Законопроект щодо банкрутства фізосіб: запитань більше, аніж відповідей

Адвокат адвокатського об’єднання «Нечаєв і Партнери»
Марина ВАЩЕНКО: – Законопроект «Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)» №4273 пропонує розглядати справи про банкрутство фізичних осіб господарським судам. Разом з тим, згідно з положеннями ст.ст. 1, 12 ГПК України, фізичні особи можуть у встановлених законом випадках звертатися до господарського суду, але бути боржниками в господарському процесі вони не можуть. Як вказує автор законопроекту в пояснювальній записці, питання банкрутства регулюються рядом нормативно-правових актів, у тому числі ГПК України. Проте до цього Кодексу зміни не вносяться, що нівелює законопроект загалом. Не маючи прав бути стороною в господарському процесі, фізичні особи не зможуть проходити процедуру відновлення платоспроможності, ініційовану третіми особами (кредиторами). Якщо господарські суди почнуть розглядати справи про банкрутство фізичних осіб, це виявиться непосильним навантаженням для судів. У той же час, якщо справи про банкрутство фізичних осіб розглядатиме господарський суд тієї або іншої області, для мешканців сіл, селищ або районних центрів доступ до правосуддя буде обмежений порівняно з місцевими судами (районними, міжрайонними). Законопроект встановлює для фізичних осіб додаткові, щодо суб'єктів господарської діяльності, підстави для порушення провадження у справі. Окрім неможливості погашення безперечних вимог кредиторів довше ніж три місяці автор пропонує ініціювати банкрутство у разі, якщо безперечні вимоги кредиторів виходять із зобов'язань щодо відшкодування шкоди життю та здоров'ю (незалежно від термінів несплати) або зобов'язань щодо сплати аліментів, не сплачених впродовж двох місяців з моменту їх виникнення. При цьому з наведених норм не випливає неможливість боржника виконати грошові зобов'язання як з відшкодування шкоди життю та здоров'я, так і з аліментів. До того ж особа, яка займається підприємницькою діяльністю, може мати зобов'язання перед кредиторами, що виникли з негосподарської (непідприємницької) діяльності. На практиці зустрічаються випадки, коли фізична особа не могла отримати кредит як підприємець, але оформила його як негосподарюючий суб'єкт. У зв'язку з цим недоцільно впроваджувати неоднорідний підхід до фізичної особи як господарюючого суб'єкта та фізичної особи, яка таким не є. Загалом законопроект актуальний за своєю суттю і в той же час потребує доопрацювання та не може бути прийнятий в існуючій формі. Юрист ТОВ «Юридична фірма «ЮСТ Україна»
Олексій РОГАЧОВ: – Сама по собі думка про запровадження процедур банкрутства фізичних осіб в Україні є дуже цікавою. Такий правовий інститут успішно функціонує багато років у більш розвинених країнах, наприклад у США. Але, як це часто буває в Україні, позитивний сенс ідеї зведено майже нанівець невдалими формулюваннями та відсутністю чіткого бачення всіх наслідків таких нововведень. Не звертаючи увагу на дрібні недоліки, зауважимо два найбільш суттєві. По-перше, законопроект передбачає введення обмежень цивільної дієздатності фізичних осіб, яких було визнано у встановленому порядку банкрутами, – протягом п’яти років після прийняття рішення судом ці особи не зможуть реєструватися підприємцями, становитися засновниками (учасниками) юридичних осіб, входити до керівного складу юридичних осіб, набувати майно чи отримувати гроші в кредит, передавати майно в заставу, надавати поруку. Але який у цьому сенс? Це означає, що особа після визнання її банкрутом фактично зможе підтримувати себе та свою родину лише шляхом найманої праці в інших осіб або взагалі жити на державну допомогу, якщо власного заробітку їй не вистачатиме. При цьому законопроект не робить різниці між особою, яка дійсно умисно довела стан своїх справ до такого становища, та особою, банкрутство якої є лише результатом збігу обставин (спричинених чи ускладнених фінансовою кризою, підвищенням кредитних ставок банками тощо). До того ж взагалі не зрозуміло, чому, якщо особу визнано банкрутом, наступні п’ять років вона не може бути навіть міноритарним акціонером, не говорячи вже про можливість працювати підприємцем. Це якось дико виглядає з урахуванням ст. 24, 41, 42, 48 Конституції України, які є нормами прямої дії та згідно з якими громадяни мають рівні конституційні права (зокрема, на здійснення підприємницької діяльності), є рівними перед законом, право власності яких є непорушним, та мають право на достатній життєвий рівень. Іншими словами, пропонується нарощувати в країні армію жебраків, у той час коли сенсом банкрутства фізичних осіб у розвинених країнах є, навпаки, надання їм можливості отримати так званий fresh start, тобто призупинити дії кредиторів зі стягнення майна за рахунок боргу та отримати додатковий час для пошуку додаткових джерел фінансування і, таким чином, планового врегулювання боргу. Інша «приємна» несподіванка пропонується в новій ст. 49-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» – введення розпорядника майна фізичної особи, якщо вона протягом місяця з дати прийняття судом заяви про порушення справи про банкрутство не надала суду, кредиторам та іншим учасникам провадження перелік своїх майнових активів або план погашення боргів. Не говорячи про те, хто ж ці «інші учасники провадження», наскільки широким може бути їх перелік, яка сутність їхніх вимог та звідки про них узнає боржник, звернемо увагу лише на те, що цей строк починається з дати отримання судом заяви кредитора. Але в який термін про це узнає боржник та чи матиме він достатньо часу, щоб надати потрібний документ? Іншими словами, після повернення громадянина із закордонної відпустки на нього може з нетерпінням чекати «друг» в особі розпорядника