Правове регулювання порядку виконання арбітражних рішень У силу ст. 9 Конституції України й ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана ВР України, є частиною національного законодавства України. При цьому, якщо міжнародним договором за участю України передбачені інші правила, ніж ті, які передбачені в законодавстві України, застосовуються правила міжнародного договору. Україна як учасниця Нью-Йоркської конвенції взяла на себе зобов’язання визнавати арбітражні рішення як обов’язкові й виконувати їх відповідно до своїх національних норм, які не повинні суперечити цій конвенції. Зазвичай країни-учасниці Нью-Йоркської конвенції правове регулювання порядку визнання й виконання арбітражних рішень, а також орган, компетентний розглядати клопотання про визнання й виконання арбітражних рішень, визначають у національному законі про арбітраж та/або в процесуальних кодексах.
В Україні загальні принципи визнання й виконання арбітражних рішень, а також підстави для відмови у визнанні й виконанні арбітражного рішення містяться у статтях 35 і 36 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж», які повністю відповідають положенням Нью-Йоркської конвенції. Зокрема, у ст. 35 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» на національному рівні закріплюється основний принцип Нью-Йоркської конвенції, згідно з яким арбітражне рішення, незалежно від того, у якій країні воно було винесене, визнається обов’язковим і при поданні письмового клопотання до компетентного суду виконується. Із цієї статті вбачається, що порядок визнання й виконання арбітражних рішень (як іноземних, так і внутрішніх) має регулюватися однаковими нормами, для них має бути встановлений однаковий максимально спрощений і сприятливий режим, спрямований на забезпечення виконуваності арбітражного рішення. Також ст. 35 ЗУ встановлює перелік документів, аналогічний переліку, передбаченому в Нью-Йоркській конвенції, які сторона, що клопоче при визнання й виконання арбітражного рішення, має подати компетентному суду. У ст. 36 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачені підстави для відмови у визнанні або виконанні арбітражного рішення, які також співпадають з відповідними положеннями Нью-Йоркської конвенції.
Судові спори щодо виконання арбітражних рішень
Цілком зрозуміло, що в ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» відсутні норми, які регламентують порядок розгляду клопотань про визнання й виконання арбітражних рішень в Україні, а також не визначений суд, до компетенції якого віднесений розгляд таких клопотань, оскільки ці норми мають міститися у відповідному процесуальному кодексі. Але законодавче врегулювання цих питань в Україні не можна визнати задовільним.
До 2005 р. в Україні діяв ЗУ «Про визнання й виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 р., у якому під терміном «рішення іноземного суду» розумілися не лише рішення судів іноземних держав, але й рішення іноземних арбітражів. Таким чином, цей Закон застосовувався як до іноземних судових, так і до іноземних арбітражних рішень. Цими судами були Апеляційний суд АР Крим, апеляційні обласні, Київський і Севастопольський міські суди за місцем постійного або тимчасового проживання або місцем перебування боржника. Із застосування цього Закону склалася певна, досить вдала судова практика.
У зв’язку з прийняттям нового ЦПК України згаданий Закон втратив силу. Його замінили положення розділу VІІІ «Про визнання й виконання рішень іноземних судів в Україні» ЦПК України. На відміну від попереднього Закону в ЦПК України, по-перше, відсутня вказівка на те, що розуміється під терміном «іноземне судове рішення», по-друге, розгляд справи про визнання й виконання рішення іноземного суду віднесено до компетенції загального суду за місцем проживання чи місцем перебування боржника, тобто суду першої інстанції. У зв’язку з невизначеністю терміна «іноземне судове рішення» в ЦПК України деякі суди першої інстанції в окремих випадках відмовляли в прийнятті до свого провадження клопотання про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень, посилаючись на те, що відповідно до розділу VІІІ ЦПК України підлягають розгляду лише клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів, але не арбітражних рішень. Деякі суди на цій же підставі направляли клопотання про визнання й виконання іноземного арбітражного рішення до господарських судів. При цьому суди посилалися на положення п. 9.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15 грудня 1999 р., якою передбачено, що виконання рішення іноземного арбітражу здійснюється на підставі наказу господарського суду. Необхідно зауважити, що положення п. 9.2 Інструкції про проведення виконавчих дій суперечать чинному законодавству України, зокрема розділу VІІІ ЦПК України та ЗУ «Про виконавче провадження». Судову практику не можна визнати позитивною, оскільки вона порушує міжнародні зобов’язання України і не відповідає національному законодавству.
