До питання захисту прав підприємця

Законодавство у сфері захисту прав споживачів є досить суперечливим, його практичне застосування викликає чимало труднощів. Законом України про внесення змін до ЗУ «Про захист прав споживачів» (далі – Закон) цей нормативно-правовий акт було викладено в оновленій редакції. Істотних змін чи суттєво чіткішого закріплення прав і обов’язків споживача, порядку їх реалізації за останні роки не відбулося. Через надмірну зайнятість законодавця такі питання й не стоять на порядку денному. Однак практична необхідність таких змін помітна неозброєним оком. Підприємці щодня змушені розробляти свою модель поведінки стосовно кожного окремого споживача, вступати в неофіційні діалоги з представниками контролюючих установ, що не приносить користі державі. Загальні поняття Зупинимося на тих правовідносинах, де контрагентами виступають покупець і продавець (виробник) товару. Згідно із Законом споживач – фізична особа, яка набуває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Для реалізації наміру придбати продукцію покупець вступає в договірні відносини з продавцем. Однак пересічні громадяни не завжди усвідомлюють юридичний зміст таких дій і їх наслідки. Розвивається тенденція до свідомого правового нігілізму громадян. І якщо переважна більшість підприємців, які працюють на довготривалу перспективу (насамперед це стосується тих, хто працює на основі договорів комерційної концесії), проводять свою діяльність відповідно до вимог законодавства, то покупці лише демонструють свою «впевненість у правоті». Однак є одне але: така впевненість не грунтується на знанні своїх прав. Продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати покупцеві продукцію належної якості. Згідно із Законом належна якість товару – властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції в нормативно-правових актах і нормативних документах, і умовам договору із споживачем. Недолік – будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, які пред’являються до неї, а також інформації про продукцію, яка надана виробником. Із сказаного можна зробити висновок, що товар, який передається покупцю, може відповідати визначеним вимогам (товар належної якості) і не відповідати їм (товар неналежної якості). Залежно від цього формуються варіанти поведінки в кожній окремій ситуації. У повсякденній практиці виникає чимало конфліктних ситуацій, коли покупець висловлює невдоволення придбаним товаром. Процедура заявлення претензій має бути чітко врегульована. Проте варто зауважити, що сьогодні вона не витримує жодної критики. Якщо розглядати питання про форму такої претензії, то вона є визначеною як письмова тільки щодо товарів неналежної якості. Про це йдеться у «Правилах роздрібної торгівлі непродовольчими товарами», які затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 11 березня 2004 р. Що ж до товарів належної якості, то тут взагалі не йдеться про можливість звернення з формальною претензією. Створено певний вакуум у правовому регулюванні. Про вимоги до обміну товару належної якості Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути використаний за призначенням. Процитована ст. 9 ЗУ «Про захист прав споживачів» викликає чимало дискусій. Насамперед це стосується таких особливостей товару, як колір і фасон. Враховуючи, що приведення деяких видів товару до готовності продажу є досить затратною процедурою, правомочність розірвання договору купівлі-продажу чи обмін товару (який не підходить за кольором та/чи фасоном) з ініціативи покупця здається сумнівною. Укладаючи, як правило, реальний договір (вважається укладеним з моменту передання речі) сторони визнають і погоджуються на умови такого договору. Такий правочин із точки зору цивільного права є укладеним і чинним. І, напевно, у будь-якому іншому різновиді правовідносин вимога про повернення чи обмін речі (товару), яка відповідає умовам попередньо укладеного договору, не була б сприйнята. Невже покупець не може самостійно обрати колір взуття, який був би йому до вподоби? Законодавство не обмежує покупця в праві відвідування торговельних об’єктів, відтак покупець вправі попередньо переконатися в необхідності придбання товару, заздалегідь (до купівлі) порадитися зі знайомими. Також незрозумілим є обгрунтування прав покупця на обмін товару належної якості у строк, що становить чотирнадцять днів, не враховуючи дня купівлі. Не зовсім зрозуміло, яким чином покупець упродовж цього строку буде визначатися, чи підходить йому товар за ознакою кольору. Законодавством також передбачені фактори, які мають стримати позаправове свавілля покупця. Йдеться про те, що обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом із проданим товаром. Справа в тому, що деякі ознаки товару, котрі перелічені вище, носять настільки невизначений характер, що практична реалізація цього положення є досить складною. Трапляється, коли покупець вимагає обміну текстильних товарів, при цьому не повідомляє, що піддавав такий товар температурному чи хімічному впливу. Продавці, які працюють у торговельному об’єкті здебільшого в «напівофіційній формі» за договорами підряду, як правило, не можуть визначити такі відхилення з першого погляду. Такі ситуації є, як правило, конфліктами, де кожна із сторін наполягає на своїй правоті. Яку лінію поведінки обрати підприємцю? Насправді, обирати не