Всі рубрики


Судді, спіть спокійно, реформи не буде!

Подвійне враження залишилося після проведення парламентських слухань про стан правосуддя в Україні, які відбулися на минулому тижні у ВР. З одного боку, усе це вже чули на попередніх парламентських слуханнях. Адже проблеми, які обговорювалися 18 березня, старі як світ: матеріальне забезпечення судової влади, добір суддівських кадрів, довіра населення до суду, доступ до правосуддя тощо. З іншого боку, незрозуміло, чому на слуханнях так слабо був представлений депутатський корпус, для якого, власне, й організовуються такі заходи: аби народні обранці в колі науковців, практиків, суддів обговорили поточні проблеми українського судочинства. Здається, ці обговорення не потрібні народним обранцям, які й так дуже добре знають, куди і як слід рухатися при проведенні судової реформи. Особливо напередодні президентських виборів. Інакше важко пояснити, чому частина депутатського корпусу саме сьогодні почала «проштовхувати» ідеї реформування судової гілки влади через вищий законодавчий орган країни. Хто керуватиме суддями, той матиме серйозні важелі впливу на ситуацію в країні. Щоправда, всім давно відомо – в Україні суддями не керує хіба що ледачий. Потужні політичні гравці роблять усе, щоб їхні представники були в судах, причому грали в них далеко не останню скрипку. Відкриваючи парламентські слухання, голова ВР Володимир Литвин слушно зауважив, що перетягування каната, яке ми спостерігаємо у законодавчому забезпеченні функціонування судової системи в Україні, призводить до того, що нині громадяни не довіряють усім гілкам влади, включаючи й судову. Тому можемо сказати, що та війна, яка триває за вплив на суд, дискредитує саме судову систему. Невипадково суди часто сприймаються як знаряддя в боротьбі з політичними, бізнесовими й іншими конкурентами. Однак, як виявилося, у процесі парламентських слухань не пощастило досягти спільного бачення, що належить робити в частині тих двох законопроектів, довкола яких точиться жвава дискусія. Зрозуміло, що в центрі уваги держави мають бути принцип верховенства права й захист інтересів суспільства. Однак усе це в теорії, на практиці ж, як завжди, виходить по-іншому. Склалося стійке враження, що кожен, хто брав участь у парламентських слуханнях, говорив про що завгодно, лише не про стан правосуддя в країні. Представник кожного державного органа крізь призму судової реформи малював перспективи свого відомства на тій чи іншій стадії реформи, надавав пропозиції законодавцю. Тому й вийшло, що судді говорили про своє наболіле, представники МВС, прокуратури та СБУ – про своє. Щодо самої реформи й перспектив прийняти законопроект про судоустрій і статус суддів зазначимо наступне. По-перше, у проекті судової реформи останніх років абсолютно не закладена науково обґрунтована ідеологія реформування (що, як, коли і навіщо реформувати) і не простежується основна ідея й принцип реформування судової влади – доступ людини до правосуддя. Саме пересічному громадянинові має слугувати судова влада. Отже, шановні судді, головна квінтесенція реформування судової гілки влади є не незалежність судді або суду, як дехто вважає, а передусім – захист прав людини й доступ до правосуддя. Академік Юрій Шемшученко влучно відзначив, що увагу реформаторів важливо акцентувати на загальновизнаному у світовій практиці принципі доступності правосуддя, який слід було б покласти  в основу оптимізації судової влади в Україні. На жаль, у нашій Конституції  про цей принцип нічого не говориться. По-друге, ніхто не заперечує, що судова реформа потрібна. Йдеться не про це. Нам необхідно зрозуміти, що судова реформа потребує політичного спокою в країні. Допоки його не буде, розраховувати на проведення вдалого реформування системи правосуддя в країні зась! Адже на тлі жорсткої політичної боротьби й економічної кризи, яка прогресує, будь-яка реформа перетвориться на реформу політичних компромісів. І останнє. З огляду на значну політичну складову реформування судової системи в Україні (без цього нікуди не подінешся, адже депутати в парламенті представляють різні політичні сили), здається, злощасний законопроект навряд чи буде прийнятий. Так що, судді, спіть спокійно! Реформування відкладається, принаймні до президентських виборів, а там… Тим більше, що у промовців не було й натяку на одностайність щодо бачення майбутнього української судової системи й шляхів, якими має йти судова реформа. На переконання голови Комітету ВРУ з питань правосуддя Сергія Ківалова, термін, відведений Конституцією України на реформування судової