Господарська діяльність та мінімізація наслідків фінансової кризи

22 грудня 2008 р. у Верховній Раді України за № 3429 було зареєстровано проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо мінімізації негативних наслідків фінансової кризи для суб’єктів господарської діяльності», поданий народними депутами ВР Н.Ю. Королевською, М.В. Кравченком, та М.В. Чечетовим. Законопроектом передбачено внесення змін до законодавчих актів, які регламентують здійснення господарської діяльності. Одразу хочу зазначити, що положення законопроекту, якими пропонується внести зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Цивільного й Господарського кодексів мають досить невелике практичне значення для досягнення мети зазначеної в його назві, а спрямовані переважно на удосконалення процедури реєстрації й особливо ліквідації (реорганізації) підприємств. Проте деякі законодавчі ініціативи, викладені в проекті, є дійсно прогресивними, і за розумного втілення в життя здатні помітно дерегулювати господарську діяльність, а тому заслуговують на підвищену увагу. Окремі новації Перш за все, необхідно згадати пропозицію внести зміни до частини 1 ст. 52 ЗУ «Про господарські товариства», якими пропонується зменшити мінімальний розмір статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю до 500 грн. Безперечно, таке нововведення може відіграти позитивну роль, особливо в умовах фінансової кризи, оскільки здатне суттєво зменшити затрати, необхідні для початку бізнесу, спростити й прискорити процес створення товариства з обмеженою відповідальністю. Пропонується також внести зміни до ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Зокрема, із переліку ліцензійних мають намір виключити виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт; оптову торгівлю насінням; турагентську діяльність; виробництво хімічних джерел струму, імпорт хімічних джерел струму й розведення домашніх тварин у племінних розплідниках, дресирування собак і підготовка фахівців у цих сферах. Відзначаючи очевидний позитив від зменшення видів господарської діяльності, що підлягають обов’язковому ліцензуванню, слід зауважити, що запропоновані законодавцями зміни є обмеженими й досить стриманими. З огляду на задекларовану мету законопроекту доцільнішою була б більш повна ревізія ліцензійний видів господарської діяльності із суттєвішим їх скороченням. Законотворці також пропонують збільшити мінімальний строк дії ліцензії до п’яти років, замість трьох передбачених в чинній редакції Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Проте тут, сказавши «А», законодавець не говорить «Б». Логічним продовженням цієї ініціативи мала б стати чітко регламентована доля вже виданих (менш ніж на 5 років) ліцензій: продовжуються вони автоматично до п’яти років, чи мають переоформлятися на загальних підставах після закінчення стоку дії, хоча вже й на новий, п’ятирічний, термін. За загальним конституційним правилом закон зворотної дії в часі немає. Тому при набутті законопроектом чинності в коментованій редакції можна вважати, що ліцензії, видані до цього моменту, мають переоформлятися (продовжуватись) після закінчення строку їхньої дії в загальному порядку. Проте надання закону зворотної дії в часі, може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в самому законі. Таким чином, якщо законодавець дійсно має на меті полегшити господарюючим суб’єктам ведення бізнесу в умовах економічної кризи, вважаємо, що доцільним було б прямою вказівкою поширити чинність закону на вже видані ліцензії (на строк до 5 років), відповідно продовживши їхню дію. Про «мовчазну згоду» Найбільш цікавою новацією законопроекту № 3429, є введення в чинне законодавство (у статтю 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності») принципу мовчазної згоди, який визначено як набуття суб’єктом господарювання права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання відповідного документа дозвільного характеру за умови, якщо суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою було подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, проте у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову в його видачі видано або направлено не було. Законодавча ініціатива є дуже прогресивною й актуальною. Правильне її запровадження може полегшити ведення господарської діяльності і, що особливо цінно, зробити більш мобільною досить неповоротку бюрократичну систему України. Проте до запропонованої народними депутатами редакції є певні зауваження. Передбачено, що строк видачі документів дозвільного характеру, названих у переліку, становить 10 робочих днів, якщо інше не визначене законом. Таке формулювання