Всі рубрики


Інститут примусового виконання крізь призму принципу поділу влади

Ефективний механізм виконання судових рішень є обов’язковою умовою формування сприятливого інвестиційного клімату в країні, одним із важливих чинників збереження стабільності, зміцнення добробуту громадян. Але дотепер не піднятий на належну висоту статус судових виконавців, а низький рівень заробітної плати й відсутність соціальних гарантій є причинами плинності кадрів. Це вимагає кардинальних змін у виконавчому провадженні. Тому ми підтримуємо ідею введення інституту приватного виконання, який існуватиме поряд із державним виконанням і дозволить значно підняти престиж судового виконання без будь-яких витрат з боку держави. В Україні як у правовій державі влада розділена на три гілки. При цьому Департамент державної виконавчої служби входить до складу виконавчого органу – Міністерства юстиції. Природа правових відносин державного виконавця з об’єктом інституту державного примусу базується на судових рішеннях й інших актах держави, спрямованих на захист прав і інтересів громадян і юридичних осіб. Тобто державний інститут примусу фактично поєднав дві гілки влади, дві функції: (1) виконавчу функцію реалізації механізму примусу до виконання актів державних органів для захисту інтересів держави і інших осіб; (2) примусову функцію реалізації механізму примусу до виконання актів судової влади. Таким чином, принцип поділу влади порушений уже на стадії реалізації спільного розуміння правової системи. Розглядаючи інститут примусового виконання актів судової влади крізь призму поділу влади на три гілки, необхідно спочатку зосередити увагу на регулюванні й контролі над такою діяльністю тією владою, яка породжує акти, спрямовані на добровільне їх виконання. Як приклад, ухвалювані в країні закони не можуть контролюватися на стадії їх виконання законодавчою владою, для цього існує влада виконавча. Але судова влада не встановлює своїми актами нормативно-правові догми для їх виконання всіма громадянами України. І судовий процес винесенням судом вирішення не закінчується. Нерозривний зв’язок судових виконавців і судової системи набагато підвищує ефективність діяльності апарату примусу. Яскравим прикладом є воєнізована система судових приставів у РФ або Комітет із судового адміністрування при Верховному суді в Республіці Казахстан, які перебрали на себе функцію керівництва діяльності службою державних виконавців, а також службою приватних виконавців. Проте ми розуміємо, що впровадження інституту приватного виконання само по собі не вирішить усіх проблем виконавчого провадження. Одночасно мають вирішуватися питання матеріального й організаційного забезпечення діяльності державних виконавців із одночасним підвищенням їхньої відповідальності, усуненням прогалин у чинному законодавстві, що спрямовано на безумовне виконання норм Конституції. Звісно, інститут приватних виконавців судових вирішень має право на існування й має бути реалізований в Україні. Історія створення таких інститутів за кордоном налічує сотні років. При цьому державна виконавча система зарубіжних країн працює, маючи максимальну підтримку держави, чого немає у нас. Ми ж хочемо реалізувати цей проект за менший проміжок часу і без додаткових витрат, а лише зменшуючи витрати держави. До речі Прийнятий 19 березня ц.р. ВР за основу проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень» (реєстр. № 2782) має на меті, так би мовити, «осучаснити» виконавче провадження. Ним, зокрема, запропоновано викласти у новій редакції ЗУ «Про виконавче провадження» та внести до низки законодавчих актів зміни, які випливають із нової редакції названого Закону. Однією із його запропонованих новел є зміна ролі боржника у виконавчому провадженні. Оскільки існуючий статус боржника надає йому законні можливості для ухилення від виконання судових рішень – фактично кожна процесуальна дія повинна погоджуватись державним виконавцем з боржником. У зв’язку з чим пропонується відійти від можливості адміністративного оскарження боржником дій державного виконавця та забезпечити виключно судову процедуру. Також у прийнятому за основу законопроекті передбачений новий механізм реалізації та оцінки арештованого державним виконавцем майна. Зокрема, пропонується залишити реалізацію виключно на прилюдних торгах (аукціонах) лише нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. В інших випадках реалізація майна допускається на комісійних засадах. Крім того, на сьогодні законодавством України не передбачено відповідальності фізичних осіб за невиконання рішення суду, що дозволяє останнім свідомо не виконувати ці рішення. У цьому законопроекті, окрім інших змін, також передбачено встановити адмінвідповідальність фізичної особи за невиконання рішення суду. Коментарі фахівців «ЗА» Адвокат юридичної фірми «Гвардіс» Микола КОВАЛЬ: – Відповідно до ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства в нашій державі є обов’язковість рішень суду. Ця складова судочинства реалізується фактичним і належним виконанням рішення суду. Проте, як показує практика, сфера виконання судових рішень ДВС України залишає бажати значно кращих результатів, ніж ті, що є на сьогоднішній день. Тому вважаю, що питання про створення в нашій країні інституту приватних судових виконавців є актуальним. Але щоб уникнути безрезультатності реформ, що стосувалися формальних змін у системі органів ДВС України та її порядку діяльності, створюючи інститут приватних виконавців в Україні, на мій погляд, необхідно зробити наступні кроки (за прикладом РФ та Угорщини).
