«Підводні камені» послуг мобільного зв’язку

Сьогодні мобільний зв’язок із розряду розкоші перейшов до розряду справжньої необхідності. Але, на жаль, така необхідність подекуди завдає досить великого клопоту під час здійснення податковими органами перевірок на підприємствах. Основні проблеми виникають, коли податківці вимагають довести, що витрати на мобільний зв’язок пов’язані з веденням господарської діяльності. Адже це є підставою віднесення витрат до складу валових і, відповідно, зменшення оподатковуваного доходу підприємства. Тож як правильно пояснити податківцям зв’язок витрат, які понесло підприємство, із веденням господарської діяльності? Ця тема порушувалася на одному із засідань Комітету з питань оподаткування Асоціації правників України. Валові витрати Основні постулати стосовно валових витрат зосереджені в ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон). Відповідно до п. 5.1 цієї статті валові витрати виробництва й обігу – сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які набуваються (виготовляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (з урахуванням обмежень, установлених пп. 5.3-5.7 ст. 5 Закону) включаються до складу валових витрат. «Проаналізувавши ці положення, можна говорити, що фактично всі витрати підприємства наперед пов’язані з його господарською діяльністю, – переконаний начальник юридичного відділу Державного управління справами ДП «Держпостачання» Олексій Шевчук. – Адже метою підприємницької діяльності є досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку. Такої ж позиції, зазвичай, дотримуються й суди». Одним із справді проблемних питань сьогодні є доведення зв’язку з господарською діяльністю витрат на мобільний зв’язок. Зазвичай, на підприємстві є договір з оператором мобільного зв’язку про надання послуг і локальні нормативні акти використання мобільного зв’язку. Здавалося б, це мало задовольнити податківців, але, на жаль, такі документи не є для них досить переконливими. Розпорядчі документи Відповідно до листа ДПАУ від 8 травня 2001 р. № 3324/6/22-3216 послуги мобільного зв’язку й роумінгу можуть бути включені до складу валових витрат платника податку, лише якщо вони використовуються виключно з метою, яка відповідає визначенню господарської діяльності, за наявності відповідних документів, які підтверджують ці витрати й використання мобільного зв’язку і роумінгу. Такими документами є рахунок; розшифровка рахунку за необхідний період часу; угода про надання послуг мобільного зв’язку й роумінгу тощо. «Щодо позиції податківців про віднесення до підтвердних документів розшифровки рахунку за необхідний період часу можна посперечатися, адже суди, зазвичай, не вважають їх тими документами, обов’язковість ведення й зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку», – наголосив Олексій Шевчук. Доволі цікавою й корисною для підприємств є позиція ДПА України, викладена в листі від 2 листопада 2005 р. № 10510/6/15-0316. Відповідно до цього розпорядчого документа вартість послуг мобільного зв’язку включається до складу валових витрат за наявності відповідних документів, які дозволяють підтвердити зв’язок цих витрат із господарською діяльністю суб’єкта підприємництва, при цьому в Законі не визначено вичерпного переліку документів, які б підтверджували віднесення вартості послуг мобільного зв’язку до господарської діяльності й надавали можливість віднесення таких витрат до складу валових витрат підприємства. Податкова ще раз підкреслила, що перелік документів, які можна використовувати для доведення своєї позиції, не є вичерпним і будь-які документи можуть бути належними доказами. Наступним розпорядчим документом є викладена в листі від 30 березня 2004 р. № 1964 позиція Держкомпідприємництва, який дещо розширив вищезгаданий перелік. Цей орган до списку підтвердних документів включив наказ керівника про придбання мобільних телефонів і використання їх в господарській діяльності підприємства, а також розрахункові документи про сплату послуг мобільного зв’язку на підставі рахунків оператора й угоду з оператором мобільного зв’язку про надання послуг із зазначенням переліку номерів телефонів, які обслуговуються. Судова практика Приємним є факт, що практично всі суди підтримують позицію підприємців. Але деякі особливості було б цікаво розглянути. Наприклад, Постанова ВГСУ від 3 серпня 2005 р. у справі № 2/183 говорить, що підприємець може віднести свої витрати на мобільний зв’язок до складу валових. Але постанова містить таку цікаву деталь: «…здійснення платником податку діяльності має бути направлене на отримання прибутку. Проте, враховуючи, що така діяльність здійснюється ним на власний ризик, не завжди в кінцевому результаті призводить до його отримання шляхом, зокрема, укладання контрактів, договорів тощо та їх виконання». Відповідно, не погоджуючись із доказами судів попередніх інстанцій, колегія зазначає: «відсутність у підприємства контрактів, договорів, укладених із контрагентами країн, із якими відбувалися міжнародні телефонні розмови, доказів взаєморозрахунків із такими контрагентами не є беззаперечним доказом того, що відповідні переговори відбувалися з метою, яка не пов’язана