«Акціонерний» комфортизм, або Диявол, як часто, сховався в деталях

Цієї осені ВР після 10 років мук і поневірянь таки прийняла багатостраждальний ЗУ «Про АТ» (далі – Закон). Відомо, що Україна була останньою з країн колишнього СРСР, яка такого закону не мала, і його вступ у дію означатиме появу цивілізованих правил гри у сфері корпоративного управління. Головне ж завдання Закону – захист прав акціонерів, оскільки з 1991 р. три чверті промислового потенціалу держави (за різними оцінками АТ забезпечують близько 75% ВВП країни) жили на підставі кількох статей ЗУ «Про господарські товариства». Останній, до речі, за словами члена ДКЦПФР Сергія Бірюка, фактично був скопійований із аналогічного китайського документа. Що ж, із одного боку, Закон про АТ дійсно аж ніяк не схожий на «китайську грамоту», оскільки в його розробці брали участь відомі науковці, юристи й економісти, але з іншого – законотворчий процес у нашій державі для жодного із законопроектів комфортним не був і, мабуть, ніколи не буде. Ось і цього разу з-під пера Президента вийшов не зовсім той акт, на якій очікували учасники ринку, оскільки був результатом компромісу різних політичних сил і впливових бізнес-структур. Щоправда, слід зауважити, що краще мати компромісний варіант, аніж не мати жодного. Приблизно з такої тези почав свій виступ на І міжнародній конференції «Закон України про акціонерні товариства. Виклики і можливості» (див. «ПТ» №50 (123)) й голова підкомітету з питань господарського законодавства Комітету ВР з питань економічної політики Юрій Воропаєв, який підкреслив: «Хоч законопроект лобіювали, принаймні, три різні за своїми цілями групи сил, у результаті ми отримали закон, який підняв захист прав акціонерів на новий рівень». Існуючим акціонерам закон гарантує першочергове право на придбання цінних паперів при їх додатковій емісії. Про можливість такої оборудки підприємство має повідомити акціонерів за місяць. Якщо ж цього не буде зроблено, ДКЦПФР може визнати емісію недобросовісною. Власне акції мають бути іменними й існувати лише в бездокументарній формі. Дуже прогресивним є зміст ст. 38 Закону, яка закріплює за акціонерами, які володіють більш ніж 5% акцій можливість вносити пропозиції до порядку денного загальних зборів акціонерів, що, безперечно, сприятиме зміцненню ролі дрібних акціонерів у управлінні товариством. Акціонери, які володіють понад 10% акцій товариства, мають право вимагати проведення аудиторської перевірки з можливістю відшкодування вартості її проведення за рахунок коштів товариства, що збільшує можливість контролю за станом справ товариства з боку дрібних акціонерів. Закон забезпечує можливість оперативніше приймати рішення з важливих питань діяльності товариства, скоротивши строк опублікування повідомлення про проведення загальних зборів із 45 до 30 днів. Логічна й правильна вимога до публічних АТ про проведення лістингу й обов’язкову реєстрацію на фондовій біржі, що має сприяти розвитку ринкової інфраструктури в Україні, зміцненню фондового ринку, перетворенню акцій на серйозний інструмент інвестування для пересічного громадянина. Також важливо, що переважне право на відчуження акцій, яке існує зараз у ЗАТ, виключається лише у двох випадках – коли акції отримують у спадок або коли юридичні особи отримують акції за правонаступництвом. «Тобто схема, за якою зараз працюють рейдери, які отримують як подарунок акції ЗАТ, а потім входять у саме товариство, тут також виключається», – зазначив Юрій Воропаєв. Із цим, до речі, були згодні не всі учасники конференції, оскільки в Законі не йдеться про відчуження акцій, а лише про купівлю-продаж, а це зовсім інші відносини, аніж відносини дарування. На жаль, формат конференції не дозволяв розвинутися дискусії в більш-менш гострій формі, коли опоненти можуть реагувати контраргументами на ті чи інші тези доповідача. Тож виступ народного обранця був більше схожий на звіт про досягнення. Тим більше, що на початку заходу пан Воропаєв зазначив: «Звичайно, Закон не є ідеальним, і вже найближчим часом потрібно буде його коригувати, але не дуже, бо він [Закон] має бути максимально комфортним, перш за все, для акціонера. Тож не треба детально розписувати й розтлумачувати те, що акціонери можуть самі записати в статуті». Але, як кажуть, диявол ховається в деталях. Це англійське прислів’я й стало девізом виступу двох наступних учасників конференції, які брали участь у розробці Закону – віце-президента ЮФ «Салком», професора, академіка АПрНУ Наталії Кузнєцової й наукового консультанта Центру комерційного права, к.ю.