Адвокатура напередодні свята: портрет в інтер’єрі День адвокатури – свято знакове. Не марно свого часу Спілка адвокатів України добивалася його запровадження, адже за місцем адвокатури в суспільстві, за її роллю в правовій системі, за ставленням до неї держави можна судити про реальний стан демократичності суспільства. За останньою ознакою можна вимірювати «температуру» держави – наскільки вона здорова. На превеликий жаль, «заміри» на сьогодні доволі тривожні: широкого поширення набуває хвороба реформування адвокатури в спосіб, який не дасть їй зміцнити, посилити свої правозахисні позиції.
Обіцянок багато, допомоги – зась!
Це не може не турбувати, адже адвокатура – сьогодні єдиний у державі фаховий правозахисний інститут, котрий виконує величезну роботу по захисту громадян у кримінальних справах, представництві в цивільному процесі (а це безліч болючих трудових, майнових, сімейних, житлових спорів). А що робити без адвоката в адміністративній юрисдикції, як захистити себе від сваволі посадовців і владних органів, охоплених політичною лихоманкою? Причому очевидно, що на найближчий час політичної й економічної кризи потреба громадян у фаховій правовій допомозі лише зростатиме.
То чи опікуються державні мужі тим, аби адвокатура була поставлена в умови, у яких зможе гідно й повноцінно виконувати щонайважливішу соціальну місію, покладену на неї Конституцією і самою природою професії? Балачок, гучних обіцянок вистачає, а ось реальних кроків по зміцненню адвокатури, розширенню професійних прав адвокатів і гарантій їхньої діяльності не спостерігається ані в практичній, ані в законотворчій площині.
У заяві, яку днями зробило правління Спілки адвокатів України, наголошується: «Останнім часом значно побільшало випадків порушення посадовими особами професійних прав адвокатів і гарантій адвокатської діяльності. На порушення закону проводяться обшуки в приміщеннях адвокатів, допити з питань, що складають адвокатську таємницю, незаконне усунення адвокатів від участі в процесі, допускається заборонене втручання в адвокатську діяльність, тиск та погрози на адвокатів під час виконання ними професійних обов’язків».
Реформування адвокатури: а віз і нині там…
Ця небезпечна і, на жаль, не нова ситуація була однією з головних причин підготовки й лобіювання Спілкою адвокатів України проекту змін і доповнень до Закону України «Про адвокатуру» – послідовно аж з… 1995 р. (!). Проекту, який був заснований на «трьох китах»: розширення професійних прав і гарантій адвокатської діяльності (поряд із соціальними); організаційне зміцнення адвокатури шляхом створення незалежної самоврядної фахової асоціації адвокатів (із щонайпрозорішим механізмом реального, а не маніпульованого кишенькового самоврядування адвокатури), яка могла б стати вагомою силою в діалозі з державою щодо проблем адвокатів, і, зрештою, прав людини; підвищення фахового рівня й відповідальності адвокатів шляхом відродження інституту стажування, запровадження системи підвищення кваліфікації, яку б визнали за доцільне самі адвокати.
Із 1995 р., попри чисельні позитивні відгуки європейських експертів, сприяння (і спонукання) світової спільноти український парламент не демонстрував політичної волі почути поради ззовні й голос української адвокатури. У 1996 р. проект був похований амбітним носієм ідеї об’єднання всіх юридичних професій під дахом правничого товариства (де адвокатура втратила б свою незалежність); у 1997 р. – лівими силами, які не сприймали зміцнення незалежного інституту, і, як не парадоксально, «капіталістами» (лобі великих зарубіжних юридичних фірм); у 2000 р. – тими ж «фігурантами» і на додачу – політичними чварами, у яких предмет (адвокатура) взагалі нікого не цікавив.
2003–2005 рр. запам’яталися конкуренцією «адвокатських» проектів (заснованих на рішеннях міжрегіональних конференцій, з’їздів адвокатів, які обстоювали вищенаведені принципові засади) з опозиційними проектами юристів-підприємців, якими реальні проблеми адвокатури не вирішувалися. Натомість під демократичними гаслами «обов’язкове членство – обмеження свобод» пропонувалася зручна, легко керована й відірвана від адвокатів система органів так званого самоврядування, утримання якої було б «по кишені» лише купці надзаможних добровільних членів (які, щоправда, забували наголосити, що рішення цих «добровольців» буде за їхніми проектами обов’язковими для всіх адвокатів). Гарантії адвокатської діяльності в цих проектах суттєво урізалися. За лаштунками проектів все чіткіше почала вимальовуватися постать Асоціації правників України (організації, яка об’єднує і держслужбовців, і прокурорів, і працівників СБУ, однак назовні репрезентує себе як Ukrainian Bar Association (якщо не зраджує знання англійської мови – Українська асоціація адвокатів)).
