Кваліфікація злочинів із ознаками тероризму У КК УРСР 1960 р. відповідальність за терор була передбачена у двох статтях глави 1 «Злочини проти держави»: ст. 58 «Терористичний акт», де передбачалася відповідальність тільки за посягання на життя державного чи громадського діяча або представника влади у зв’язку з його державною або громадською діяльністю з метою підриву або ослаблення Радянської влади, і ст. 59 «Терористичний акт проти представника іноземної держави». Наприкінці 80-х років законодавець взагалі вилучив із кримінального кодексу слово «терор» і ці статті стали називатися відповідно «Посягання на життя державного діяча» і «Посягання на життя представника іноземної держави». У діючому ж нині КК України 2001 р. законодавець значно розширив поняття тероризму і з урахуванням подій, які відбулися в суспільстві, обставин, які склалися, у кодексі знайшли місце нові склади злочинів цієї категорії.
У першому розділі «Злочини проти основ національної безпеки України» залишається стаття 112 «Посягання на життя державного чи громадського діяча». Але тут уже конкретизується, хто конкретно може бути потерпілим: Президент України, голова ВР України, народний депутат України, прем’єр-міністр України, член КМУ, голова чи суддя КСУ, ВСУ або вищих спеціалізованих судів України, Генпрокурор України, Уповноважений ВР України з прав людини, голова Рахункової палати, голова НБУ, керівник політичної партії. Посягання має бути вчинене у зв’язку з державною чи громадською діяльністю. Перелік осіб, які можуть бути потерпілими відповідно до ст. 112 КК, є вичерпним. Тому посягання на життя інших вищих службових осіб України за мотивами державної діяльності не тягне відповідальності за ст. 112 і за відповідних обставин кваліфікується за п. 8 ст. 115 КК (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку).
Заслуговує на увагу введення нового конкретного складу злочину, передбаченого ст. 258 КК – «Терористичний акт». Якщо за змістом ст.ст. 58, 59 КК (1960 р.) під терористичним актом розумілося вбивство або заподіяння важкого тілесного ушкодження державному чи громадському діячеві або представникові влади, вчинене у зв’язку з його державною або громадською діяльністю, з метою підриву або ослаблення Радянської влади, то за змістом ст. 258 чинного КК – це вже застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, впливу на прийняття рішення органами державної влади тощо. Характерною рисою тероризму є його відкритість, коли про мету й вимоги широко оголошується. Такий склад, віднесений законодавцем до розділу «Злочини проти громадської безпеки», є спірним. Доречніше було б віднести його до розділу «Злочини проти основ національної безпеки України». Тим більше, що ст. 112 КПКУ відносить розслідування цього злочину до компетенції СБУ. Наприклад, у липні 2004 р. Одеським апеляційним судом винесено обвинувальний вирок відносно 11 осіб, які визнані винними у скоєнні злочинів, передбачених ст. 258 і ст.ст. 109 КК (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), ст. 110 КК (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), ст. 257 КК (бандитизм). Ці особи, за попередньою змовою скоювали із застосуванням зброї на території Миколаївської, Одеської областей, у Києві й Москві вибухи біля державних установ, напади на співробітників правоохоронних органів, на обмінні пункти, ювелірні магазини, вчиняли дії для насильницької зміни конституційного ладу й зміни державного кордону України, що призвело до заподіяння значної майнової шкоди й інших тяжких наслідків, у тому числі й до загибелі людей. Кримінальна справа з цього приводу за № 202 була порушена й спочатку розслідувалася слідчим відділом Управління СБУ в Миколаївської області, а згодом – Слідчим управлінням СБУ.
Необхідно зауважити, що чинний КК містить іще дві норми, які встановлюють відповідальність за різні акти тероризму. Це ст. 259 КК «Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності». У цьому випадку повідомлення може бути зроблене будь-яким способом і доведене до широкого кола осіб чи повідомлене хоча б одній особі, щоб воно набуло дальшого поширення. За своїм змістом воно стосується здійснення в майбутньому загальнонебезпечних дій, які становлять об’єктивну сторону терористичного акту, і є безсумнівно, очевидно неправдивими. І ст. 266 КК «Погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали», де слід розуміти доведений до сторонніх осіб намір протиправно будь-яким способом заволодіти радіоактивними матеріалами й отримати можливість розпоряджатися ними на свій розсуд, щоб примусити фізичну або юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію або утриматися від неї.
Таким чином, чинний КК України містить норми, які встановлюють відповідальність за різні акти тероризму, що відповідає вимогам сьогодення. Але враховуючи динаміку подій, які продовжують відбуватися у світі, різке збільшення кількості терористичних організацій і створення умов для скоєння злочинів із ознаками тероризму, необхідно своєчасно вносити відповідні зміни й доповнення до Кодексу.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|