правової норми є не дуже вдалим, оскільки не дає чіткого розуміння, із якої дати починається цей строк. Чинне законодавство України зовсім по-іншому регулює порядок видачі дозвільного документа, розрізняючи й розводячи в часі прийняття уповноваженим органом рішення про видачу дозвільного документа і видачу самого документа. Так, статтями 11, 14 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», передбачено, що орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк, не пізніше ніж десять робочих днів із дати надходження заяви, а оформляє ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. На наш погляд, порядок видачі дозвільних документів, закріплений у чинному законі, є більш вдалим від пропозицій законопроекту, тому для уникнення непорозумінь і неоднакового тлумачення строків видачі дозвільних документів, було б доцільно викласти цей порядок аналогічно закріпленому в ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Механізм функціонування принципу мовчазної згоди, ініціатори його запровадження виписали так: «Якщо дозвільний орган у встановлений законом строк не видасть або не направить суб’єкту господарювання документ дозвільного характеру або рішення про відмову в його видачі, то через десять робочих днів з моменту закінчення встановленого строку для прийняття рішення про видачу або відмову в видачі документа довільного характеру суб’єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності на підставі копії опису прийнятих документів із відміткою про дату їх прийняття». Після вивчення цієї редакції виникає декілька запитань, без відповідей на які нормальне функціонування принципу мовчазної згоди здається досить проблематичним. Із цієї норми незрозуміло, протягом якого часу суб’єкт господарювання може здійснювати свою діяльність на підставі копії опису документів, поданих для отримання дозвільного документу. Чи необхідно отримувати ліцензію навіть після застосування принципу мовчазної згоди й початку здійснення господарської діяльності, чи можна працювати на підставі опису протягом усього строку, на який видається дозвільний документ відповідного виду? Що робити, якщо в документах, поданих суб’єктом господарської діяльності для отримання дозвільних документів, виявляться безумовні підстави для відмови у видачі дозвільного документу? Чи, можливо, після застосування принципу мовчазної згоди документи, подані заявником, вважаються достовірними й такими, що засвідчують повну відповідність суб’єкта господарської діяльності дозвільним вимогам? Можливі «негативи» Принцип мовчазної згоди, скоріш за все, недоцільно застосовувати при видачі дозвільних документів на всі без винятку види діяльності. Сумнівною може бути практика застосування цього принципу при наданні згоди на виробництво зброї, вибухових, радіаційних, токсичних речовин, а також на фінансові операції, пов’язані із залученням коштів від фізичних і юридичних осіб. Більше того, необережне й поспішне запровадження в Україні принципу мовчазної згоди, а особливо в коментованій редакції, може надати багату основу для корупційних діянь. Наприклад, юридична особа, яка не повністю відповідає дозвільними вимогам, для отримання можливості здійснювати господарську діяльність може застосувати принцип мовчазної згоди (скориставшись «послугами» корумпованого чиновника, який може умисно пропустити строк для відмови у видачі дозвільного документа). З іншої сторони, можемо зіштовхнутися з таким наслідком запровадження принципу мовчазної згоди, як велика кількість немотивованих відмов у видачі дозвільних документів. Адже не секрет, що, крім корупції, об’єктивними факторами затримок із видачею дозвільних документів є незадовільне кадрове й матеріально-технічне забезпечення уповноважених державних органів. Тому зіштовхнувшись з великим об’ємом заявок і документів, які неможливо об’єктивно вивчити й оцінити на відповідність чинному законодавству за жорстко регламентований період, чиновник швидше прийме рішення написати відмову за формальними підставами, ніж візьме на себе відповідальність за видачу дозвільного документа. Тому проблему кадрового й матеріально-технічного забезпечення органів, уповноважених на видачу дозвільної документації, слід вирішувати паралельно із запровадженням принципу мовчазної згоди. Хочемо зазначити, що запровадження принципу мовчазної згоди в тому вигляді, у якому він виписаний в коментованому законопроекті, є недопустимим, оскільки це може дискредитувати загалом хорошу ідею. Тому механізм функціонування принципу мовчазної згоди, запропонований законодавцями, потребує серйозного доопрацювання, як і більшість коментованих положень законопроекту № 3429.