Хто не встиг, той запізнився!

Проблеми, пов’язані з реєстром кредиторів у банкрутних справах, неодноразово піднімалися й обговорювались як самими суддями, так і юристами, які спеціалізуються на банкрутстві. І всі погоджуються з необхідністю внесення змін до головного закону, який регулює процедуру банкрутства — Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон), а як найменше — з необхідністю надання вичерпних роз’яснень Вищим господарським судом України. І знову про наболіле: реєстр кредиторів у справах про банкрутство боржника або визнання його банкрутом викликає багато непорозумінь.  Подання заяви до суду Перший крок до визнання кредитором — подання заяви до суду про визнання кредиторських вимог. Стаття 14 Закону встановлює, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом 30 від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії заяв і доданих до них документів кредитори надсилають боржнику й розпоряднику майном. Вимоги конкурсних кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. При пропущенні визначеного Законом строку кредитори втрачають право вимоги до боржника, а боржник позбавляється обов’язку виконати зобов’язання. Таким чином, Закон позбавляє особу (кредитора) права на звернення до суду за захистом своїх прав у разі пропущення зазначеного строку, незалежно від об’єктивності причин його пропущення. При цьому боржник позбавляється обов’язку виконати зобов’язання. І де тут дотримання загального принципу господарювання — рівного захисту державою усіх суб’єктів господарювання? На відміну від Закону ЦК (глава 19) надає можливість суду поновити пропущений із поважних причин строк, наданий для звернення до суду. Закон є спеціальним Законом, який регулює процедуру банкрутства, але в той же час звужує права особи, які передбачені ЦК. Вважаємо, що 30 днів є дуже коротким, майже нереальним строком, щоб «виловити» оголошення в офіційному друкованому органі про порушення провадження у справі про банкрутство, підготувати відповідну заяву й документи, які підтверджують вимоги до боржника. Такі обставини змушують особу, яка має багато контрагентів, мати підписку на видання газети «Голос України» або «Урядовий кур’єр» і ретельно відслідковувати оголошення про порушення справи про банкрутство. Комусь це може здатися безглуздям, але за наявності ст. 14 Закону це єдиний спосіб «не проґавити» можливість бути визнаним кредитором і звернутися до боржника за погашенням заборгованостей в процедурах банкрутства.  Винесення судом ухвали Після подання заяв суд має розглянути вимоги кредиторів і затвердити їх реєстр шляхом винесення ухвали. На практиці виникають ситуації, коли один із кредиторів зацікавлений у збільшенні розміру своїх вимог. Проте існують інші обставини, за якими певні кредитори мають бажання позбавитися права вимоги до підприємства-боржника. Зокрема, такими кредиторами є особи, які мають незначний розмір кредиторських вимог. Розуміючи, що витрати на участь у банкрутному процесі можуть перевищити розмір вимог, вони прагнуть лише якнайшвидше отримати задоволення у будь-який спосіб. У подальшому такі кредитори не є активними учасниками провадження в справі про банкрутство і роками можуть чекати своєї черги, не сподіваючись на погашення вимог. Саме такі кредитори найчастіше укладають договори про уступку права вимоги із зацікавленим кредитором. Задля цього відповідно до ЦК зацікавлений кредитор має право укласти договір з іншими кредиторами про уступку права вимоги й збільшити свої вимоги. Таким чином, відбувається заміна первісного кредитора в зобов’язанні іншим кредитором, який є правонаступником прав за договором. Збільшення розміру вимог конкурсного кредитора дає можливість збільшити кількість голосів, які враховуються на зборах кредиторів, оскільки кількість голосів визначається пропорційно сумі вимог, які включені в реєстр, кратних тисячі гривень. Таким чином, кредитор може мати вирішальний вплив на процедуру банкрутства боржника через прийняття рішень на засіданнях комітету кредиторів. З іншого боку, це досить просто за цивільним законодавством, але дуже складно за Законом. Судова практика розгляду справ про банкрутство свідчить про те, що здійснення права вимоги після затвердження реєстру вимог кредиторів по справі суперечить Закону. Така позиція суду ґрунтується на тому, що вказаний Закон не передбачає внесення будь-яких змін до реєстру після його затвердження, у тому числі щодо розміру вимог і осіб кредиторів. Отже, зацікавлений кредитор має право укласти договір з іншими кредиторами про уступку права вимоги лише до затвердження реєстру кредиторів. Але виникає інше запитання: яким чином до затвердження реєстру кредиторів дізнатися про безспірність і розмір вимог, а також про особу інших кредиторів?   