Стан судової системи у 2008 р. Підсумки Святкування 15 грудня Дня працівника суду – це привід підбити наприкінці року певні підсумки, проаналізувати сучасний стан правосуддя в Україні, процес становлення незалежної окремої судової гілки влади й прослідкувати прогрес або регрес у втіленні в життя судово-правової реформи. Як це не прикро, але довіра суспільства до служителів української Феміди й судів за поточний рік не збільшилася ні на йоту. Із результатів різних соціологічних опитувань видно, що суд залишається авторитетним органом окремої гілки влади лише для 30% громадян. Для судової системи, завданням якої є поновлення порушених прав людини, цей показник є вкрай низьким. Більше того, він є одним із найнижчих серед усіх владних інституцій.
В останні роки судову систему лихоманить. І причина не в тому, що громадяни при зверненні до суду не знаходять там захисту. Уявлення суспільства про суд як незалежний орган зникло після відчутної зневіри людей у становленні в державі визначеного в Конституції України верховенства права і, як наслідок, у непорушності законних прав та інтересів. Але головною причиною, мабуть, є усвідомлення українськими громадянами того факту, що незалежність суду і суддів – це фікція, декларація, яка записана в Основному Законі помилково. Якщо ж незалежності немає, то, відповідно, суди є залежними. Залежними від тих, хто призначає суддів на посади, хто формує й приймає бюджет для судової гілки влади (одним словом – від політиків, які свій вплив поширили на всі механізми життя держави).
Поточний рік для судової системи був багатим на події. Уже на початку лютого голова Верховного Суду України Василь Онопенко звернув увагу громадськості на спроби протягти через парламент законопроект щодо внесення змін до Господарського процесуального кодексу України. У цьому проекті пропонувалося кардинально змінити процесуальний статус ВСУ та ВГСУ. Нагадаємо: законопроект передбачав позбавлення ВСУ функції касаційного перегляду рішень у господарських справах, закріпивши таку функцію лише за ВГСУ. «Законопроектом передбачено тільки дві підстави оскарження судових рішень за винятковими обставинами до Верховного Суду, які можуть виникати лише у випадках застосування судом нижчої інстанції нормативно-правового акта, визнаного неконституційним, та визнання судових рішень міжнародною судовою установою такими, що порушують міжнародні зобов’язання України», – наголосив тоді очільник ВСУ. Цим, на його думку, були б істотно звужені права юридичних і фізичних осіб на оскарження й порушувалися б норми низки статей Конституції України.
Неабияка увага до судової системи була прикута після екстреної прес-конференції Василя Онопенка, на якій він оприлюднив відкритого листа на ім’я Президента України Віктора Ющенка. У листі голова ВСУ зазначив, що «вкотре активізувалися настійливі намагання певних сил у сумнівний, із правової точки зору, спосіб домогтися ухвалення парламентом законів, які передбачають кардинальне реформування судоустрою України, статусу суддів, судочинства». Йшлося про славнозвісний законопроект про судоустрій і статус суддів, у випадку прийняття якого в Україні мала б існувати зовсім інша система судів. Голова ВСУ назвав це відвертим замахом на правосуддя. «Коли під час минулорічної політичної кризи вони «рвали» суди з різних боків, ведучи між собою політичну боротьбу, то сьогодні бачимо об’єднання їхніх зусиль заради руйнації правосуддя й приватизації його можливих уламків, – сказав пан Онопенко. – І це не випадково, оскільки у них однакова мотивація, однакові погляди на суд – як на «ручний» засіб вирішення політичних, бізнесових і особистих питань». Справжньою метою прийняття цього закону Василь Онопенко назвав контроль над діяльністю судів і суддів шляхом установлення неконституційного механізму призначення суддів на адміністративні посади, забезпечення впливу певних осіб і політичних сил на вирішення судових справ через запровадження неправових механізмів регулювання питань судоустрою й статусу суддів і усунення зі сфери правосуддя Верховного Суду України. Бо він сьогодні заважає певним особам незаконним способом вирішувати економічні, політичні й інші питання шляхом фактичного позбавлення найвищого судового органу держави його статусу. «Мені як судді насамперед хотілося б бути рівновіддаленим від різних політичних сил. Однак в українських реаліях, якщо ти віддаляєшся від політики, то політика тебе наздоганяє і втручається у твою діяльність цинічно й грубо», – зазначив Василь Онопенко.
