Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законiв

3 грудня ц.р. Конституційний Суд України оприлюднив прийняте 27 листопада ц.р. Рішення за конституційним поданням КМУ про офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 95 Конституції України й словосполучення «збалансованість бюджету», використаного у ч. 3 цієї статті (справа про збалансованість бюджету). «В аспекті конституційного подання положення ч. 3 ст. 95 Конституції України «держава прагне до збалансованості бюджету України» у системному зв’язку з положеннями ч. 2 цієї статті, ст. 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів i видаткiв і прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, якi можуть вплинути на доходну й видаткову частини бюджету, дотримуватися рiвномiрного спiввiдношення мiж ними та її обов’язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства мiж громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспiльнi потреби, необхiднiсть забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя», – наголошується у ч. 1 Резолютивної частини Рішення. Крім цього, суб’єкт на конституційне подання просив дати офiцiйне тлумачення положення ч. 2 ст. 95 Конституції України стосовно можливості зупиняти дію й скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії при встановленні законом про Державний бюджет України видаткiв на загальні суспiльнi потреби. Розглядаючи порушене питання, КСУ виходив із правових позицій, висловлених у Рiшеннi вiд 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 у справі про соцiальнi гарантії громадян та в Рiшеннi вiд 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 у справі про предмет і зміст закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законiв, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві, i як наслідок – скасування й обмеження прав i свобод людини й громадянина. При необхiдностi зупинення дiї законів, внесення до них змін i доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони». Звісно, згадані правові позиції дають відповіді на питання, порушені в конституційному поданні. Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що практична необхідність в офіційному тлумаченні положення ч. 2 ст. 95 Конституції України відпала, що й було підставою для припинення конституційного провадження в цій частині.