Як боротися з винесенням неправосудних рішень Останні події в нашій країни змусили багатьох людей незалежно від віку, професії або освіти стати досвідченими знавцями судової системи. Майже кожен тепер знає, що є Печерський райсуд м. Києва і Конституційний Суд, рішення яких можуть суттєво впливати на суспільство в цілому і на кожного окремо. Проте лише одиниці знають про існування в КК України статті 375, яка передбачає кримінальну відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Основною функцією судової влади є захист прав, свобод та інтересів громадян. Стаття 124 Конституції України встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється тільки судами. При цьому визначення правосуддя Основний Закон не містить. Стаття 375 КК України встановлює, що постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
Види неправосудних судових актів
Винесення свідомо неправосудних судових рішень зрощує недовіру до правосуддя, руйнує повагу до суддів і до судової системи в цілому, а також заподіює збиток особистим правам, честі, гідності й репутації людини; якщо йдеться про кримінальну справу, то нерідко порушуються права на особисту свободу й недоторканність. Тобто винесення таких рішень, безсумнівно, є посяганням на цінності й права особи, гарантовані Загальною декларацією прав людини і Конституцією України. Здійснення правосуддя – це функція суду, а для кримінального законодавства – об’єкт правової охорони, оскільки при скоєння злочину за ст. 375 КК України основним об’єктом злочину є саме правосуддя, а вже потім – права й інтереси особи, які порушуються неправосудним вироком, рішенням, ухвалою або постановою.
Вид неправосудного судового акту залежить від характеру справи, у якій він винесений (цивільна, кримінальна, адміністративна), а також від інстанції, у якій розглядається справа (суд першої інстанції, апеляція або касація). Ним може бути рішення, вирок, ухвала, постанова суду. Прийняття рішень і надання висновків КСУ щодо конституційності законів та інших правових актів ВР України, Президента України, КМУ, ВР АР Крим також є однією із форм здійснення правосуддя.
Для цивільних справ прикладом неправосудного рішення може бути рішення, яким не задоволені законні вимоги позивача або, навпаки, задоволено незаконний позов (невідповідність розміру стягнутої суми, не на ту особу покладені витрати й інше). У кримінальних справах може бути винесений незаконний вирок, яким невинну особу позбавлено волі або неправильно вирішено питання щодо речових доказів. Рішення судів апеляційної й касаційної інстанції є неправосудними, якщо, наприклад, буде скасоване законне рішення або вирок. Прикладом такого злочину може бути випадок, коли суддя Івано-Франківського міськсуду за матеріальну винагороду виносив явно неправдиві постанови на основі підроблених адмінсправ місцевої митниці про порушення громадянами митних правил. За цими постановами суду, автомобілі нібито конфіскувалися в дохід держави, а насправді передавалися одному з членів організованого злочинного угруповання. Таким чином, за сприяння судді було здійснено легалізацію 50 контрабандних іномарок і завдано збитків державі на суму близько двох мільйонів гривень. Суддя, який скоїв цей злочин, був засуджений за ст. 375 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі.
Що є неправосудним судовим рішенням
Для визначення суті неправосудності судового акту можна виділити такі значущі характеристики: 1) невідповідність судового рішення фактичним обставинам справи (цивільної, адміністративної, кримінальної) в будь-якій частині судового рішення – описовій, мотивувальній чи резолютивній; 2) у результаті неправосудність виражається в неправильному застосуванні норми матеріального і (або) процесуального права. Отже, можна зробити висновок, що неправосудність – це застосування при вирішенні справи норми права, яка за змістом не відповідає суті конфлікту.
Взагалі поняття неправосудного вироку, рішення або іншого судового акту охоплює будь-яке неправильне рішення суду з кожного питання, що підлягає вирішенню в суді, але винесення такого рішення здійснюється суддею, усвідомлюючи наслідки. Зокрема, неправосудність може бути виражена в невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, у неправильному застосуванні законів, невідповідності призначеного покарання скоєному злочину.
На практиці не без підстави розширено кількість визначених законом істотних порушень норм процесуального права, що призводять до скасування вироку, рішення або іншого судового акту, оскільки дати їх вичерпний перелік неможливо. Таким чином, досить складно визначити, які порушення процесуального права є істотними, а які – менш істотні. Істотні порушення цивільно-процесуального закону можуть зробити неправосудним не тільки рішення, яким відмовлено в позові, але й те, яким позов задоволено. Дотримання норм процесуального права не є гарантією досягнення істини при вирішенні справи, а відступ від них не завжди тягне винесення неправосудного рішення. Дії винної особи, які охоплюються складом ст. 375 КК України, не залежать від того, яким судом постановлений акт, до якої галузі права належить справа, у якому складі суду постановлено неправосудний акт (одноособово чи колегіально).
Суддя має право на власну правову позицію у справі, але постає питання: яким чином розрізнити помилково винесене рішення суду від неправосудного рішення? Відповідь міститься в ст. 375 КК України. Термін «завідомо», який вживається в ст. 375 КК України, дозволяє стверджувати, що цей злочин може бути скоєно тільки навмисно. Тобто суддя, при винесенні неправосудного рішення усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає реальну можливість настання небезпечних наслідків і бажає їх настання. Коли йдеться про рішення, які містять підстави оскарження в апеляційній чи касаційній інстанції, то в такому випадку говорять про порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Але такі порушення вчиняються суддею без будь-якого усвідомлення негативних наслідків, без прагнення їх настання, не маючи на меті отримання яких-небудь матеріальних вигод.
