Всі рубрики


Процедура банкрутства відсутнього боржника

У процесі здійснення господарської діяльності нерідко трапляються випадки, коли недобросовісний контрагент, який має заборгованість перед кредитором, відмовляється від сплати, фактично припиняючи ведення господарської діяльності. У таких випадках кредитор при відсутності інших способів отримати від боржника заборгованість має можливість звернутися до господарського суду про визнання відсутнього боржника відсутнім боржником і про його ліквідацію.  У відповідності до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон про банкрутство) процедура банкрутства відсутнього суб’єкта, передбачена ст. 52 цього Закону, є спрощеною процедурою, яка має певні особливості. Згідно із згаданою статтею Закону про банкрутство кредитор вправі подати заяву про порушення справи про банкрутство незалежно від розміру його вимог до боржника й строку виконання зобов’язань. При цьому Закон вимагає, щоб керівні органи боржника-юридичної особи були відсутні за його місцезнаходженням, або боржник не подавав протягом року податкові декларації чи документи бухгалтерської звітності до органів державної податкової служби, або були наявні інші ознаки, які свідчили б про відсутність підприємницької діяльності боржника.  Практичне застосування Закону На практиці ж господарські суди по-різному застосовують положення ст. 52 Закону про банкрутство, про що свідчить випадок із практики порушення справи про банкрутство відсутнього боржника й аналіз деяких постанов ВГСУ. У зв’язку з невиконанням боржником своїх обов’язків за договором про надання послуг кредитор звернувся з претензією про погашення заборгованості, строк сплати якої наступив, проте яка не була погашена боржником протягом декількох місяців. У відповідь кредитор отримав лист про визнання надісланої претензії й запевнення про погашення заборгованості, але коли в дебітора з’явиться фінансова можливість. Після цього ні грошей, ні відповідей на звернення до боржника кредитор не отримував. Крім того, кредитору стало відомо про припинення перебування боржника за юрадресою. Ці обставини стали підставою для ініціювання кредитором справи про банкрутство боржника за процедурою, передбаченою ст. 52 Закону про банкрутство як відсутнього боржника. Керуючись статтею Закону, кредитором до місцевого господарського суду була подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, до якої були додані докази наявності заборгованості (договір про надання послуг, підписаний двома сторонами, акт про надані послуги, претензія) і її безспірності (відповідь боржника про її визнання), витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із внесеним записом про відсутність боржника за місцезнаходженням. Через декілька днів кредитор отримав ухвалу, винесену місцевим господарським судом, про повернення заяви про банкрутство відсутнього боржника без розгляду. При винесенні цієї ухвали суд послався на ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство й зазначив, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом 3-х місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. При цьому суд зазначив, що «…заявник не надав суду доказів, що підтверджують неплатоспроможність боржника. Матеріалами, доданими до заяви про порушення справи про банкрутство не підтверджено, що боржник дійсно не може погасити грошові зобов’язання та у нього недостатньо майна для погашення грошових вимог кредиторів…». З огляду на це суд вважав, що оскільки заявником не надано суду доказів неплатоспроможності боржника, відповідно, відсутні й підстави для звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство. Вважаю, що господарський суд, виносячи ухвалу про повернення заяви про порушення справи про банкрутство боржника без розгляду, застосував загальні положення Закону про банкрутство, передбачені ст. 6, проте не застосував спеціальні положення щодо підстав порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, встановлених ст. 52 цього Закону, яка передбачає можливість звернення з подібною заявою незалежно від розміру заборгованості боржника перед кредитором і строку її непогашення. Вбачається також, що ст. 52 Закону зовсім не помилково має назву «Особливості банкрутства відсутнього боржника». Крім того, місцевим господарським судом не надано належної оцінки доказам, наданим кредитором, які підтверджували безспірність його вимог до боржника. Слід нагадати, що спрощена процедура банкрутства відсутнього боржника запроваджена законодавцем для звільнення економіко-правового простору від недобросовісно господарюючих суб’єктів. Це обґрунтовано тим, що доля відсутнього боржника зазвичай практично нікого не цікавить, або в нього відсутні грошові кошти чи майно, за рахунок яких можна погасити вимоги кредиторів. Факт відсутності боржника за місцезнаходженням, припинення підприємницької діяльності говорить про визнання ним банкрутства. При цьому немає необхідності застосовувати загальні умови для порушення справи про банкрутство (Коментар Полякова Б.