Відшкодування моральної шкоди при одержанні інвалідності на виробництві

Охорона праці є важливим фактором, який впливає на людські ресурси. Наявність висококваліфікованого штату на підприємстві є запорукою його конкурентоспроможності, стабільного розвитку виробництва товарів і послуг, стійкості в умовах кризи. Для підтримання цього важливого ресурсу держава здійснює регулювання забезпечення умов безпеки праці й умов страхування на випадок виникнення аварій, які можуть призвести до втрати працездатності працівника. Найгостріше ця проблема торкається виробництв зі шкідливими й небезпечними умовами праці. Сучасний рівень науки й техніки дозволяє до мінімуму звести небезпеку травмування або професійного захворювання працівника на виробництві, але не може виключити цей ризик зовсім. Якщо ж аварія призвела до травми чи професійного захворювання працівника, у дію вступає механізм страхового відшкодування, який передбачає компенсацію потерпілій особі завданої шкоди. Розмір страхового відшкодування матеріальної шкоди визначено спеціальним законодавством і не потребує додаткових роз’яснень. Проблеми виникають при виплаті моральної шкоди. Питання виплати моральної шкоди при втраті працездатності на виробництві за рахунок фонду соцстрахування було врегульоване в ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, і до 2006 р. відшкодування моральної шкоди виплачувалося за рахунок фонду. Потім відповіднимим законами про Держбюджет виплати моральної шкоди зупинили на 2006 та 2007 роки, а потім взагалі виключили із закону (в редакції Закону від 23 лютого 2007 р. № 717-V). Після цього було прийнято Рішення КСУ від 8 жовтня 2008 р. № 20-рп/2008 про законність зупинення виплат моральної шкоди за рахунок фонду. У такій ситуації для роботодавців виходом є: 1) поновлення виплат моральної шкоди через зміни в закон; 2) підготовка роз’яснень ВСУ про узагальнення судової практики порядку визначення моральної шкоди по цій категорії справ; 3) добровільне страхування відповідальності роботодавця перед працівниками по виплаті моральної шкоди. Перший варіант розв’язання проблеми пов’язаний із складною процедурою підготовки суб’єктом законодавчої ініціативи законопроекту про внесення змін до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», його погодженням у відповідних органах і консолідацією волі політичних сил у ВР України для результативного голосування й підписання закону Президентом України. Другий варіант розв’язання ситуації, що склалася, пов’язаний із проблемами теорії й практики визначення й застосування методик розрахунку моральної шкоди. Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди. Більшість учених вважають, що для визначення сум морального відшкодування потрібні спеціальні знання, оскільки кожен випадок має свої особливості. Людина – істота біопсихосоціальна, порушення функціонування однієї зі складових її організму спричиняє погіршення функціонування всього організму. У цьому випадку суди за клопотанням сторони спору про стягнення моральної шкоди можуть призначити експертизу. Сьогодні науковці пропонують різні методики вирахування розміру моральної шкоди. Відомі методики вітчизняної вченої О. Штефан й російського дослідника О. Ерделевського. Методика Ерделевського ґрунтується на: а) презюмуванні моральної шкоди – страждань, які має відчути середня людина, яка нормально реагує на протиправну щодо неї поведінку (на сьогодні основний метод у РФ); б) визначення базисного рівня розміру компенсації за страждання, спричинені заподіянням тяжкої шкоди здоров’ю, що приймається в розмірі 720 мінімальних розмірів зарплати (дохід працюючої людини за 10 років); в) розробленій шкалі співвідношень розмірів компенсації моральної шкоди на основі співвідношень максимальних санкцій КК, які передбачають відповідальність за посягання на аналогічні права людини; г) розробленій формулі, за допомогою якої можна визначити розмір компенсації і яка враховує критерії, що має врахувати суд при вирішенні відповідного питання. У Росії застосовується методика В. Кашина, яка ґрунтується на оцінці фактичних втрат ресурсів здоров’я (як здатність жити, працювати й досягати мети) й економіки здоров’я. Вона орієнтована на західні стандарти, де багатомільйонна компенсація моральної шкоди є звичним явищем. У США є дві методики: часовий підхід, який виражається в тому, що гострота переживань із часом пом’якшується, і ринковий критерій. Українська судова система може перейняти вже існуючі практики визначення моральної шкоди або виробити свою, узагальнивши власний досвід. Наразі судова практика України передбачає стягнення на користь потерпілих моральної шкоди в розмірах, що в десятки разів відрізняються між собою за аналогічних обставин. Практика ВСУ передбачає стягнення моральної шкоди з одного підприємства на користь однієї категорії працівників за однакове ушкодження здоров’я суми в 5000 грн. одному потерпілому й 50000 грн. – іншому. Третій варіант розв’язання проблеми пов’язаний із пошуком страхової компанії, яка зможе укласти з підприємством договір добровільного страхування ризиків цивільної відповідальності роботодавця по відшкодуванню моральної шкоди працівнику від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Підсумовуючи сказане, рекомендую для зменшення ризиків стягнення з роботодавця відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику втратою працездатності на виробництві, укласти договір добровільного страхування ризиків цивільної відповідальності роботодавця по відшкодуванню моральної шкоди працівнику від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.