Засновники та правовий статус недержавних пенсійних фондів Події останніх місяців у Україні й світова криза примусили суспільство й кожного з нас іще раз замислитися над надійністю установ, які залучають кошти юридичних і фізичних осіб. Причому це переосмислення стосується як звичних і добре знайомих інститутів, які багато років працюють у країні, так і нових. Через високу інфляцію в країні й ситуацію з курсами валют поширена останнім часом думка, що гроші зараз краще тримати вдома, не втішає. З огляду на це пропонуємо звернути увагу на правові гарантії діяльності таких небанківських фінансових установ, як недержавні пенсійні фонди, щоб визначитися, наскільки вони є надійними. Адже, як видно з назви цих установ, вони призначені не просто для вкладання коштів, а для пенсійного забезпечення, що, природно, хвилює кожного. А криза лише ще раз довела, що покладатися слід більше на себе, ніж на державу, у тому числі й у питаннях власного добробуту в похилому віці.
Законодавчі засади для створення й діяльності недержавних пенсійних фондів закладені в ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення», який набрав чинності з 1 січня 2004 р. (далі – Закон). Закон став важливої складовою започаткованої в 2003 р. в Україні пенсійної реформи, яка й досі не завершена. Прийнятими 9 липня 2003 р. законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення» було передбачено, що нова пенсійна система складається з трьох рівнів. Перший рівень – це реформована солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійне страхування. Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Третій рівень – система добровільного недержавного пенсійного забезпечення. Перший і другий рівні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий і третій рівні є системою накопичувального пенсійного забезпечення. Другий рівень в Україні ще й досі не працює. А третій, який регулюється Законом, фактично діє з 2005 р. й представлений головним чином НПФ.
Слід додати, що НПФ створювалися в країні й до 2003 р., але здійснювалося це в умовах законодавчої неврегульованості, і нерідко установи, які називалися пенсійними фондами, обирали організаційно-правову форму ТОВ. На щастя, ці установи не набули поширення і їх існування не було пов’язано зі скандалами. Тому підстав для негативного сприйняття в суспільстві немає. Крім того, ЗУ про НПЗ зобов’язував раніше створені підприємства, установи й організації, які займалися недержавним пенсійним забезпеченням або в назвах використовували слова «недержавний пенсійний фонд», привести свою діяльність у відповідність до цього Закону, здійснити реорганізацію в інший вид небанківської фінансової установи, або ж ліквідуватися. На 1 жовтня 2008 р. Держфінпослуг було зареєстровано 104 НПФ, які діють на підставі Закону. Фактично працюють і збирають пенсійні внески приблизно 70 фондів. Усі ці фонди створені як непідприємницькі товариства, адже Закон інших можливостей не передбачає. У цьому полягає одна із основних гарантій діяльності НПФ.
Кожен працюючий фонд має вкладників і учасників. Вкладником є особа (фізична або юридична), яка сплачує до НПФ пенсійні внески відповідно до укладеного пенсійного контракту. Учасником може бути лише фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески і яка вже має або матиме право на отримання з фонду пенсійних виплат. Вкладником може бути сам учасник фонду, його близькі родичі (виключно подружжя, діти, батьки), роботодавець або професійне об’єднання, членом якого є такий учасник.
Види НПФ
Закон передбачає створення НПФ трьох видів – відкриті, корпоративні й професійні. Переважна більшість фондів є відкритими, тобто їх учасниками можуть бути будь-які особи, незалежно від професії, місця роботи тощо. Перевагою відкритих фондів є максимальна свобода для вкладників у виборі кола працівників, за яких сплачуються пенсійні внески, встановлення розміру таких внесків і періодичності сплати. За даними Держфінпослуг, на 1 жовтня 2008 р. розмір пенсійних активів всіх НПФ країни становив 522,1 млн грн., а кількість учасників – 456,9 тис. осіб, при цьому 90% учасників об’єднувалися саме відкритими фондами.
Корпоративні НПФ створюються юридичними особами-роботодавцями виключно для пенсійного забезпечення своїх працівників і працівників підприємств, які пізніше приєднаються до цього фонду.
Професійні пенсійні фонди спрямовані на участь у них осіб, пов’язаних за родом професійної діяльності (занять), визначеної в статуті такого фонду.
Обмеження щодо засновників НПФ
Вид фонду впливає й на встановлені Законом обмеження щодо його засновників. Ці обмеження стосуються не лише того, чи може бути засновником фізична чи юридична особа, але й вимог щодо відсутності бюджетного фінансування. Фактично законодавець мав на увазі заборонити заснування НПФ і здійснення до них внесків за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, крім випадків, коли це дозволяється законами або рішеннями місцевих рад. Використовуючи термінологію Бюджетного кодексу України, така заборона мала стосуватися бюджетних установ, тобто установ і організацій, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Однак використання в ст. 6 Закону некоректного з юридичної точки зору формулювання «юридична особа, діяльність якої фінансується за рахунок Держбюджету України або місцевих бюджетів» дає підстави для розширеного тлумачення такої заборони. Тому замість вимоги про підтвердження статусу засновника як «небюджетної» установи на практиці під час реєстрації фонду вимагається підтвердження, що засновник не є «юридичною особою, діяльність якої фінансується за рахунок державного або місцевого бюджетів». При цьому під фінансуванням часто розуміють будь-яке надходження бюджетних коштів на рахунок юридичної особи, не залежно від їх цільового призначення, у тому числі оплата госпрозрахункових послуг, наданих державним або місцевим органам, компенсація за послуги, надані певним категоріям споживачів за пільговими тарифами, що ніяким чином немає обмежувати участь в НПФ за рахунок коштів «небюджетного походження». Інші обмеження, встановлені Законом для засновників, стосуються беззбиткової діяльності протягом не менше одного фінансового року (для корпоративного НПФ) та кількості фондів, засновником яких може бути одна юридична особа (не більше одного корпоративного або професійного НПФ).
