Вищий адміністративний суд України. Ухвала від 1 липня 2008 р. // Справа №К-235/08

ВАСУ, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПАУ на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2007 р. у справі №46/467-А за позовом Комунального підприємства «Оріхівський ринок Оріхівської міської ради Запорізької області», Комунального підприємства «Центральний парк культури та відпочинку «Дубовий гай», Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Оріхівського району» до ДПАУ про визнання недійсним наказу, встановив таке.   Обставини справи Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним наказу ДПАУ від 23 червня 2006 р. №352 «Про затвердження узагальнюючого податкового роз'яснення щодо застосування положень Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». Постановою Господарського суду м. Києва від 19 січня 2007 р. у справі №46/467-А в позові відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що оспорюваний акт виданий ДПАУ в межах її компетенції, з дотриманням вимог чинного законодавства, суд першої інстанції визнав, що підстави для задоволення позову відсутні. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2007 р. у справі №46/467-А постанову Господарського суду м. Києва від 19 січня 2007 р. скасовано. Апеляційний господарський суд не погодився з позицією суду першої інстанції, зазначивши, що оскарженим наказом від 23 червня 2006 р. №352 затверджене узагальнююче роз’яснення положень Указу Президента України, а не конкретної статті або пункту акта законодавства, що суперечить вимогам Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації (затвердженого наказом Мін’юсту від 12 квітня 2005 р. №34/5), тобто не відповідає чинному законодавству. Крім того, у своєму роз'ясненні ДПАУ зазначила, що, оскільки засновники (органи державної влади та органи місцевого самоврядування) державних і комунальних підприємств не є суб'єктами малого підприємництва і їхня частка в цих підприємствах перевищує 25%, дія Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» на зазначені підприємства не поширюється. Не погодившись із постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2007 р. у справі №46/467-А, відповідач – ДПАУ – подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судове рішення та залишити в силі постанову Господарського суду м. Києва від 19 січня 2007 р. у справі №46/467-А.  Суд встановив Помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на те, що оскаржений наказ від 23 червня 2006 р. №352 суперечить вимогам Порядку від 12 квітня 2005 р., оскільки узагальнююче роз’яснення роз’яснює положення Указу Президента України, а не конкретної статті або пункту акта законодавства. Також помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про непоширення ст. 7 Указу на позивачів (із посилання на ст.ст. 73 та 78 ГКУ), мотивуючи тим, що засновником (учасником) комунального підприємства є територіальна громада, на тій підставі, що територіальна громада не є юридичною особою. А оскільки підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, де обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації позивача у справі, тому висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний наказ є актом індивідуальної дії, що породжує права й обов'язки тільки для того кола суб'єктів, якому він адресований, — для органів державної податкової служби – є правомірним. Відповідно посилання позивачів на те, що оскаржуваний наказ порушує їхні права та законні інтереси, на думку суду першої інстанції, вірно визнано необґрунтованим, оскільки, виходячи з норм Закону України «Про систему оподаткування», сплата податків є обов'язком платника податків, а не його правом.  Суд ухвалив Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 226, 230 КАСУ, суд ухвалив касаційну скаргу ДПАУ задовольнити; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2007 р. у справі №46/467-А скасувати; постанову Господарського суду м. Києва від 19 січня 2007 р. у справі №46/467-А залишити в силі. Коментар фахівця   «Останнім часом у правовому полі питанню оподаткування фізичних і юридичних осіб надають великого значення»  Адвокат ЮФ «Гвардіс»
Микола КОВАЛЬ: – Аналізуючи ухвалу ВАСУ, можна дійти висновку, що суд касаційної інстанції дещо поверхнево підійшов до своїх обов’язків, що стосуються об’єктивної перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та правової оцінки обставин у цій справі. На мою думку, касаційна скарга ДПАУ задоволенню не підлягала, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2007 у справі №46/467-А могла бути залишена в силі. На підтвердження такої позиції вважаю за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 63 ГКУ одним з видів підприємств залежно від форм власності є комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. У ч. 3 цієї норми ГКУ визначено, що залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Згідно із ч. 4 ст. 63 ГКУ «унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства». Відповідно до вказаної норми комунальні підприємства є унітарними. Згідно зі ст. 78 ГКУ компетентний орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, є представником власника комунального підприємства – відповідної територіальної громади. Тому власниками позивачів у цій справі є територіальні громади міста Оріхів, сіл та (або) селищ Оріхівського району, майно яких перебуває в управлінні відповідних обласної та районної рад, склад котрих обирається громадянами зазначених адміністративно-територіальних одиниць. А оскільки відповідні територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування є власниками згаданих комунальних підприємств, такі територіальні громади є і засновниками цих підприємств з відведеним статутним фондом. Отже, територіальна громада не має ознак, притаманних юридичній особі (рахунків у банку, печатки, ідентифікаційного коду), і не є юридичною особою, що не спростовано судом касаційної інстанції. ВАСУ, виносячи ухвалу про задоволення касаційної скарги ДПАУ в цій справі, не врахував цього факту, зробивши при цьому неточні та суперечливі висновки. Оскільки ч. 4 ст. 7 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» застосовується до суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать виключно юридичним особам, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25%. Разом з тим, на мою думку, цілком можливо застосувати до позивачів у вказаній справі спрощену систему оподаткування за умови дотримання останніми вимог ст. 1 Указу. Вважаю за доцільне зазначити, що п.п. 4.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлює таке: «У разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків». Своєю чергою, у п.п. 4.4.2. податкові роз'яснення названого Закону визначено так: «роз'яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту». ДПАУ (відповідач у справі) оскаржуваним наказом «Про затвердження узагальнюючого податкового роз'яснення щодо застосування положень Указу Президента від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 23.06.2006 №352 порушила вищезазначені норми Конституції та матеріального права. Оскільки відповідач у справі прийняв рішення у вигляді наказу, яке аж ніяк не можна трактувати як таке, що було «на користь платників податку», тобто позивачів. Проте таким фактам ВАСУ при винесенні ухвали про задоволення касаційної скарги ДПАУ, скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2007 у справі №46/467-А та залишення в силі постанови Господарського суду м. Києва від 19.01.2007 у справі №46/467-А не було дано належної оцінки. За таких обставин, на мою думку, слід було б звернути увагу на встановлення фактів неодноразового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права з метою подання скарги до ВCУ на ухвалу ВАСУ від 01.07.2008 у цій справі. Оскільки це, згідно зі ст. 237 КАСУ, є підставою для перегляду ВСУ адміністративної справи, а можливо, і для задоволення такої скарги. Отже, можна дійти висновку, що при вирішенні зазначеного спору судами неоднозначно застосовувалася норма ст. 78 ГКУ.