Рік 2008: що нового?
Що ж приніс у законотворчій сфері адвокатам України поточний рік? Спочатку – оптимізм. Ще минулого літа профільний парламентський комітет схвалив законопроект Юрія Мірошниченка «Про адвокатську діяльність», який був заснований на концепції розширення прав адвокатів і створення організаційного кістяка адвокатури – Національної професійної палати адвокатів із сильними регіональними відділеннями (палатами адвокатів). Потім Спілка адвокатів України почала перемовини з АПУ про формалізацію позицій і наявні розбіжності у підходах шляхом підписання Меморандуму про концептуальні положення щодо реформування законодавства про адвокатуру, погоджені Спілкою адвокатів України й Асоціацією правників України 29 лютого 2008 р. (до якої потім долучилися й інші організації, зокрема Союз юристів України), де, принаймні, сторони закріпили обов’язок при неможливості досягнення згоди на спірних позиціях однаково обстоювати права й гарантії адвокатської діяльності (у максимально широкій версії вироблені САУ). Паралельно Юрій Мірошниченко знов зареєстрував свій проект, який значною мірою співпадав із погодженими позиціями Меморандуму.
Здається, ось він, шлях до злагоджених дій, конструктивного і, головне, результативного діалогу й співпраці. Та не так сталося, як гадалося. АПУ почало вимагати постійних відстрочок від народного депутата Юрія Мірошниченка під різними надуманими й не вельми коректними приводами. На тлі цих відстрочок 19 квітня 2008 р. відбулася Всеукраїнська нарада голів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, яка створила робочу групу для доопрацювання поданого паном Мірошниченком до Верховної Ради проекту з урахуванням думок, викладених в інших згаданих вище документах. До складу групи увійшли як представники ВККА, регіональних КДКА, так і представники громадських організацій – підписантів Меморандуму.
Робоча група в результаті дискусій вирішила взяти за основу роботи саме законопроект Юрія Мірошниченка. Пропозиції по вдосконаленню приймалися від усіх зацікавлених організацій, окремих адвокатів тощо. У результаті був вироблений остаточний варіант тексту. Знов таки – можна було б очікувати щасливого кінця. Аж ні. Бо хоча й у меншості АПУ самопризначила себе «адвокатською спільнотою» і почала гудити проект групи. Дежа вю – знов ті самі обгорнуті квазі-демократичними гаслами пафосні заперечення проти асоціації, обов’язкового членства.
Незрозуміла позиція Асоціації правників України
Зазначимо – пафос абсолютно недоречний, оскільки сам голова АПУ доволі відверто висловився в дискусії з представником Союзу юристів України й Спілки адвокатів України, що він не може сформулювати, у чому полягають заперечення АПУ проти створення, окрім регіональних асоціацій (чи колегій) адвокатів, ще й парасолькової об’єднавчої Національної асоціації (у первинному проекті Юрія Мірошниченка – Національної палати адвокатів), яка не матиме ніяких додаткових повноважень порівняно з тими, що погоджується «централізувати» й АПУ, причому в руках тих самих органів – З’їзду адвокатів і Ради (лише в моделі АПУ ці «органи без організації» зависають у «безповітряному просторі», а в моделі більшості групи – є органами організації, яка об’єднає українських адвокатів, а відтак надасть їм можливість як членам організації заперечувати проти рішень органів, які виходитимуть за межі їхніх повноважень).
Особлива недоречність цього пафосу стала очевидною, коли напередодні конференції, організованої у вересні 2008 р. в Києві ССВЕ (Радою адвокатських асоціацій і правових товариств Європейського Союзу), на раптово скликаному… міністром юстиції (?!) засіданні робочої групи незалежних адвокатів вимагали схвалення втаємничено підготованого «погодженого з Міністерством юстиції» проекту, звідки «випала» Асоціація адвокатів, у якому з’явилися підприємницькі форми адвокатської діяльності, де були применшені професійні права адвокатів і геть загублені соціальні права; проте юристи-підприємці отримали права без іспитів долучитися до адвокатури. Черговий раз САУ (підтриманій Спілкою юристів і Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури) довелося боронити адвокатуру від міністерського бачення так званої уніфікації адвокатури і юридичного підприємництва, яка й уніфікацією, власне, не є (бо юридичне підприємництво не скасовується, а лише охочі підприємці отримують право на преференційних засадах отримати статус адвоката без іспитів), але розмиває головні цінності адвокатської професії.