Інша практика ВГСУ в лютому 2008 р. при винесенні одного з рішень зазначив, що «відмовляючи в задоволенні заяви кредитора про збільшення грошових вимог «А» до боржника, господарський суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що договірне правонаступництво внаслідок уступки права вимоги повинно виникнути лише до порушення провадження у справі про банкрутство. Згідно з ч. 3 ст. 512 ЦК кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Інших обмежень права кредитора на укладення договору уступки вимог законодавство не містить. В Законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не міститься заборони відступлення кредитором права вимоги. Внаслідок укладання договору уступки права вимоги змінюються лише сторони в основному зобов’язанні, при цьому час виникнення основного зобов’язання залишається незмінним». Зазначимо, що в цій справі були укладені договори про уступку права вимоги по вимогах кредиторів, які були визнані й затверджені судом. За таких обставин, можна дійти висновку, що укладення договору про уступку права вимоги не впливає на час виникнення зобов’язання. Термін виникнення зобов’язання залишається незмінним, а отже, такий договір може бути укладений і після порушення провадження у справі та затвердження реєстру кредиторів. Таким чином, за відсутності чіткої позиції суду й за формальним судовим підходом до зазначеного питання зацікавлений кредитор ризикує не тільки не збільшити свої вимоги, але й може понести певні збитки, пов’язані з укладенням угод про уступку права вимоги. За судовою процедурою, реєстр вимог кредиторів затверджується судовим рішенням у формі ухвали. Стаття 25 ГПК не містить такої підстави процесуального правонаступництва, як укладання договору про уступку права вимоги. Зазначена стаття допускає заміну сторони у випадку її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно коли це сталося внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Отже, ні Закон, ні ГПК не передбачають можливості набуття статусу конкурсного кредитора після затвердження реєстру вимог кредиторів іншим шляхом, у тому числі внаслідок відступлення права вимоги.  Відповідної правової позиції дотримується й Судова палата в господарських справах ВСУ, зокрема, у постанові від 11 березня 2008 р. у справі № 9/51 «Про питання заміни первинного кредитора у справі про банкрутство» (ст. 25 ГПК допускає заміну сторони у випадку її вибуття в спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, виключно на тій підставі, якщо це сталося внаслідок реорганізації підприємства або організації). За таких обставин, кредитори намагаються знайти різні способи внесення змін до реєстру кредиторів. Зокрема, суддя одного з господарських судів прийняв рішення про затвердження додаткового реєстру вимог кредиторів. Також трапляються непоодинокі випадки внесення змін до реєстру кредиторів, у тому числі шляхом винесення додаткового рішення або виправлення описок. Проте такі схеми внесення змін до реєстру не визнає ВГСУ. Таким чином, маємо більше аргументів про неможливість зміни кредиторів і розміру кредиторських вимог після затвердження реєстру кредиторів. Що ж робити, якщо є велике бажання збільшити розмір своїх кредиторських вимог, але реєстр уже затверджено? У такому випадку пропонуємо звернути увагу на процедури банкрутства, які вводяться судом після затвердження реєстру кредиторів. Зокрема, на укладення мирової угоди. Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону, мирова угода має містити положення про розміри, порядок і строки виконання зобов’язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, а також може містити умови про виконання зобов’язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права, задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не суперечить закону. За таких обставин мирова угода може містити елементи цивільно-правових угод, у тому числі уступки права вимоги, якщо судами не встановлено їх невідповідність нормам цивільного права, які регулюють укладення зазначених цивільних угод. Відтак, укладена мирова угода у справі про банкрутство відповідатиме як нормам спеціального законодавства про банкрутство, так і нормам цивільного права, які визначають порядок укладення окремих видів цивільних угод.  Замість висновків Аналізуючи положення Закону, не можна не звернути увагу на норму, яка передбачає зміну розміру затверджених судом кредиторських вимог. Це положення міститься в ч. 3 ст. 39 Закону і встановлює, що вимоги конкурсних кредиторів, згідно з якими зроблені розрахунки відповідно до умов мирової угоди, вважаються погашеними. Отже, такі вимоги, незважаючи на їх наявність у реєстрі кредиторів, не враховуються при прийнятті рішень на засіданнях комітету кредиторів. У випадку повного погашення вимог кредитора за умовами мирової угоди він втрачає статус кредитора у справі. При цьому, норма не містить механізму внесення змін до реєстру вимог кредиторів. За таких обставин не уникнути непорозумінь: у реєстрі кредитор є, а вимог до боржника не має. Наведені проблеми, які виникають при застосуванні Закону й пов’язані з реєстром вимог кредиторів, є лише маленькою частиною досить складного процесу провадження у справах про банкрутство. Недоліки й недосконалість Закону можна обговорювати нескінченно. Законодавці роблять спроби вдосконалювати Закон, але не дуже ефективно. Такі зміни не дають відповіді на спірні запитання, які виникають при його застосуванні. Викликає подив, чому при наявності великої кількості непорозумінь при застосуванні законодавства, яке регулює процес банкрутства, ВСУ залишається осторонь. Адже саме він наділений повноваженнями надавати судам роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики й аналізу судової статистики.