системи, закінчився ще в 2001 р. «У результаті, – зауважив пан Ківалов, – уже понад сім років порушується Основний Закон України». А Закон від 2002 р., яким впроваджувалася мала судова реформа, зупинився на півдорозі. «Він допоміг створити лише два спеціалізовані суди: Вищий адміністративний і Вищий господарський», – повідомив голова профільного Комітету. Вищих кримінального й цивільного суду, як відомо, дотепер не створено. Окрім цього, на думку пана Ківалова, у стані правової невизначеності перебуває питання призначення на адмінпосади в судах, що має негативний вплив на діяльність судів. Також чинним законодавством не визначений суб’єкт, який має встановлені законом повноваження призначати суддів на адмінпосади. Варто нагадати, що не так давно цю проблему «попросили» розв’язати КСУ, який своїм рішенням визнав неконституційним повноваження глави держави призначати суддів на адмінпосади. Тому Сергій Ківалов цілком резонно зауважив, що потрібно невідкладно вжити заходів, спрямованих на виконання рішення Суду, і в законодавчому порядку врегулювати питання призначення суддів на адмпосади й дострокового звільнення з них. Низький рівень громадської довіри до судової системи, порушення права громадян на належний судовий захист були названі центральними проблемами судової влади, які найбільше турбують суспільство. «Непоодинокі випадки корупції в судах, занадто тривалий судовий процес, неефективність процедур судового розгляду, перегляду й виконання судових рішень, – назвав причини такого стану голова Комітету ВРУ з питань правосуддя. – Крім того, недостатня поінформованість про хід судового процесу, непрозорість порядку добору й призначення суддів на посади, недостатній професійний рівень, недосконалість механізму притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, недостатнє фінансування судової влади, погані умови роботи тощо». Заступник голови профільного комітету Олена Шустик повідомила про хід засідання комітету з питань правосуддя, що відбулося за день до парламентських слухань. «Вчора комітет з питань правосуддя у складі 12 депутатів (решту не повідомили про засідання, мабуть, визнавши неблагонадійними) із 23 підтримали проект рекомендацій парламентських слухань, – повідомила вона. – Розгляд питання тривав сім хвилин, а текст був розданий прямо на засіданні». За її словами, робоча група по підготовці слухань і проекту цього документу збиралася лише один раз. «До того ж, запрошення учасникам було направлене за 1 годину до заходу», – додала пані Шустік. – У такий спосіб ми будемо реформувати чи знищувати правосуддя?!». Такі ганебні технології й відсутність реальних системних і продуманих змін свідчать, що справжня реформа суду, наслідком якої має стати повна, а не формальна незалежність судової гілки влади й реальне правосуддя є неприйнятною й непотрібною. Оскільки неможливість впливати на суд і отримувати замовні рішення підноситься як гальмування або небажання судової реформи. «Політикам давно час схаменутися й зупинитися, – додала заступник голови профільного комітету. – Адже проти такої псевдореформи виступила вся суддівська громадськість, науковці й практики, провідні юридичні навчальні заклади, адвокати. Усі б’ють на сполох, щоб не допустити нехтування правами громадян, паралічу судової системи, руйнування правосуддя». Нині судочинство деградує разом з усіма структурами і сферами. Цю тезу висловив екс-голова ВСУ Василь Маляренко. «Сподіватися, що судочинство має бути іншим, наївно», – заявив він. За його словами, судова система все більше політизується, кожна політична сила хоче мати вплив на голову ВСУ й інших голів судів. «Політичні сили все роблять, щоб їхні представники були в судах, причому на ключових посадах, – переконаний Василь Маляренко. – Майже двадцять років влада говорить про необхідність змін у судочинстві, але практичних заходів не вживає, тому складається враження, що влада не хоче незалежного, сильного й ефективного суду». «Ні висока професійність, ні висока моральність, ні незалежність не є сьогодні яскравими рисами правосуддя», – зазначила на парламентських слуханнях голова ВРЮ Лідія Ізовітова. Корупцію й корпоративність вона назвала шрамами на обличчі правосуддя. За її словами, нині конче необхідно повернути довіру громадян до самого правосуддя, але навіть найкраща судова реформа не досягне цієї мети. «На це підуть десятиріччя, – підкреслила вона. – А на тлі жорсткої політичної боротьби й економічної кризи будь-яка судова реформа стане реформою політичних компромісів».
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________