Але найбільше «уваги» політики цього року приділили ланці адміністративних судів. Як відомо, глава держави 9 жовтня ц.р. підписав Указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання та призначення позачергових виборів». Одна з політичних сил одразу ж оскаржила цей акт Президента до Окружного адміністративного суду м. Києва, який призупинив дію Указу. Гарант Конституції, у свою чергу, ліквідував сам суд і звільнив суддю, під головуванням якого було винесене рішення. ВАСУ 14 жовтня 2008 р. провів Пленум, за підсумками якого було підписано звернення до вищих державних органів: «Законодавчим органом, органами виконавчої влади, їх посадовими особами допускається ігнорування конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Мають місце спроби втручання в організацію діяльності судів, у вирішення конкретних судових справ, перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах, психологічний тиск на суддів шляхом погроз, шантажу й іншого протиправного впливу, у тому числі у формі блокування роботи судів народними депутатами й політичними партіями, прийняття незаконних нормативно-правових актів і правових актів індивідуальної дії, неправомірного використання суб’єктами влади наданих їм повноважень, а також незаконного наділення деяких державних органів відповідними повноваженнями, що посилює залежність від них судів та суддів».
Перед цим із 11 жовтня 2008 р. робота Окружного адміністративного суду столиці й Київського апеляційного адміністративного суду була заблокована представниками політичних партій і народними депутатами України. «Блокування роботи судів виявилося у фізичному перешкоджанні здійсненню судочинства, психологічному тиску на суддів і працівників суду, незаконному позбавленні волі суддів», – наголосили судді ВАСУ.
У своєму зверненні, адресованому парламенту, главі держави, уряду, Раді суддів України, Генпрокуратурі й ДСА України, Пленум ВАСУ відзначив, що «користуючись недоторканністю й правом безперешкодного відвідування органів державної влади, передбаченим ч. 3 ст. 17 Закону України «Про статус народного депутата»,.. близько 20 народних депутатів України, не пояснюючи мети відвідування, зайшли до приміщення Вищого адміністративного суду України і блокували роботу голови суду, перебуваючи у його службовому кабінеті й перешкоджаючи виконувати посадові обов’язки, порушували нормальний режим роботи суду касаційної інстанції ходінням коридорами поверхів, де розташовані службові кабінети суддів і працівників суду. Зайшовши до службового кабінету заступника голови ВАСУ Цуркана М.І., п’ятеро народних депутатів, із його слів, ображали суддю, заважали працювати, не давали можливості вийти з кабінету й шляхом застосування насильства заволоділи двома мобільними телефонами – особистим і службовим. Результатом цих дій стала госпіталізація Цуркана М.І. з діагнозом «Гіпертонічний криз».
Непросто в ті дні було й Апеляційному адміністративному суду столиці. Як повідомив один із депутатів, суд було «взято в облогу» представниками СБУ, які здійснювали «психологічний тиск на суддів». Як відомо, відповідальності за таку «турботу» про адміністративні суди ніхто не поніс.
* * *
Ці події (а згадані далеко не всі) навколо українських судів, безперечно, не могли не вплинути на думку суспільства про сьогоднішній авторитет суду. Як виявилося, усі спроби політиків вплинути на здійснення правосуддя пояснюються бажанням «допомогти» суддям виносити законне й неупереджене рішення. Як бачимо, незалежність суддів залишається просто словосполученням, записаним в багатьох нормативно-правових актах. І не більше.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|