Що є іноземним судовим рішенням
Незважаючи на термінологічну невизначеність поняття «іноземне судове рішення», яке міститься в ЦПК України, вбачається, що визнання й виконання іноземних арбітражних рішень має здійснюватися саме відповідно до положень розділу VІІІ ЦПК України, що зумовлюється таким: 1) згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі; 2) як учасниця Нью-Йоркської конвенції Україна зобов’язалася визнавати й виконувати на своїй території іноземні арбітражні рішення; 3) згідно зі ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, зазначеного Кодексу й ЗУ «Про міжнародне приватне право»; 4) ст. 81 ЗУ «Про міжнародне приватне право» встановлює, що в Україні можуть бути визнані й виконані рішення іноземних судів, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, які набрали чинності (оскільки ця стаття називається «Рішення іноземних судів, які можуть бути визнані й виконані в Україні», можна вважати, що вона дає визначення терміну «рішення іноземних судів» і однозначно розуміє під цим терміном також іноземні арбітражні рішення; таким чином, ця стаття усуває прогалини, які є в ЦПК України, і дає відповідь, які саме рішення слід розуміти під терміном «рішення іноземних судів»); 5) ГПК України не відносить до компетенції господарських судів розгляд клопотань про визнання й виконання будь-яких рішень іноземних судів, а також арбітражних рішень, прийнятих відповідно до ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж».
У зв’язку з викладеним, на підставі ст. 392 ЦПК України питання про визнання й примусове виконання рішень іноземного арбітражу має розглядатися загальним судом за місцем проживання або місцем перебування боржника.
Примусове виконання
Згідно зі ст. 391 ЦПК України іноземне арбітражне рішення може бути подане до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання рішенням чинності. Клопотання про дозвіл примусового виконання іноземного арбітражного рішення подається до загального суду безпосередньо стягувачем або в порядку, встановленому міжнародними договорами України. Якщо міжнародними договорами України передбачена подача клопотання через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, яке надійшло від органу державної влади України.
Згідно зі ст. 394 ЦПК України клопотання про визнання й виконання іноземного арбітражного рішення подається в письмовій формі й має містити: 1) ім’я (найменування) стягувача або його представника, зазначення їхнього місця проживання або місця перебування; 2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання або місця перебування його майна в Україні; 3) мотиви клопотання. До клопотання про дозвіл примусового виконання арбітражного рішення мають бути додані документи, передбачені Нью-Йоркською конвенцією або іншими міжнародними документами за участю України.
Якщо клопотання й документи, які до нього додаються, належним чином не оформлені або до клопотання не додані всі необхідні документи, суд залишає клопотання без розгляду й повертає клопотання разом із документами стягувачеві або його представникові. Розгляд клопотання про визнання й виконання іноземного арбітражного рішення провадиться суддею одноосібно у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін про дату й час судового засідання. У задоволенні клопотання може бути відмовлено у випадках, передбачених міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано ВР України, зокрема Нью-Йоркською конвенцією, Угодою про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності тощо. Ухвалу про дозвіл примусового виконання іноземного арбітражного рішення або про відмову в задоволенні клопотання може бути оскаржено.
На підставі іноземного арбітражного рішення й ухвали про дозвіл примусового виконання, яка набрала чинності, суд видає виконавчий документ, який надсилається для виконання згідно із ЗУ «Про виконавче провадження».
Виконання рішень МКАС і МАК при ТПП України
Що ж до виконання в Україні рішень МКАС і МАК при ТПП України, то слід зауважити, що до 2004 р. ЦПК України містив норму, згідно з якою рішення МКАС і МАК при ТПП України були виконавчими документами. У зв’язку з прийняттям ЗУ «Про виконавче провадження» ця стаття втратила силу.