Наступного ж дня експерти ССВЕ під час конференції довели й сформулювали у висновках (із доданням направленого свого часу на ім’я Голови парламенту листа президента ССВЕ), що обов’язкове членство адвокатів у професійній асоціації всюди в Європі розглядається як цілком природна річ, яка не тільки не є зазіханням на незалежність адвокатури, але й, навпаки, є однією з гарантій такої. Через декілька тижнів здивованим очам викликаної вже в парламентські стіни робочої групи був представлений іще один новий проект, цього разу вже трошки «європеїзований», погоджений народним депутатом Ю. Мірошниченком і Мін’юстом. Але там уже демократичні засади реального самоврядування насправді спотворені, а уніфікація лишається примарою. Гра в одні ворота. А тут і АПУ підоспіло ще з одним законопроектом, де від реального самоврядування лишається мало що, а ось підприємницька фарба прикрашає весь фасад та й інтер’єр адвокатури.
Сумно, що запевнення Юрія Мірошниченка про подання лише й виключно «адвокатського» законопроекту, підготовленого адвокатами й підтриманого більшістю адвокатського співтовариства, поки не справджуються.
Сумно, що держава в особі Мін’юсту знов маніпулює адвокатурою.
Сумно, що гроші важать більше ідей. І юристи-підприємці ефективно лобіюють не тільки пільгове долучення до адвокатури, але і привнесення в неї суто підприємницьких правил, а також господарських товариств як форми діяльності.
Адвокатура не може бути підприємницькою
Небезпека некритичного сприйняття зазначених вище пропозиції величезна. Адже саме з непідприємницьким правозахисним статусом адвокатури пов’язаний особливий статут адвоката, гарантії адвокатської діяльності – гарантії імунітету, які є необхідними для належного захисту прав особи. Окрім того, це пряме порушення і конституційного статусу адвокатури, і задекларованого в законопроекті як незалежного правозахисного інституту правової системи. Господарські товариства мають за визначенням головною метою діяльності отримання прибутку.
Якщо певна частина не адвокатської, а юридичної спільноти не поділяє цінності, які випливають із конституційного статусу адвокатури, не хоче жодного компромісу, а прагне розглядати свою діяльність як класичний бізнес, підприємництво – це їхнє право. Але тоді, мабуть, завчасно говорити про злиття цих професій як про їх уніфікацію, а слід врегулювати юридичне підприємництво окремим законом, адвокатську діяльність – окремим. Тоді кожен займатиметься тим, що він сповідує, без жодної дискримінації.
У будь-якому випадку не можна нищити єдиний фаховий правозахисний інститут на догоду окремим надзаможним особам. Бо адвокатура має виконувати перш за все правозахисну функцію. Цим явно не переймаються певні представники АПУ, висловлюючись в дискусіях стосовно ролі адвокатури зверхньо і знущально: ви працюйте в кримінальних справах і в загальних судах за копійки, а нам не заважайте, ми – нова генерація, «бізнес-адвокатура», яка отримує мільйонні прибутки. А як ця нова генерація збирається обслуговувати 50-мільйонне населення країни, яке не має високих статків? То які «мільйони» в цій ситуації заслуговують на пріоритетну увагу – мільйони громадян чи мільйони на рахунках?
У будь-якому випадку, адвокат – професія, сила якої в інтелекті. Вони працювали досі гідно в негідних умовах, за що заслуговують на повагу й найщиріші вітання з нагоди професійного свята. І свій фаховий закон вони здатні відстояти, як і суть своєї професії – благородної, важливої, гуманної, яка служить правді й схиляється лише перед Богом, а не перед Мамоною (і золоті тільці, які прикрашають і досі залу Мін’юсту – це не символ адвокатської професії). Її справжнім символом мало б бути серце на долоні – відкрите чужій біді. Я вірю – нам є що святкувати, доки ми про це пам’ятаємо.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|