Чи зручно в суді дитині?

У грудні минулого року фундація «Громадська Альтернатива» провела цікаве дослідження у п’яти судах Харкова й Харківської області. Критерієм оцінки приміщень судів стала «дружність до дитини» – зручність і психологічний комфорт перебування там дітей, яким із будь-якої причини доводиться брати участь у судових засіданнях. Систематизувавши зібрану інформацію, команда проекту «Суд, дружній до дитини» оприлюднила свої спостереження й висновки. Висновки невтішні – харківські суди не можуть пишатися відповідністю стандартам дружності до дитини. Щоб зрозуміти, про що йдеться, давайте на короткий час уявимо себе дітьми і разом із гідами з «Громадської Альтернативи» пройдемося коридорами типового українського суду. Потрапити до приміщення суду нам буде нескладно. Волонтери фундації як позитив відзначили достатньо просту процедуру доступу в приміщення судів: у половині випадків для цього взагалі не довелося пред’являти будь-які документи. В інших випадках вимоги були мінімальними – будь-який документ, який посвідчує особу. Однак на превеликий жаль, позитивні моменти на цьому закінчуються, й одразу за порогом суду нас чекає справжній «Форт Буаяр». Перша проблема, із якою ми стикнемося – недоступність інформації. Ми не зможемо прочитати повідомлення на інформаційному стенді, бо він висить занадто високо. За даними дослідження, в усіх п’яти судах інформаційні стенди знаходяться вище рівня очей дорослої людини. Таким чином, більша частина інформації, яку містять ці стенди, буде фізично недосяжна для нас. Але навіть за допомогою дорослих відвідувачів суду ми можемо не отримати всієї необхідної інформації. Наприклад, інформація про ювенального суддю була на стенді лише в одному із судів. Але й та обмежувалася тільки прізвищем – ані графіка прийому судді, ані номера кабінету, де слухають справи за участю дітей, вказано не було. Більше того, у двох із п’яти судів ми зіткнулися з відсутністю ювенального судді взагалі. У половині досліджених судів стенди не мають інформації про розмір держмита, відсутній перелік осіб, які звільнені від його сплати. Частина представленої на стендах інформації виявилася, м’яко кажучи, не надто актуальною: банківські реквізити за 2007 р. й відомості про справи, розглянуті півроку тому. Але, припустимо, ми розгадали цю «клепсидру», спромоглися розібратися в складній і не найкращим чином структурованій інформації. Наступною перешкодою буде пошук необхідних кабінетів – на відміну від Форту Буаяр, у приміщеннях українських судів ми не знайдемо жодного вказівника. Справжнім випробуванням для дитини стає очікування судового засідання. Жоден із судів не має ані кімнати психолога, ані спеціально обладнаної кімнати для дітей. При цьому в районних судах нерідкі випадки, коли батьки приводять із собою дітей на судові засідання лише тому, що їм немає й ні з ким їх залишити. Часто це призводить до складнощів при веденні судового процесу. Досить вірогідно, що своєї черги нам доведеться чекати стоячи: у всіх будівлях у коридорах є стільці, але, як правило, їх не вистачає для всіх відвідувачів. На наявність апарату з напоями теж не варто розраховувати. Впевнений, що на нас, якби ми були дітьми, така обстановка справила б досить важке враження. Але повірте, усе це дрібниці – справжні тортури починаються, коли відчуємо потребу відвідати туалет. Далеко не всі поверхи в українських храмах правосуддя обладнані туалетами. У трьох із п’яти досліджених будівель туалеті були зачинені, а ключ знаходився у працівників суду. І ще в одному випадку дослідники виявили перед входом до туалету попередження «Лише для працівників». Заходимо у залу судового зсідання. І нам одразу стає якось не по собі: нас зустрічає величезна – від підлоги до стелі – залізна клітка, символ українського правосуддя. У жодному з харківських судів немає ані спеціальних приміщень, де б слухалися справи за участю дітей, ані навіть зручних для дітей стільців. Коментуючи результати моніторингу, президент фундації «Громадська Альтернатива» Марія Ясеновська відзначила, що ці результати не стали несподіванкою для команди проекту. «Більше того, – говорить пані Ясеновська, – я можу стверджувати, що схожа ситуація буде спостерігатися в більшості українських судів – проблема виходить далеко за межі харківського регіону. Наші прогнози підтверджуються проведеними іншими громадськими організаціями дослідженнями можливості доступу громадян до судів й до правосуддя (наприклад, дослідження львівського фонду «Право і демократія»). Хоча Європейська конвенція здійснення прав дитини, ратифікована Україною в 2006 р., й передбачає реорганізацію судової системи й роботи судів з урахуванням потреб дітей, на жаль, зараз це лише стандарт, до якого треба прагнути». Звичайно, більшість українських дітей позбавлена необхідності брати участь у цьому гнітючому реаліті-шоу. Але це не означає, що ніхто з них ніколи не зіткнеться з цією проблемою. Не можна виключати, що нашим дітям чи дітям наших близьких не доведеться шукати справедливості за допомогою судової системи. Тому нам необхідно прикладати зусилля, щоб зробити цю систему безпечною й дружньою до дитини.