Інститут приватних виконавців в Україні: перспективи запровадження Упродовж кількох останніх років в українському суспільстві активно обговорюється стан виконання судових рішень, який, на думку деяких фахівців, є критичним. Панацеєю в розв’язанні цих проблем нерідко називають запровадження інституту приватних виконавців, які діятимуть поряд із органами державної виконавчої служби. Однак серед практикуючих юристів і досі не склалася єдина думка щодо доцільності введення в Україні цього інституту.
Зважаючи на актуальність питання, «ПТ» продовжує огляд думок представників українських юридичних фірм щодо запровадження в Україні інституту приватних виконавців, який розпочав у № 12–13 від 24 березня 2009 р.
Юрист АК «Правочин» Наталія ПОКАСОВА:
— Статистичні дані про стан виконання в Україні судових рішень, на жаль, є невтішними. Більш ніж половина рішень, які набули законної сили, так і залишаються невиконаними. Причини такого явища найрізноманітніші — це й значне завантаження державних виконавців, і низький рівень оплати праці, що зумовлює дефіцит кваліфікованих кадрів в органах ДВС, і недосконалість чинного законодавства тощо.
Саме тому реформування сучасної виконавчої системи, у тому числі й шляхом запровадження інституту приватних судових виконавців, на наш погляд, є не просто доцільним, але й життєво необхідним. Адже особа, яка звертається з позовом до суду, має на меті не лише отримання позитивного судового рішення, але й реального захисту свого порушеного права чи інтересу шляхом виконання такого рішення. У цьому, власне, й полягає саме звернення до суду. Абсолютно нікому не потрібен «процес заради процесу».
Проте варто зауважити, що запровадження інституту приватних виконавців є досить складним і вимагає виваженості в прийнятті рішень й поетапності у їх втіленні. На початковому етапі діяльність приватних організацій по виконанню судових рішень ми розглядаємо лише паралельно з існуванням чинних нині державних виконавчих служб. У подальшому ж усе буде залежати від загального аналізу показників виконаних судових рішень приватними виконавцями й органами ДВС. Такий підхід пояснюємо тим, що ефективність існування приватних виконавців, на наш погляд, насамперед залежатиме від рівня правового регулювання їх діяльності. На законодавчому рівні слід закріпити статус, компетенцію, права й обов’язки приватних виконавців, обсяг їхніх повноважень, а також механізм реалізації. Досить важливо окреслити в законі вимоги до осіб, які можуть бути приватними виконавцями, а також порядок отримання ними такого статусу.
Не слід забувати й про рівень контролю держави за діяльністю приватних виконавців, який можна досягти, наприклад, шляхом ліцензування чи сертифікації такого роду діяльності, а також створення відповідних контролюючих органів.
Однак, попри всі складнощі і негаразди, які можуть траплятися на шляху запровадження інституту приватних судових виконавців, вважаємо, що подолання цього процесу допоможе в реалізації закріпленого Конституцією України принципу обов’язковості виконання судових рішень.
Партнер судового департаменту ЗАТ «Інюрполіс» Олексій ХАРИТОНОВ:
— Питання введення інституту приватних судових виконавців в Україні не нове. Воно вже досить тривалий час обговорюється як на офіційному рівні, так і на рівні юристів-практиків. Слід зазначити, що на міжнародному рівні досвід введення інституту приватних виконавців є досить вдалим і дієвим. Наприклад, у Франції, Бельгії, Люксембурзі судовими виконавцями є приватні особи, які працюють за ліцензією. Деякі країни колишнього Радянського Союзу (Російська Федерація й Казахстан) також почали працювати в напрямку запровадження інституту приватних судових виконавців.
Автори, які неодноразово аналізували проблему введення в Україні інституту приватних судових виконавців, наголошували, що введення цього інституту призведе до покращення якості виконання судових рішень, підвищить швидкість виконання судових рішень, а також зменшить кількість невиконаних судових рішень, адже за даними деяких авторів Державна виконавча служба останніми роками може «похвалитися» забезпеченням не більше 10–15 % судових рішень, тоді як у європейських країнах Європи цей показник сягає 80–86 %.