  1. Розробити нормативно-правову базу, яка регулювала б процес виконавчого провадження приватними судовими виконавцями й забезпечувала новий якісний рівень реалізації особами (стягувачами) своїх прав, повного фактичного виконання судових рішень. Скажімо, на сьогодні переконати в необхідності державного виконавця застосувати його право на повторне проведення вселення стягувача, якщо боржник продовжує перешкоджати стягувачу проживати в житловому приміщенні, майже неможливо. Оскільки за ст. 80 ЗУ «Про виконавче провадження» це лише право державного виконавця, а не обов’язок.
  2. Утворити державний орган в системі Мін’юсту України, який здійснюватиме постійний контроль за діяльністю приватних судових виконавців, як наприклад, це здійснено з приватними нотаріусами, і посилити відповідальність за зловживання владою й посадовим становищем, за бездіяльність приватних судових виконавців.
  3. З метою відновлення й підвищення авторитету і якості роботи приватних судових виконавців запровадити додаткові вимоги для кандидатів на цю посаду, включаючи складання спеціального іспиту й розробити Правила етики судового виконавця.
  4. Встановити належний рівень матеріально-технічного забезпечення приватних судових виконавців (доступ до постійно поновлюваних інформаційних баз даних, відповідних реєстрів та ін.) і порядок взаємодії приватних судових виконавців із правоохоронними органами, що значно прискорить процес виконання судових рішень.
  5. Поряд із кримінальною відповідальністю посадових осіб впровадити кримінальну відповідальність фізичних осіб за умисне невиконання чи створення перешкод для такого виконання судового рішення із суворими санкціями за злочин. Також слід передбачити в законодавстві України адмінвідповідальність осіб (боржників) за невиконання в добровільному порядку судового рішення, яке вступило в законну силу. Надати відповідним органам повноваження по стягненню штрафів за такі правопорушення .
  6. Визначити коло осіб, які матимуть пільги при оплаті послуг приватних судових виконавців, користуватимуться їхньою безкоштовною допомогою.
Таким чином, це основні першочергові заходи по введенню в Україні інституту приватних судових виконавців, за умови дотримання яких процес зміни державних судових виконавців на приватних судових виконавців буде проходити більш ефективно. «ПРОТИ» Адвокат ПГ «Павленко і Побережнюк» Маркіян ГАЛАБАЛА: – Насамперед, чому в Україні останнім часом досить активно полемізується питання необхідності впровадження інституту приватних судових виконавців? Це зумовлено неефективністю функціонування існуючої системи державного виконавчого провадження. Нині позивачу слід докласти більших зусиль, аби виконати рішення суду, порівняно з тими зусиллями, яких треба докласти для отримання позитивного рішення суду. Відповідно, суспільство починає шукати шляхи, які б дозволили вирішити проблему неналежного й несвоєчасного виконання рішень судів. Одним із таких шляхів є залучення до примусового виконання судових рішень осіб, які не входять у систему державних органів. Ці особи будуть наділені правом застосовувати державний примус, не будучи державними службовцями. Для української правової системи запровадження інституту приватних судових виконавців є новим. Будь-яке суспільне нововведення має відповідати низці критеріїв, серед яких одним із основоположних є критерій відповідності нововведення історичним традиціям. Слід наголосити, що першими органами виконання на Русі були пристави, магдебурзькому праву був відомий судовий виконавець, пізніше, у XVIII-XIX столітті, рішення суду виконувала поліція, а на лівобережній Україні – посильний суду, після судової реформи 1864 р. – судовий пристав. У XX столітті рішення судів виконувалися державними органами. Історичний досвід свідчить, що українській правовій системі притаманний публічний характер виконавчого провадження. До уваги слід брати національний менталітет. Проаналізуємо, наприклад, результати запровадження в Україні інституту третейських судів. Хоч третейське судочинство є ознакою розвиненого демократичного суспільства, функціонування цих судів у нашій державі призводить до виникнення багатьох запитань. Часто третейський суд стає інструментом зловживання правами. У багатьох випадках вони створюються для здійснення сумнівних із правової точки зору легалізацій самовільного будівництва, визнання дійсними договорів тощо. Тобто позитивна ідея третейського вирішення спорів стала спотвореною, у тому числі через відсутність відповідного рівня правосвідомості. Дозволю собі навести ще один приклад – досвід РФ щодо існування інституту присяжних. Значна кількість російських правознавців ставлять під сумнів доцільність існування цього інституту саме з огляду на відсутність відповідного рівня правової культури населення. Можна зробити висновок, що сьогодні створення в Україні системи приватних судових виконавців є, щонайменше, передчасним – навіть за умови жорсткого контролю за цією системою зі сторони органів державної влади. Вирішувати проблему неефективності функціонування державної виконавчої служби слід іншими шляхами, зокрема шляхом посилення судового контролю за виконанням рішень, шляхом реалізації принципу невідворотності відповідальності за невиконання рішень судів, шляхом забезпечення належної взаємодії між органами держаної влади й державною виконавчою службою щодо обміну інформацією про боржника й іншими способами.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________