«Розкішне» оподаткування Із самого початку нового року київська влада «порадувала» місцеве населення й столичний бізнес «яскравими» ідеям. Одна з пропозицій Київської мерії стала предметом бурхливих обговорень. «Податок на розкіш» – ось як іменував свій «винахід» пан Леонід Черновецький. Приводом для обговорень стала офіційна заява мера про проект свого розпорядження або рішення (допоки ще не відомо) відносно податку на «розкіш». На думку пана Черновецького, мешканці, а також гості столиці обов’язково повинні вносити грошову плату за предмети розкоші. При цьому в офіційних джерелах столичної влади навіть з’явилася «розшифровка» поняття предметів розкоші: дорогі автомобілі, використання приватних літаків, пересування водними просторами Києва на приватних катерах і яхтах, а також «проліт» над містом на приватних літаках та ін. На прес-конференції столичного мера називалися й такі, здавалося б, немислимі об’єкти, як дорогі картини (й інші предмети творчості), дорогий одяг відомих марок тощо. Правда, ніхто нікому ще не пояснює, наскільки дорогими мають бути ці об’єкти й на скільки впливає на оплату поняття «приватний» (човен, літак та ін.), адже очевидно, що особистий гумовий човен і рибальство в ньому, приміром, на Дніпрі, не стане об’єктом податку. У цій темі більше питань, аніж відповідей, та й відчувається в цьому рішенні столичної влади не скільки компетентність, скільки бажання створити новий ґрунт і можливість для одержання грошових потоків. Природно, на виправдання своїх ідей мерія говорить, що є майже єдиним державним органом, який в умовах кризи почав «креативні» дії на поповнення місцевої скарбниці. Однак це не аргумент, якщо при цьому глобально порушуються законодавчі акти, нормативні процедури, перевищуються повноваження й перетинаються всі кордони здорового глузду. Єдиний аргумент мерії – це псевдобажання вирівняти соціальні права населення Києва. Однак, як відомо, права незалежно від соціального рівня, матеріального доходу, расової й релігійної приналежності є рівними. «Рівняння» у правах соціально різних шарів за допомогою таких неординарних дій – це свого роду гасло для тієї частини населення, яка не дивиться «у корінь» і не намагається розібратися в дійсному стані речей. А розібратися дуже просто…
Стаття 92 Основного Закону говорить, що система оподатковування, податки й збори в Україні встановлюються винятково законами України й тільки. Безпрецедентним є те, що місцева міська рада винятково для своєї території вважає за необхідне ввести додатковий податок. Коли столична влада ставила запитання такого характеру, систематично звучали посилання на невідомі нікому «повноваження» місцевої влади. Але щоб не бути голослівними, пропоную проаналізувати нормативні акти, які регулюють роботу місцевих органів влади. Статтею 18 ЗУ «Про місцеві податки й зборах» установлено, що органи місцевого самоврядування мають певні повноваження у сфері оподатковування, але ці права обмежуються лише самостійним установленням порядку сплати місцевих податків і зборів, але ніяк не самостійним впровадженням нового податку. Однак навіть якщо й припустити, що Київська мерія не дочитала закон або іншим способом його трактувала, у законодавстві знайдеться ще декілька норм, які свідчать про неправильне трактування повноважень мерії. Стаття 1 ЗУ «Про систему оподатковування» говорить, що податки й збори, стягнення яких не передбачене цим Законом, оплаті не підлягають. Тут же варто зауважити, що ні в Законі України «Про систему оподатковування», ані в Декреті КМУ «Про місцеві податки й збори» у переліку податків такий збір, як податок на розкіш, не передбачений. Очевидно, розуміючи це, місцева влада все частіше стала допускати у своїх інтерв’ю новий варіант правового статусу такого платежу, називаючи його «соціальним внеском». Буде цей платіж внеском, податком або збором – значення немає. Якщо він матиме обов’язковий характер без економічного обґрунтування, законодавчо йому не встояти.
Якщо ж говорити про соціальне забарвлення, то платіж повинен мати добровільний характер і не підпадати під категорію податку. Питань про правову природу нового явища дуже багато й, думаю, ніхто відповідати на них не візьметься. Залишаються без відповідей питання бази оподатковування, методів вирахування, критеріїв визначення предмета оподатковування та ін. Дуже незрозумілим і навіть неможливим для здорового сприйняття є момент стягнення такого податку. Відповідаючи на такі питання на прес-конференції, Київська влада схилялася до моменту придбання такої розкоші. Однак очевидним є питання, що ж саме оподатковується? Адже податок на додану вартість, податок на прибуток мають цілком зрозумілу логіку – вони економічно обґрунтовані формуванням продажної ціни, собівартості товару, одержуваним прибутком та ін. Що ж у випадку з податком на розкіш буде причиною стягнення коштів? Ми купуємо, отже, уже несемо податковий тягар, а поняття податку на розкіш по своїй суті не пов’язане з покупкою – податковий тягар нібито виникає саме через саме по собі володіння предметом розкоші – тобто його проста наявність. На моє глибоке переконання, тут саме й криється нерівність соціальних шарів. Ти заможний? Понеси грошове стягнення! Ти пролетар? Тоді є можливість відсидітися «у кутку».
Зараз, як ніколи, необхідно громадянська свідомість і бажання дивитися в корінь проблеми, бажання розібратися, що намагаються нам нав’язати. Мерія невтішно говорить, що впровадження податку пройде через міський референдум, де влада запитає у населення – добре чи погано вводить такий збір? Але як може населення висловити свою думку, якщо питання суто юридичне? Адже ми схильні вважати, що, якщо влада говорить, то має, щонайменше, на це повноваження. Але ж це, мабуть, і не обов’язково. За прогнозами юридичної громадськості, як тільки згадане розпорядження або рішення вийде у світ, суди наповняться позовами. Тут і почнеться юридична робота. А поки на вустах лише полеміка.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|