На нашу думку, доцільніше буде покращити вже існуючу систему, а не вигадувати щось нове. В Україні питання виконання судових рішень регулюється ЗУ «Про виконавче провадження», а також Інструкцією про проведення виконавчих дій (затв. наказом Мін’юсту від 15 грудня 1999 р. №74/5). ЗУ «Про державну виконавчу службу» визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та їх соціальний захист. Відповідно до положень цього закону державний виконавець є представником влади й здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, і рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до цього здається незрозумілим, яким статусом буде наділений приватний судовий виконавець і які він матиме повноваження щодо вчинення виконавчих дій.
Що ж до покращення роботи виконавчої служби, то, на наш погляд, доцільніше було б не вводити новий інститут, а по-перше, покращити матеріальне забезпечення державних виконавців (підвищити заробітну плату, а також збільшити відсоток встановленої ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» винагороди з 2 % до 5 % і спростити процедуру виплати), по-друге, створити належні умови праці держвиконавців, що пришвидшить виконання покладених на них обов’язків (створення відповідних реєстрів для обміну інформацією чи баз даних), по-третє, підвищити якість відбору державних виконавців, по-четверте, посилити відповідальність за невиконання судових рішень (наприклад, розширити перелік суб’єктів, які можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення за ст. 382 КК України, адже на сьогодні ця норма розповсюджується тільки для службових осіб). Також не слід виключати можливість розробки й прийняття Виконавчого кодексу України.
Президент ЮК «Ільченко та Партнери» Владислав ІЛЬЧЕНКО:
— Запровадження системи приватних форм виконання судових рішень заснована на ідеях і досвіді європейських країн. У деяких країнах вона діє досить ефективно й судові виконавці — це приватні особи, які діють на підставі ліцензії. У європейських країнах приватні судові виконавці працюють значно ефективніше, ніж державні.
Але запровадження цього інституту в Україні не може прямо наслідувати весь досвід роботи приватних виконавців у Європі. Приватна виконавча служба не може стати заміною державній. Яким чином виконання кримінальних покарань буде здійснюватися приватним виконавцем? Також є недопустимим виконання судового рішення приватним виконавцем у справі, де відповідачем виступає держава, і в деяких інших випадках.
Різкий перехід від державної виконавчої служби до приватної може викликати в Україні зріст зловживання своїми повноваженнями й процвітання рейдерства. Останнє знаходиться в тісному зв’язку із судовими виконавцями й отримує додаткові важелі тиску при виконанні судових рішень. У свою чергу, зловживання повноваженнями й неспішне виконання рішень суду викличе приховування майна боржниками.
За статистикою, у країні щороку не виконуються декілька мільйонів судових рішень, навіть і тих, що надходять на примусове виконання, внаслідок чого страждають законні інтереси фізичних і юридичних осіб. Але ж введення інституту приватних виконавців не дасть стовідсоткової гарантії зміни ситуації на краще. Необхідно розширити повноваження державних судових виконавців у сфері доступу до деяких інформаційних баз і реєстрів, що значно прискорить виконання судових рішень, оскільки державні виконавці не мають доступу до певних інформаційних джерел і реєстрів, у той час як у судових виконавців західних країн є такий доступ, а ефективність використання таких джерел інформації є досить високою. В Україні збір інформації про майно боржника займає від двох до чотирьох місяців, а з використанням інформаційних джерел у європейських країнах аналогічна процедура займає лише декілька годин.
Звісно, законодавство, яке регулює систему виконавчого провадження, застаріло й потребує змін, але не таких різких і революційних, як запровадження інституту приватних судових виконавців. Як приклад, можна звернутися до запровадження інституту приватних нотаріусів. Довіра до їхньої діяльності виникла не одразу. Тому спочатку необхідно на законодавчому рівні внести зміни до старої системи виконання судових рішень, а не утворювати нову систему приватних судових виконавців, яка на початку свого існування може спровокувати колапс всієї системи країни через неналагоджену схему роботи приватних виконавців.