Так, незгода сторони у справі з прийнятим судом рішенням чи ухвалою не може бути підставою до порушення справи щодо судді. Якщо таке відбувається, то не може бути розцінене інакше, ніж як тиск на суд і суддів, намагання відстояти свої інтереси у справі непроцесуальним шляхом, за межами процедури оскарження. Неповнота й неправильність розгляду справи, порушення процесуальних норм можуть бути підставами лише для скасування або зміни судового рішення, і самі по собі не є достатніми для висновку, що суддя діяв «завідомо», тобто за своїм внутрішнім переконанням бажав винести незаконне рішення, навіть якщо воно скасовується. Саме наявність умислу в діях судді є тією ознакою, що відмежовує прийняття помилкових рішень, які можуть бути оскаржені в судовому порядку, від винесення завідомо неправосудного рішення, що є скоєнням злочину проти правосуддя.
Підтвердженням того, що суддя діє умисно при винесенні неправосудного акту, є його спеціальна освіта, багаторічний досвід роботи на посаді судді, наявність необхідних професійних знань. Є очевидним, що така особа не могла не усвідомлювати протиправність своїх дій. Як одним із доказів умисності дій судді може бути системний характер скоєння злочину. Взагалі, завідомість означає поінформованість, вірогідність і вказує на ставлення судді до вчиненого злочину. Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що винесення свідомо неправосудного вироку, рішення або іншого судового акту – це не помилка, а результат прямого умислу, який тягне настання кримінальної відповідальності.
Склад злочину
У частині 1 ст. 375 КК України вказується тільки на постановлення (дію) неправосудного акту й взагалі не передбачено обов’язкового настання будь-яких наслідків. Отже, вчинити злочин, передбачений цією статтею, бездіяльністю неможливо. Злочин є закінченим із моменту постановлення завідомо неправосудного рішення – оголошення акта, тобто доведення його до відома учасників процесу, незалежно від набрання судовим актом законної сили, його виконання, наслідків або скасування наступною судовою інстанцією.
Частина 2 ст. 375 КК України визначає обтяжуючі обставини: настання тяжких наслідків, вчинення злочину з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах. Настання тяжких наслідків має досить оціночний характер. Наприклад, такими наслідками можуть бути й тяжке захворювання невинно засудженого або його самогубство, звільнення небезпечного злочинця, якщо йдеться про кримінальне судочинство. Таким чином, поняття тяжких наслідків, як правило, пов’язують із заподіянням шкоди особі, щодо якої було винесено неправосудне рішення, посягання на її майнові й немайнові блага. На підставі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної й моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
До кримінальної відповідальності за цією статтею може бути притягнутий не будь-хто, а лише спеціальний суб’єкт. Тобто, крім осудності й певного віку, ця особа повинна мати й особливі додаткові ознаки, котрі визначають її як спеціальний суб’єкт конкретного злочину. Суспільна небезпечність цього, на перший погляд наївного, злочину полягає в тому, що він може бути здійснений лише особами, які безпосередньо здійснюють функції правосуддя й використовують із злочинною метою надану їм судову владу, тобто особами, яким люди довіряють свої долі, звертаються за вирішенням складних життєвих питань, сподіваються на справедливий і законний захист. Таким чином, особа може бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 375 КК України, тільки в тому випадку, коли вона наділена відповідним статусом – статусом судді. При цьому слід зазначити, що вчинення суддями зловживань або інших правопорушень не при здійсненні правосуддя цією статтею не охоплюється.
Загальновідомо, що при настанні кримінальної відповідальності для певних категорій осіб є досить значні перешкоди. До таких осіб належать і судді, які користуються так званим суддівськім імунітетом. Притягнення судді до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 375 КК України, можливе лише після подолання такого імунітету. Конституція України гарантує незалежність і недоторканність суддів, забороняє вплив на них у будь-який спосіб. Суддя без згоди ВР України не може бути затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку. Поняття суддівського імунітету конкретизоване в ЗУ «Про статус суддів» і в Рішенні КСУ № 1-1/2004 від 1 грудня 2004 р. Отже, судді несуть кримінальну відповідальність тільки у випадку подолання суддівського імунітету у встановленому законом порядку. Але наявність такого імунітету не перетворює злочин на правомірне діяння, і вчинений злочин продовжує бути злочином. Припинення дії імунітету у зв’язку із втратою особливого юридичного статусу означає можливість настання кримінальної відповідальності. Є країни, де відсутність суддівського імунітету призводить до зниження кількості злочинів, які вчиняються суддями. За приклад можна взяти практику притягнення суддів до кримінальної відповідальності, яка запроваджена в Нідерландах. Незважаючи на відсутність імунітету, в цій країні було зафіксовано лише кілька випадків притягнення суддів до кримінальної відповідальності.
Україна також могла б пишатись статистикою – спробуйте знайти судову практику винесення обвинувального вироку щодо судді за ст. 375 КК України… На жаль, в Україні її немає, оскільки на сьогоднішні відсутній дієвий і ефективний механізм притягнення суддів до кримінальної відповідальності. Сподіваємося, що в майбутньому Україна дивуватиме світову спільноту не відсутністю судової практики, а відсутністю злочинів проти правосуддя. Висловлюючи велику повагу до справді професійних суддів, слід зазначити, що є нагальна потреба в практичній дії ст. 375 КК України – з метою відновлення довіри до судової системи.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|