінсуду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень. На думку більшості РДПІ, якщо від моменту винесення податкового повідомлення-рішення до моменту звернення до суду минуло понад 365 днів, у позові має бути відмовлено, оскільки строк позовної давності минув. Ця позиція не відповідає нормам законодавства України. Пункт 5.2.5 ст. 5 ЗУ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та держаними цільовими фондами» № 2181-III від 21 грудня 2000 р. (далі – Закон) передбачає, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню. Відповідно до положень ст. 15 Закону строк давності становить 1095 днів. Отже, із позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення можна звертатися впродовж трьох років із дня його отримання. Зволікати не варто Проте зволікати зі зверненням до суду все-таки не варто, оскільки через 10 днів після отримання податкового повідомлення-рішення, якщо не була розпочата процедура адміністративного оскарження, податкове зобов’язання, визначене в ньому, вважатиметься узгодженим і відповідно до положень ст. 8 Закону виникає право податкової застави. Після реєстрації податкової застави обмеження в діяльності підприємства, передбачені законодавством, і ризик реалізації його активів залишатимуться щонайменше до отримання постанови суду апеляційної інстанції. Так, саме апеляційної: навіть якщо ви отримаєте постанову суду першої інстанції, у якій буде зазначено, що підприємство сплачувало податки без порушень законодавства, РДПІ в будь-якому випадку (такий у них обов’язок) оскаржить цю постанову в апеляційному порядку. Відповідно до п. 3 ст. 254 КАСУ при поданні апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Таким чином, навіть довівши свою правоту, підприємство буде обмежене у своїй діяльності ще кілька місяців до закінчення апеляційного провадження у справі. Враховуючи викладене, для уникнення негативних наслідків податкової застави податкові повідомлення-рішення необхідно оскаржувати впродовж 10 днів із дня їх отримання. Розгляд справи Тепер про розгляд справи в адмінсуді. Пункт 2 ст. 71 КАСУ передбачає, що в адмінсправах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень обов’язок доводити правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адмінпозову. Ця норма є вираженням принципу «презумпції невинуватості» в адмінпроцесі. Якщо розуміти її буквально, то позивачу, готуючи позов по адмінсправі, слід вказати, яку норму права, на його думку, порушило РДПІ, сплатити судовий збір і виконати вимоги статей 105, 106 КАСУ, а всю доказову базу на обґрунтування своєї правоти має збирати РДПІ. На жаль, незважаючи на існування такого припису, позивач, якщо він хоче довести свою правоту, змушений зазначати в позовній заяві чи в поясненнях по справі, внаслідок чого, якими саме діями (бездіяльністю) і яка норма того чи іншого нормативно-правового акту була порушена суб’єктом владних повноважень. У переважній більшості справ кількість документів (письмових доказів, пояснень), поданих позивачем, у рази перевищує кількість документів, поданих РДПІ (чи іншим суб’єктом владних повноважень). Отже, незважаючи на те, що п. 2 ст. 71 КАСУ є абсолютно об’єктивним, він залишається, скоріше, теоретичною, аніж практичною нормою права. І позивач, поки не підготує достатньої доказової бази, буде розчарований результатами вирішення спору в суді. Трактування норм Процес доведення в адмінпроцесі при розгляді спорів за участю РДПІ взагалі є досить специфічним. Мабуть, ні для кого не є таємницею, що деякі норми законодавства можуть трактуватися по-різному. На практиці досить часто платник податків і РДПІ по-різному розуміють певний нормативно-правовий акт чи окрему норму (статтю) нормативного акту. Інколи і позивач, і відповідач обґрунтовують свої позиції однією статтею закону, трактуючи її кожен на свою користь. Проте рішення в цій ситуації суд має прийняти на користь позивача (платника податків). Ця теза ґрунтується на положеннях п. 4.4.1. Закону, який встановлює, що коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органа, рішення приймається на користь платника податків. Взагалі-то Закон при розгляді адмінспорів за участю РДПІ є другим після КАСУ нормативним актом, який використовують сторони адмінпроцесу, а тому знання і вміле використання його положень дозволить впевненіше відстоювати в суді свої інтереси. Замість висновку Хочеться звернути увагу на деякі положення КАСУ, які, хоча й безпосередньо не пов’язані з адмінпроцесом за позовами до органів РДПІ, проте до певної міри характеризують стан законодавства з питань адмінсудочинства. Так, ст. 106 КАСУ передбачає, що в позовній заяві зазначаються ім’я позивача (представника), поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; ім’я відповідача, посада й місце служби тощо. Виникає запитання, як часто особи, які виступають позивачами чи відповідачами в адмінпроцесі, отримували на свою електронну пошту повідомлення, пов’язані з тією чи іншою адмінсправою, або їм телефонували із суду за телефонами, вказаними в позовній заяві? Тоді навіщо ставити таку вимогу? Більше того, ст. 108 КАСУ передбачає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в цій ухвалі вказуються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення таких недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, яка звернулася з позовною заявою. Тобто незазначення відомостей, враховуючи, скільки в нашій країні може тривати пересилання поштою ухвали про усунення недоліків, може призвести до відмови у відкритті провадження в справі, а якщо позовна заява подавалася з приводу визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, це призведе до виникнення у РДПІ права податкової застави.