Юрист ЮФ «Астерс» Іван ЛІЩИНА:
— Лібералізація процесу виконання судового рішення є загальноєвропейським трендом. Дискусія навколо «приватизації» виконавчої діяльності останнім часом загострилася і в Україні — очевидно, у зв’язку зі спробами врегулювати діяльність так званих «колекторських» фірм. Однак виконавча діяльність приватними особами — питання самостійне, і досвід європейських країн вказує, що не варто змішувати приватних виконавців і колекторів.
Перш за все, у жодній із країн Європи колекторським фірмам не дозволено арештовувати майно або продавати таке майно на виконання судового рішення. Це мають право робити виключно офіційно призначені судові посадовці (Gerichtsvollzieher у Німеччині, huissier у Франції, Kohtut?iturid в Естонії, bailiff у Великобританії). Таким особам, як правило, заборонено об’єднуватися в компанії, хоча й дозволено працювати в одному офісі. Вони призначаються судами або виконавчою владою. Їхня діяльність є строго врегульованою й може бути оскаржена до суду.
Повноваження виконавців у різних європейських державах досить схожі: арешт майна, його продаж з аукціону, пошук і арешт банківських рахунків, свідчення в суді, вручення повісток.
Як зазначено вище, лібералізація діяльності виконавців відбувається по всій Європі. У Чехії й Естонії із судових виконавців радянського типу вони перетворилися на представників вільної професії, схожих на французьких «усьєрів». Навіть у Великобританії, де професія виконавця була традиційно пов’язана з державою (королівські «бейліфи» згадуються навіть у Великій Хартії Вольностей), відносно недавня реформа породила приватних «бейліфів» або виконавців («enforcement officers»). Процес лібералізації відбувається і в діяльності виконавців «Gerichtsvollzieher» у Німеччині, де вони є службовцями земель (суб’єктів Федерації).
Статус приватних виконавців у європейських країнах можна порівняти із статусом приватних нотаріусів у Україні: вони виконують публічно-значущі функції під пильним контролем виконавчої й судової влади. При цьому вплив суддів часом переважає, часом дорівнює значущості виконавчої гілки і включає в себе й учать у призначенні цих осіб.
Жорстке підпорядкування судових виконавців виконавчій гілці влади є застарілою практикою. Багато країн колишнього соцтабору лібералізували цю діяльність, зробивши виконання судових рішень вільною професією (Чехія, Словенія, Естонія), або, як Польща, залишивши виконавців на державній службі, зробили їх незалежними посадовцями. Враховуючи досвід європейських країн, Україні варто замислитися про можливість створення інституту приватних виконавців. При цьому оптимальною здається система паралельного існування приватних і публічних (державних) виконавців, яка існує у сфері нотаріату.
Юрист ЮФ «Лавринович і партнери» Андрій МОРОЗ:
— Базуючись на власному досвіді роботи з органами державної виконавчої служби, представництві інтересів у процесі виконання судових рішень і на аналізі діючого законодавства, вважаю, що введення в Україні інституту приватних судових виконавців на сьогоднішньому етапі розвитку нашої правової системи є передчасним.
Сам інститут приватних виконавців досить часто вважається панацеєю від мільйонів невиконаних судових рішень, а їх повільне виконання або невиконання прямо пов’язують із недоліками роботи системи органів державної виконавчої служби.
Однак варто відзначити, що першопричинами гальмування виконання судових рішень є надзвичайна лояльність законодавства, зокрема ЗУ «Про виконавче провадження», до боржника, яка надає численні можливості уникнути негативних наслідків стягнення за виконавчими документами, відсутність дієвої відповідальності за невиконання судових рішень і приписів державного виконавця, а також вкрай низький рівень правової свідомості учасників правовідносин і небажання виконувати судові рішення за будь-яких умов. Більше того, ускладнюють ситуацію суперечливі судові рішення.
Тому один лише факт запровадження інституту приватних виконавців ніколи не стане фактором гарантованого виконання судових рішень.
Окрім того, виникає чимало запитань щодо організації діяльності приватних судових виконавців. Зокрема, слід звернути увагу на здійснення оперативного контролю за їх діяльністю. Як відомо, згідно з приписам ЗУ «Про виконавче провадження» нагляд за діяльністю державного виконавця здійснює начальник відповідного відділу державної виконавчої служби, до якого сторони виконавчого провадження в порядку ст. 85 ЗУ «Про виконавче провадження» можуть оскаржити дії державного виконавця. За сторонами також зберігається право звернутися із скаргою до вищого органу ДВС, у тому числі для здійснення перевірки виконавчого провадження, або до суду.