н. Олени Щербини. Аналізуючи норми Закону, вони доводили, що сила дрібниць – у їхній кількості, і навіть найочікуваніший і прогресивний закон через дрібниці може втратити таку сподівану досконалість. Пані Кузнєцовій взагалі не зрозуміла позиція «акціонерам має бути комфортно», оскільки комфортно має бути не лише власникам акцій, але усім учасникам фондового ринку. Але це ще півбіди. Як можна запроваджувати щось нове й при цьому детально не визначити механізм його реалізації? Наприклад, за Законом корпоративний секретар є дуже важливою фігурою, адже забезпечує взаємодію між акціонерами й власне товариством. У законопроекті, який пройшов перше читання в ВР, корпоративному секретарю приділялося три статті, де визначалося як, чим і в якому порядку регулюється його діяльність. Наразі ж маємо лише одну статтю, у якій не визначаються ані умови його призначення, ані порядок оплати, ані підстави відповідальності чи обсяг повноважень. І з чим тепер порівнювати статус корпоративного секретаря? Яким чином визначити в статуті його повноваження? «Як можна в нашій країні, де корпоративна культура «на нулі», а корпоративні принципи управління тільки починають впроваджуватися, віддавати це все на відкуп внутрішніх документів?» – на це питання у присутніх відповіді не було. Навіть, якщо законодавцям так хотілося «комфорту для акціонера», можна було залишити детальний опис, з уточненням: «Інший порядок можна передбачити в статуті». Звичайно, учасники конференції не могли не звернути увагу на залишення кворуму загальних зборів акціонерів на рівні 60%. Дійсно, усі розуміли, що за інших умов Закон просто не був би прийнятий. Але ж тоді потрібно було б залишити все, як було! Проте й тут не обійшлося без «дрібниць». Якщо раніше законодавством передбачалося проведення повторних загальних зборів уже при кворумі 50%, то цю норму в Законі просто… вилучили. Ось і вийшло, що тепер ситуація з кворумом ще гірша, ніж до прийняття закону. При цьому, за словами пані Кузнєцової, при детальному вивченні тексту Закону, увесь час не полишає відчуття, що «тут десь кому забули поставити, а там вирізали не те, що треба». Як приклад була наведена ч. 5 ст. 47 Закону, де зазначається, що «за відсутності кворуму позачергових загальних зборів повторні загальні збори не проводяться». Отакої, адже в Законі навіть поняття такого як «повторні загальні збори» більше ніде не зустрічається! Унікальним є й положення ч. 3 ст. 60 Закону: «У разі неможливості виконання особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, своїх повноважень, ці повноваження здійснюються призначеною нею особою, якщо інше не передбачено статутом або положенням про виконавчий орган». За словами пані Кузнєцової, вона як правник і науковець не може збагнути, яким чином цей одноосібний орган, який обирають на загальних зборах, може на власний розсуд призначати будь-кого замість себе. А як розуміти, чи є позитивним запровадження кумулятивного голосування, якщо відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону «обраними до складу органу акціонерного товариства вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів серед тих, хто набрав більш як 50 відсотків голосів»?! За таких умов зрозуміло, що міноритарії ніколи не матимуть свого представника в жодних органах АТ, бо їм ніколи не подолати бар’єр у 50%. Як зазначила у своєму виступі Олена Щербина, суть кумулятивного голосування якраз і полягає в тому, що обирати треба серед кандидатів, які просто набрали найбільшу кількість голосів. А злощасна кома з’явилася вже після проходження законопроекту через профільний комітет ВР… На конференції обговорювалися й інші проблеми. Так, у Законі реалізований механізм захисту акціонерів від прихованого придбання акцій товариства, коли особа, яка має намір придбати пакет акцій, що з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, становитиме 10% і більше простих акцій товариства, зобов’язана подати письмове повідомлення про свій намір і оприлюднити його. Це може сприяти усуненню проблеми так званого рейдерства, суб’єкти здійснення якого досить часто користуються можливістю приховування операцій купівлі акцій. А може й не усунути, бо є можливість обійти цю норму, враховуючи, що дуже важко довести існування відносин контролю між компаніями. Тому може спрацювати механізм придбання акцій через компанії-сателіти, які юридично не є афілійованими структурами, але перебувають у відносинах субординації з фактичним покупцем. Підводячи підсумки, не можна не погодитися зі словами партнера ЮФ «Юрзовнішсервіс» Ганни Цират, яка сказала, що, можливо, англійці, у яких відповідний закон займає 500 сторінок, таки мають рацію. Що ж, українські реалії трохи інші. І можна тільки констатувати, що ДКЦПФР у найближчі два роки не буде коли вгору глянути, але це, як кажуть, зовсім інша історія…