доведеться, оскільки немає з чого. Чи є практично здійсненним механізм проведення експертизи такого товару? Згідно із законодавством, проведення експертизи допускається тільки за згодою покупця і може бути реалізоване виключно в процедурі, коли покупець звертається з вимогою стосовно товарів неналежної якості. Навіть якщо припустити, що підприємець, отримавши заяву покупця, здійснить експертизу такого товару (скажімо, на предмет хімічної обробки), він не буде вправі стягнути з покупця витрати на її проведення згідно з вищенаведеними положеннями і незалежно від результату такої експертизи. Яка ситуація виникає за умови, що покупець не погодиться на проведення експертизи і наполягатиме на негайному обміні товару належної якості (поверненні грошей)? Такі випадки законодавцем не розглядаються. Навіть не передбачено строків, протягом яких продавець має здійснити обмін за фактичної наявності такого товару. У п. 1.30 Положення про правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами обов’язок продавця щодо заміни товару належної якості знаходить характеристику через слова «обмін проводиться якщо...». Таким чином, можна зробити висновок, що такий обмін презюмується на законодавчому рівні й дії по обміну мають бути виконані продавцем негайно. Отже, незалежно від можливого проведення експертизи товару (якщо у продавця є сумніви, чи використовувався цей товар), вимоги покупця мають бути задоволені негайно. Якщо ж продавець замовить проведення експертизи, у результаті якої виявиться, що товар використовувався, саме на нього лягатиме тягар розшуку покупця, звернення з позовом до суду (без жодної гарантії прийняття законного рішення). Зверніть увагу, саме розшуку. На практиці у продавця взагалі відсутні дані про покупця, оскільки останній не зобов’язаний їх надати. Витрати часу на такі дії, а також час, упродовж якого органи ДВС виконуватимуть рішення (як правило, п’ять–шість місяців) є вражаючими. Отже, мовою законодавства, продавець навіть при стовідсотковій правоті змушений здійснювати обмін товару, інакше він погоджується на здійснення непорівнянних витрат на доведення своєї правоти, при цьому не маючи реальних гарантій на їх відшкодування. Протидія свавіллю недобросовісного покупця Пропонуємо чітко формалізувати процедуру обміну товару належної якості чи розірвання договору щодо такого товару й повернення грошей. Перш за все, потрібно закріпити обов’язкову письмову форму звернення покупця з переліченими вимогами. Заява має містити такі дані: ПІБ, реквізити продавця (можна ознайомитися в куточку покупця); ПІБ, місце проживання покупця, номер і серія паспорта; ідентифікаційний код покупця; підстава звернення, зазначення виду й опис товару, з приводу якого звертаються, місце придбання товару, доказ того, що товар придбаний за місцем звернення; дата придбання; опис, за якими ознаками товар не влаштовує покупця; зазначення моменту, з якого покупець виявив, що товар його не влаштовує; дії, які вчиняв покупець відносно товару після його придбання; чи використовувався товар після придбання саме за цільовим призначенням; чи збережено товарний вигляд, споживчі властивості товару; чи пошкоджено пломби, ярлики; чи здійснював покупець ремонтно-відновлювальні роботи щодо товару; вимога, яку покупець ставить до продавця (чітке формулювання згідно із законодавством); термін проведення експертизи (якщо сторони домовилися про відстрочення повернення товару на термін проведення експертизи); підпис, дата. Така заява має бути складена у двох екземплярах, по одному для кожної із сторін. Продавець буде зобов’язаний письмово засвідчити прийняття заяви, однак тільки після надання до огляду покупцем документа, що посвідчує особу. Пропонуємо законодавчо встановити семиденний строк для звернення з вимогами стосовно товарів належної якості. Якщо ж покупець фізично не мав змоги з’явитися до торговельного об’єкту і заявити вимогу (відрядження, хвороба), він може надіслати заяву поштовим зв’язком (електронним зв’язком), передати через будь-яку особу. У випадку пропуску строку на звернення доводити поважність таких обставин має покупець. Також пропонуємо встановити триденний строк на розгляд заяви. Про наступну зустріч між покупцем і продавцем (під час якої покупцю повідомлять про результати розгляду заяви) контрагенти мають досягти згоди, бажано це зазначати в заяві. При реалізації такої процедури у покупців можуть виникати труднощі. Однак до завдання спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів і його територіальних органів у АРК, областях, містах Києві й Севастополі має бути віднесено не тільки здійснення держконтролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, але й активна допомога споживачам на передконфліктній стадії. Зараз Держкомітет з питань технічного регулювання й споживчої політики трансформовано в суто каральний орган, який вступає у справу з чіткою метою – накладення стягнень на підприємця. Вважаємо, що обов’язком цього органу є надання консультативної допомоги громадянам у сфері захисту їх прав, у тому числі й стосовно оформлення вимог до товарів належної якості. Заходи, які пропонуються, спрямовані не на порушення рівноваги в правах продавця і покупця, не спрямовані на дестабілізацію їхніх прав і обов’язків. Йдеться про відновлення балансу між рівними й незалежними учасниками цивільних правовідносин.