Однак, як випливає з прикладу Естонії, контроль за приватними судовими виконавцями здійснює голова суду відповідної адміністративно-територіальної одиниці, у межах якої працює виконавець, а також міністр юстиції — відносно всіх виконавців. Виникає абсолютно аргументоване запитання щодо визначення тієї інстанції, яка здійснюватиме контроль за діяльністю виконавця. Відсутність оперативного контролю, незважаючи на можливість подальшого оскарження дій або бездіяльності приватного судового виконавця в судовому порядку, може призвести до непоправних наслідків, а сам інститут приватних судових виконавців може стати інструментом незаконних рейдерських захоплень.
Також немає чіткого розуміння щодо категорій виконавчих проваджень, підвідомчих приватним судовим виконавцям, диференціації аналогічно до ст. 201 ЗУ «Про виконавче провадження» підвідомчості окремих виконавчих проваджень і, як наслідок, виділення окремих категорій приватних судових виконавців, можливості здійснення зведеного виконавчого провадження й створення виконавчих груп.
Більше того, запровадження інституту приватних судових виконавців призведе до масового відтоку кваліфікованих кадрів до приватного сектору, наслідком чого, безумовно, стане падіння ефективності роботи у виконавчих провадженнях по примусовому виконанню виконавчих документів, виконання яких буде віднесено до виключної компетенції державної виконавчої служби.
Таким чином, ідея створення в Україні інституту приватних судових виконавців викликає більше запитань, аніж дає відповідей. Тому для оптимізації процедури виконання судових рішень необхідно, перш за все, удосконалити роботу системи органів державної виконавчої служби, довести їх роботу до максимальної ефективності шляхом внесення відповідних змін до законодавства і збільшенням фінансування.
Молодший юрист ЮК «ВІВАЛЕКС» Дмитро АЛЄКСЄЄВ:
— У той час, коли Конституцією проголошено принцип обов’язковості виконання судових рішень на всій території України й для всіх осіб, насправді виконуються далеко не всі рішення представників Феміди. Причин, чому це відбувається, досить багато: громіздка процедура виконання рішень, недостатня чисельність штатів державних виконавців, відсутність належної мотиваційної політики, паперовий документообіг і відсутність єдиних баз даних — усе це просто унеможливлює ефективну роботу судових виконавців.
Інститут виконання судових рішень державними виконавцями є спадком, отриманим із радянських часів. Щоб потрапити на прийом до Державного виконавця, потрібно простояти у довжелезній черзі, а потім ще займатися вмовлянням посадовця, щоб той узявся за вашу справу. У державних виконавців відсутня мотивація до продуктивної праці у зв’язку з недостатнім рівнем заробітної плати.
На допомогу державному виконавцю, а можливо, і на його зміну, приходить приватна виконавча служба. Цей інститут запровадили багато країн Європи й інших континентів. У Чехії держава наділила приватних виконавців функцією керуючих майном осіб, які знаходяться під охороною. А у США, наприклад, для гарантування безпеки свідків маршали (судові виконавці) сприяють у проведенні пластичних операцій по зміні зовнішності свідків, можуть видавати їм нові документи, беруть участь у операціях Інтерполу, займаються транспортуванням ядерних боєприпасів тощо. У Великобританії використовують змішаний принцип. Судові пристави перебувають на державній службі, а у випадку потреби — залучають приватних. Якщо необхідно, британські виконавці можуть попросити допомогу в поліції, пожежних і навіть у армії.
Для запровадження інституту приватних судових виконавців потрібно поетапне реформування виконавчої інституції й значний обсяг коштів.
Приватне судове виконання може стати новим видом бізнесу, з’являться нові робочі місця, а конкуренція приватних виконавчих фірм із Державними виконавцями має вивести виконання судових рішень на якісно новий і ефективніший рівень. І державні, і приватні виконавці повинні діяти як злагоджений механізм, доповнюючи один одного. Не виключено, що з часом державні працівники почнуть переходити до «приватників», що призведе, можливо, до зникнення Державної виконавчої служби або вона просто перетвориться на «кузню» кадрів для приватних виконавчих фірм.