Згідно зі ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень третейських судів здійснюється ДВС на підставі виконавчих листів, які видаються загальними судами, і на підставі наказів, які видаються господарськими судами. Як відомо, в Україні є два Закони, які регламентують діяльність третейських судів: ЗУ «Про третейські суди» і ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж». У ЗУ «Про третейські суди» визначені суди, компетентні видавати виконавчі документи за рішеннями третейських судів (загальні або господарські суди першої інстанції за місцем розгляду справ третейським судом), а також встановлений порядок подачі заяви про видачу виконавчого документа, правила розгляду такої заяви судом, процесуальні строки розгляду заяви про видачу виконавчого документа. Згідно зі ст.ст 1, 6 ЗУ «Про третейські суди» цей Закон не застосовується до міжнародного комерційного арбітражу. Відповідно, згадані положення не можна застосовувати до порядку видачі виконавчих документів на підставі рішень МКАС і МАК при ТПП України.
Необхідно окремо зазначити, що ВР України постановою № 508-VI від 16 вересня 2008 р. прийняла за основу проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання рішень третейських судів). Згідно з цим проектом Закону передбачається внесення змін у законодавчі акти щодо підвідомчості спорів третейським судам, які діють на підставі ЗУ «Про третейські суди», порядку оскарження їх рішень, а також скасування примусового виконання рішень третейських судів. Повністю погоджуючись із необхідністю уточнення й обмеженням компетенції цих третейських судів, зокрема – виключенням з підвідомчості цих судів справ, пов’язаних із визнанням права власності на нерухомість, не можна погодитися з положеннями проекту про скасування примусового виконання рішень третейських судів. По-перше, такі зміни фактично призведуть до ліквідації інституту третейського судочинства в Україні, що не є позитивним, по-друге, виключення примусового виконання рішень третейських судів (зміни до ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження») у редакції, яка пропонується, призведе до того, що в Україні перестануть у примусовому порядку виконуватися не тільки рішення третейських судів, які діють на підставі Закону України «Про третейські суди», але й арбітражні рішення, прийняті МКАС і МАК при ТПП України, які діють на підставі ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж», що буде прямим порушенням міжнародно-правових зобов’язань України, насамперед Нью-Йоркської конвенції.
Незважаючи на прогалини в законодавстві України щодо визначення суду, компетентного видавати виконавчі документи, необхідні для виконання рішень МКАС і МАК при ТПП України, практика склалася така: заявник звертається до загального суду за місцем перебування боржника або його майна із заявою про видачу виконавчого документа, на підставі якого здійснюється безпосереднє виконання рішень МКАС і МАК при ТПП України. Така практика зумовлюється тим, що ці рішення згідно з положеннями Нью-Йоркської конвенції та ст. 35 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» мають виконуватися в такому ж порядку, як і іноземні арбітражні рішення, тому при виконанні рішень МКАС і МАК при ТПП України за аналогією використовуються норми ЦПК України, які регулюють порядок виконання іноземних арбітражних рішень. При цьому під час розгляду клопотання про дозвіл примусового виконання рішення іноземного суду матеріали справи, розглянутої МКАС і МАК при ТПП України, не повинні вимагатися.
Замість висновків
Таким чином, компетентним судом, який розглядає клопотання про дозвіл примусового виконання як іноземного арбітражного рішення, так і рішень МКАС і МАК при ТПП України й видачу виконавчого документа, є районний, районний у містах, міський і міжрайонний суд за місцем проживання (перебування) або місцем розміщення боржника на території України, а якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місця розміщення на території України або його місце проживання (перебування) чи місце розміщення невідоме – за місцем розміщення в Україні майна боржника (ст. 392 ЦПК України).
Загалом судова практика України, яка склалася, відповідає вимогам Нью-Йоркської конвенції й іншим міжнародним договорам за участю України. Але необхідним є внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо належної правової регламентації питань, пов’язаних із визнанням і виконанням в Україні як іноземних арбітражних рішень, так і рішень МКАС і МАК при ТПП України.
При цьому слід зазначити, що при розгляді клопотань суди й досі керуються постановою Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів і арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» № 12 від 24 грудня 1999 р. Ця постанова, яка свого часу відіграла позитивну роль у становленні судової практики з питань визнання й виконання арбітражних рішень, а також розгляду клопотань про скасування рішень МКАС і МАК при ТПП України, на сьогодні застаріла, оскільки заснована на законодавстві, яке втратило силу.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|