М. до ст. 52 Закону під загальною редакцією Д.М. Притики.). Не погоджуючись із цією позицією місцевого господарського суду, кредитор повторно звернувся із апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, подавши повторно заяву про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, не змінюючи її суті й без подання жодних додаткових доказів. Ця скарга була прийнята до провадження апеляційною інстанцією. Отже, судами по-різному застосовуються положення ст. 52 Закону про банкрутство, зокрема, щодо підстав порушення провадження у справі про банкрутство.  Практика ВГСУ Згідно з усталеною судовою практикою тільки факт відсутності боржника за місцезнаходженням за наявності ознак ведення ним підприємницької діяльності не може бути достатньою підставою для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника. Про це свідчить Постанова ВГСУ № Б11 від 20.01.2009. Недотримання цих вимог, як бачимо, призводить до скасування ВГСУ судових рішень, винесених при розгляді справ про банкрутство відсутнього боржника судами першої й другої інстанції. Натомість у Рекомендаціях ВГСУ № 04-5/1193 від 04.06.2004  «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»», а саме в пункті 4.7., зазначено, що у вирішенні питання про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника згідно зі ст. 52 Закону, судам слід враховувати, що наявність хоча б однієї з ознак відсутнього боржника, передбачених ч.1 ст. 52 Закону, є достатньою для порушення провадження у справі. Таку ж позицію висловив й ВСУ в постанові від 17.02.2004 у справі № 3-88к04, зазначивши, що «…заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є підставою для порушення провадження у справі й у випадку наявності будь-якої з підстав, передбачених ст. 52 Закону  «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а не виключно за наявності усієї сукупності перелічених у ст. підстав, як помилково зазначив суд касаційної інстанції…». Отже, практичне застосування ВГСУ положень ст. 52 Закону про банкрутство інколи суттєво відрізняється від рекомендацій, які надавалися ним господарським судам нижчих ланок у минулі роки, не відповідає змісту статті Закону. Слід зазначити, що органи державної податкової служби досить часто ініціюють в судах справи про банкрутство відсутнього боржника, проте не завжди за наявності достатніх підстав.  Перевірка безспірності вимог кредитора У деяких постанова ВГСУ, зокрема, у Постанові № 45/198Б від 10 грудня 2008 р., суд вищої інстанції приходить до висновку, що бодай не єдиним доказом безспірності вимог кредитора є факт неможливості виконання боржником своїх зобов’язань у примусовому порядку. У згаданій постанові ВГСУ ставить під сумнів безспірність вимог кредитора, хоча й підтверджених судовим рішенням, але виконання якого до подання заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника здійснювалося виконавчою службою менше ніж 2 місяці. На думку ВГСУ, таке рішення не підтверджує факту безспірності вимог кредитора. Слід звернути увагу на досить спірну правову позицію ВГСУ, що визнана боржником претензія не може бути беззаперечним доказом безспірності грошових вимог кредитора, яка ґрунтується на тому, що визнана претензія не є виконавчим документом, а відтак у силу ч. 8 ст. 1 Закону про банкрутство не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог кредиторів. Така позиція ВГСУ знайшла відображення у постанові № 44/260-б від 19 листопада 2008 р. Це обґрунтування, на мою думку, є досить спірним з огляду на положення ст. 1 Закону про банкрутство, згідно з яким безспірні вимоги кредиторів — це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Отже, визнання боржником претензії кредитора має вважатися належним доказом безспірності вимог такого кредитора.  Повідомлення всіх кредиторів відсутнього боржника Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону про банкрутство ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк із дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута. Ненаправлення ліквідатором повідомлення на адресу банківської установи за наявності відкритих у ній рахунків відсутнього боржника призводить до порушення прав банку як кредитора боржника й дає підстави для подальшого оскарження судового рішення про ліквідацію боржника через неналежне виконання своїх обов’язків ліквідатором у частині виявлення всіх можливих кредиторів боржника. Про це свідчать Постанова ВГСУ від 7 березня 2007 р. у справі № Б15/174/05, Постанова ВГСУ від 25 січня 2006 р. у справі № 4/405. Враховуючи викладене, порушення справи про банкрутство відсутнього боржника і її завершення його ліквідацією для хоча б морального задоволення кредитора може бути реалізоване лише за умов чіткого дотримання вимог ст. 52 Закону про банкрутство щодо підстав порушення справи про банкрутство відсутнього боржника з урахуванням судової практики вищих судових інстанцій.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________

 

 

 



Ландшафтный дизайн фонтаны на сайте http://www.leokadia.com.ua.