Оскільки саме відкриті НПФ передбачають надання послуг широким колам громадськості та є найбільш популярними в Україні, саме на особливості їх діяльності будемо звертати основну увагу.
Правовий статус НПФ
НПФ не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками (ст. 6). Тобто можливості заробити на залучених коштах засновникам закон не передбачає. ЦК України не виключає можливості здійснення непідприємницькими товариствами поряд із основною ще й підприємницької діяльності, якщо це не заборонено законом, однак Закон забороняє фондам провадити будь-яку іншу діяльність, окрім недержавного пенсійного забезпечення. Таким чином, діяльність НПФ полягає виключно в накопиченні пенсійних внесків, їх інвестуванні для примноження й захисту від інфляції, в наступних пенсійних виплатах учасникам.
Створення НПФ будь-якого виду не потребує значних фінансових витрат його засновників, а Закон не передбачає формування звичного для підприємницьких товариств статутного капіталу. Проте процедура створення фонду досить тривала, оскільки включає не лише державну реєстрацію як юридичної особи, але й отримання в Держфінпослуг статусу фінансової установи. І на кожному етапі документи фонду підлягають ретельній перевірці. До того ж, усі зміни, які вносяться до статуту, подаються не лише в органи державної реєстрації, але й підлягають реєстрації в Держфінпослуг. При цьому Закон забороняє внесення до статуту фонду змін, які погіршують умови пенсійного забезпечення учасників такого НПФ.
З огляду на непідприємницький статус НПФ цю установу з точки зору інтересів засновників можна вважати більше соціальним продуктом, аніж бізнес-проектом, і певна кількість створених в Україні фондів засновувалися саме для недержавного пенсійного забезпечення працівників засновників. Водночас частина фондів створювалися як бізнес-проекти, але з точки зору інтересів підприємств не як засновників, а як компаній, що надають послуги таким НПФ і беруть за це плату. Йдеться про послуги з адміністрування й управління активами фонду. Загалом, система роботи НПФ побудована в Законі таким чином, що засновники не мають можливості скористатися пенсійними внесками, зробленими на користь своїх працівників-учасників фонду. До речі, можливість інвестування пенсійних активів у цінні папери засновників передбачена лише для корпоративних фондів і обмежена 5% загальної вартості пенсійних активів за умови дотримання інших вимог Закону щодо складу й структури активів. Проте заборону інвестування пенсійних коштів у цінні папери засновників планується посилити, поширивши її на пов’язаних осіб засновників.
Органи НПФ
Аналізуючи правовий статус НПФ, слід зупинитися на його органах, через які засновники можуть впливати на діяльність НПФ. Закон передбачає проведення зборів засновників й існування Ради фонду в кількості не менше п’яти осіб. Інших органів управління фонд не повинен мати (ст. 6). Кандидатури членів Ради повинні мати відповідну кваліфікаційну підготовку й бути погодженими з Держфінпослуг. З огляду на періодичність проведення зборів засновників за Законом (не рідше одного разу на рік) та їх компетенцію основний вплив засновників на діяльність фонду здійснюється через роботу Ради. До повноважень Ради віднесено затвердження інвестиційної декларації й змін до неї, адже саме цей документ визначає інвестиційну політику фонду, містить основні напрями й обмеження на інвестування пенсійних активів додатково до встановлених законом. Крім того, Рада укладає від імені НПФ договори з установами, які обслуговують фонд: адміністратором, компанією з управління активами (КУА) й зберігачем, заслуховує звіти, контролює цільове використання активів фонду. Останнє є особливо важливим, оскільки НПФ не має права здійснювати іншу діяльність, аніж недержавне пенсійне забезпечення в межах, передбачених Законом, тому й пенсійні активи можуть використовуватися виключно для інвестування, виконання зобов’язань перед учасниками (здійснення пенсійних виплат) й оплати витрат, пов’язаних із недержавним пенсійним забезпеченням, у межах і за напрямками, визначеними законодавством.
Порядок утворення Ради має передбачатися в статуті НПФ. Крім того, із тексту Закону випливає, що Рада відкритого НПФ формується виключно з представників засновників. Тому цілком логічний вигляд має норма Закону, що повноваження члена Ради припиняються при вибутті зі складу засновників фонду особи, представником якої був такий член Ради. Члени Ради не отримують від фонду плати за виконання ними своїх обов’язків, оскільки Закон забороняє використання пенсійних коштів з такою метою. Винагорода членам Ради може виплачуватися виключно за рахунок засновників, а організаційно-технічне й матеріальне забезпечення діяльності Ради й проведення зборів засновників здійснюється адміністратором фонду за рахунок оплати його послуг. Таким чином, учасники фонду (майбутні пенсіонери) можуть не хвилюватися, що їхні кошти використовуються на утримання й організацію роботи органів фонду (зборів засновників та Ради). Навіть при ліквідації НПФ витрати на забезпечення діяльності ліквідаційної комісії здійснюються за рахунок грошових коштів засновників.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|