Виконання судових рішень часто пов’язане з отриманням інформації, якою не можна ділитися з родичами й друзями, виносити широкому загалу. Для нерозголошення отриманих у процесі службової діяльності відомостей, комерційної таємниці необхідно, щоб заборона нерозголошення діяла навіть і після припинення роботи приватного судового виконавця, а порушення таємниці тягло б за собою дуже жорсткі санкції. Однозначно, ця діяльність повинна ліцензуватися. Бездоганна репутація й професіоналізм для отримання ліцензії приватного судового виконавця мають відігравати найголовнішу роль при видачі ліцензії.
Впроваджувати інститут приватних судових виконавців в Україні потрібно, але не слід бездумно переймати все, що створене за кордоном. Як свідчить практика, не все запозичене є дієвим у нас, адже український народ є неповторним і не є шаблонним, він має особливий менталітет і яскраву сутність.
Керуючий партнер ЮК «Тарасов та Партнери» Андрій ТАРАСОВ:
— Цікавість до теми введення в Україні приватної виконавчої служби з боку практикуючих юристів і пересічних громадян обумовлена тим, що в Україні з виконанням судових рішень склалася вкрай негативна ситуація. У вирішенні проблеми не допоміг і Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів» від 24 березня 2008 р. № 261.
Теперішній стан виконавчого провадження в Україні можна оцінити як критичний. Однак незважаючи на це, до введення інституту приватної виконавчої служби я ставлюся вкрай негативно.
Така позиція обумовлена як моральними факторами, так і суттєвими правовими суперечностями.
По-перше, про моральний бік проблеми. В усіх проектах норм, які передбачають введення інституту приватних державних виконавців, передбачено, що оплату праці таких виконавців здійснюватимуть кредитори у справі з подальшим покладенням цих витрат на боржників. За таких обставин, я переконаний, складеться ситуація, коли виконуватимуться лише рішення «багатих» кредиторів, які мають чим оплатити послуги приватних виконавців. Рішення ж на користь бідніших верств населення через відсутність у них можливості оплатити послуги, як і тепер, будуть залишатися невиконаними. Це неодмінно ще більше поглибить розшарування українського суспільства й, цілком вірогідно, призведе до деструктивних соціальних наслідків.
З введенням приватної виконавчої служби, на мою думку, буде запалене зелене світло такому ганебному явищу, як рейдерство. Адже тепер виконання рішення суду «своїми силами» підпадає під дію Кримінального кодексу України й кваліфікується як самоправство (ст. 356 КК України). А особливо добре ця система працюватиме разом із «приватними» третейськими судами, окремі з яких настільки переймаються проблемами пересічних громадян, що рекламують свою діяльність у потягах Київського метрополітену.
По-друге, про нормативні протиріччя. Ситуація, коли одні судові рішення будуть виконуватись більш ефективно, ніж інші (які через неможливість оплати послуг не будуть цікавити приватних виконавців), буде прямо порушувати Конституцію України, відповідно до ст. 124 якої всі без винятку судові рішення є обов’язковими до виконання.
Крім того, потрібно враховувати, що робота державних виконавців полягає не тільки у складанні процесуальних документів, а в примусових (іноді й силових) діях.
За таких обставин виникає питання, яким чином будуть співпрацювати з приватними виконавцями органи внутрішніх справ, які, за законодавством, не можуть діяти залежно від приватних структур? Може, приватна виконавча служба для примусових виселень буде залучати приватні охоронні фірми?
Безперечно, жахливу ситуацію зі станом виконавчого провадження в Україні потрібно терміново змінювати. Але, на мою думку, проблему державної бездіяльності треба вирішувати не перекладанням функцій держави на приватні плечі, а комплексною реформою державних інститутів і, насамперед, встановленням адекватної оплати праці державних службовців, які безпосередньо відповідають за таку виключно важливу складову правової держави, як обов’язковість судового рішення!
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|