з господарською діяльністю Підприємства». Постанова ВГСУ від 14 липня 2005 р. № А-13/348-04 говорить, що здійснення міжнародних телефонних переговорів позивачем, що підтверджується роздруківками «Укртелекому» й наявність порядку користування телефонним зв’язком на підприємстві дозволяє віднесення витрат на міжнародні телефонні переговори до складу валових витрат. Базуються докази суду на тому, що оскільки Закон не визначає чіткого переліку, то такої роздруківки достатньо для віднесення понесених витрат до складу валових. Декілька слів варто сказати про позицію Київського апеляційного господарського суду, висловлену в постанові від 1 лютого 2005 р. у справі № 25/449. Податкова в цій справі апелювала на той факт, що, хоча компанія й уклала з мобільним оператором угоду про надання послуг мобільного зв’язку, але оскільки в балансі підприємства не відображені мобільні телефони, то й витрати на мобільний зв’язок до складу валових віднести неможливо. Суд у цій постанові зруйнував вщент позицію податкової, сказавши наступне: «Закон не ставить у залежність збільшення валових витрат платника податку на суму, сплачену за послуги від наявності на балансі такого платника спеціальних пристроїв для отримання таких послуг». Тобто, якщо мобільних телефонів на балансі підприємства немає, то фактично це не є підставою можливості/неможливості віднесення витрат до складу валових. Крім того, суд вказав, що «обґрунтуванням віднесення до валових витрат сум, сплачених за надання послуг мобільного зв’язку, є такі документи: корпоративна угода про надання послуг стільникового радіотелефонного зв’язку; рахунок на аванс; платіжне доручення, що опосередковують і підтверджують оплату авансу за надання послуг; копія наказу про затвердження правил користування мобільним зв’язком; копія наказу про затвердження посад працівників позивача, які мають потребу в мобільному зв’язку для господарської діяльності позивача; копія наказу, що підтверджує використання мобільного зв’язку в господарській діяльності позивача». Тобто, як вказав пан Шевчук, це судове рішення іще раз підтвердило, що на підприємстві головне не мобільний телефон, а закріплений за компанією номер телефону. Постанова ВГСУ від 8 липня 2004 р. № 5/1176-2/100 за своїм змістом дуже цікава. Позиція суддів була такою: «Закон не визначає складу валових витрат і обмежень щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, а лише визначає термін «валові витрати». Значить, Закон обмежень не встановлює». Судді сказали, що витрати на оплату послуг мобільного зв’язку позивач відносив до складу валових витрат, керуючись пп. 5.2.1 п. 5.2 та п. 5.1 ст. 5 Закону, тобто фактично у нього були підтверджуючі документи. За своїм змістом норми Закону передбачають підставою невключення витрат до складу валових лише повну відсутність документальних підтверджень і будь-яких розрахункових і платіжних документів. Відповідно, суд вважає, що ті документи, які були надані (а надані були угода з оператором мобільного зв’язку й рахунки на оплату послуг), достатні для віднесення до складу валових. «Тобто у цій постанові прозвучала позиція, що всі витрати платника податку наперед вважаються прямо пов’язаними з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції», – підсумував пан Шевчук. Наведемо ще декілька рішень у справах щодо мобільного зв’язку. Наприклад, у справі № 17/241 20 серпня 2003 р. рішення у цій справі виніс Господарський суд Рівненької області, який встановив, що відповідачем (у цьому випадку відповідачем була податкова) безпідставно розширено коло документів, якими мають бути підтверджені валові витрати на послуги мобільного зв’язку, про які йдеться у пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону. Правилами ведення податкового обліку, визначеними в цьому Законі, підтвердження витрат на послуги мобільного зв’язку розшифровкою рахунку чи роздруківкою розмов не вимагається. Достатньою, на думку суду, є наявність таких документів: наказ керівника «Про користування мобільним зв’язком»; розробка умов користування мобільним телефоном; правила користування мобільними телефонами на підприємстві; список працівників позивача, які використовуватимуть мобільні телефони. Львівський апеляційний господарський суд постановою від 25 листопада 2003 р. у справі № 17/241 підтвердив позицію суду першої інстанції. Довідка «ПТ» Проаналізувавши позиції держорганів і судову практику, можна назвати типовий перелік документів, який підприємство може використовувати при доведенні зв’язку витрат на мобільний зв’язок із веденням господарської діяльності: 1) наказ керівника про користування мобільним зв’язком у господарській діяльності; 2) договори про надання послуг мобільного зв’язку; розрахункові документи, які надаються оператором мобільного зв’язку абоненту; 3) правила користування мобільним зв’язком, затверджені керівником; 4) список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами у зв’язку з виробничою необхідністю; 5) перелік номерів телефонів, розмови за якими ведуться працівниками підприємства й безпосередньо стосуються господарської діяльності; 6) журнал обліку дзвінків; 7) звіт про використання службового телефону.