майна, який, скоріше за все, буде особою, близькою до кредиторів, а відповідно, судом вже будуть встановлені обмеження на розпорядження майном. Алгоритм, існуючий у ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ще можна назвати зручним для випадків банкрутства юридичних осіб, але для банкрутства фізичної особи він вочевидь не підходить. Доцент кафедри цивільного процесу Одеської національної юридичної академії, кандидат юридичних наук, адвокат Людмила ОСТРОВСЬКА: – На мою думку, законопроект не виглядає досконалим. Так, з пропозицією доповнити ч. 3 саме ст. 30 ЦК України погодитися не можна. Названа стаття визначає зміст інституту цивільної дієздатності. Отже, цивільна дієздатність фізичної особи є нічим іншим як здатністю особи своїми діями набувати цивільних прав та обов’язків, самостійно здійснювати ці права і виконувати обов’язки, нести відповідальність у разі їх невиконання. Така дефініція вказує на те, що цивільна дієздатність фізособи визначається виключно через аналіз її психічних можливостей адекватно сприймати дійсність. Тому запровадження законом певних заборон на здійснення тих чи інших юридично значущих дій не може ототожнюватися з обмеженням цивільної дієздатності. Так, наприклад, народним депутатам України заборонено входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку. Проте ніхто не ототожнює ці обмеження з обмеженням цивільної дієздатності. Таким чином, обмеження щодо певних прав фізособи, визнаної банкрутом, можуть бути застосовані, але вони не можуть бути включені до ст. 30 Цивільного кодексу України або будь-якої іншої норми будь-якого іншого закону, предметом регулювання яких є питання цивільної дієздатності. Висновки окремих експертів, правників про неконституційність пропозиції заборонити фізособі-банкруту набувати майно в кредит, на мою думку, є безпідставними, оскільки їй не забороняється набувати майно взагалі, а тільки за рахунок кредиту. Тобто можна говорити, що забороняється не фізособі отримувати, а кредитній установі – видавати кредит. Втім законопроект справді виглядає дещо незавершеним. Намагаючись вирішити найболючішу на сьогодні для багатьох позичальників проблему звільнення від непосильних зобов’язань, що виникли на підставі кредитних договорів, укладених з банками, автор законодавчої ініціативи не взяв до уваги, що через процедуру банкрутства боржник зможе уникати виконання зобов’язань, що виникли, у тому числі внаслідок судового рішення, або зобов’язань перед такою ж самою фізичною особою. І якщо банки навіть за умов законодавчого закріплення права фізособи бути визнаною банкрутом, без сумніву, віднайдуть способи захистити (забезпечити) свої права та інтереси, то інші кредитори, насамперед фізособи, ризикують залишитися ні з чим. У цьому разі годі й говорити про справедливість, оскільки такі правила сприятимуть формуванню ідеології, згідно з якою боржником бути вигідно, – адже можна в цілком законний спосіб уникнути виконання взятих на себе зобов’язань. Окремих боржників може не зупинити навіть загроза застосування до них тих обмежень, які пропонують встановити на п’ять років після визнання фізособи банкрутом. Слід враховувати, що в разі прийняття цього законопроекту встановлені ним правила будуть чинними й після закінчення кризи. Якщо ж автор законопроекту має на меті, як це і зазначено в пояснювальній записці, врятувати лише тих людей, які в період кризи з об’єктивних причин не можуть розрахуватися з банками за взятими на себе кредитними зобов’язаннями, то, можливо, правильно було б обмежити право на банкрутство фізособи лише цими випадками, звісно ж юридично грамотно виписавши ці правила. Тому, на мою думку, в будь-якому разі законопроект потребує доопрацювання. Юрист МЮК Integrites
Яна ГВИНАДЗЕ: – Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)» №4273, положення якого передбачають впровадження процедури банкрутства для фізичних осіб, на сьогодні є досить актуальним. Низка об’єктивних причин на тлі масових невиплат за іпотечними кредитами та вкрай важке фінансове становище банківських установ змушують віддати належне авторам законодавчої ініціативи за своєчасність та оперативність дій, спрямованих на урегулювання конфліктних ситуацій у секторі кредитних правовідносин. Відразу постає питання, чиї саме інтереси захищає вказаний законопроект та чи є підстави вважати його таким, що стане на заваді зловживанням як з боку кредиторів, так і з боку самих боржників? У спеціалістів існує чітка думка щодо практичної доцільності й ефективності запропонованих у законопроекті заходів боротьби зі злісними неплатниками. Відтак позичальник – фізособа тричі подумає, перш ніж брати кредит у фінустановах, бо відтепер під прицілом стягнення за несплату боргу буде не тільки заставлене майно боржника, що фіксується в кредитному договорі, але й повний перелік майнових активів позичальника, належних йому на праві власності. Якщо раніше стати банкрутом могла лише фізична особа – підприємець, у результаті ведення підприємницької діяльності, то тепер, відповідно до ст. 30-1 Цивільного кодексу України, простий громадянин може бути визнаний банкрутом за елементарну купівлю, скажімо, холодильника. Суттєвим є впровадження обмежень для фізичної особи, яку може бути визнано банкрутом, зокрема неможливість протягом п’яти років стати засновником (учасником) юридичної особи, входити до складу її колегіального органу, набувати майно або отримувати грошові кошти у кредит, надавати поруку, передавати майно в заставу та ін. Це дозволить уникнути зловживань з боку боржників, які забажають скористатись законодавчим нововведенням задля реалізації шахрайських схем. Якщо законопроект буде прийнятий, слід очікувати зниження відсоткових ставок на споживчі кредити для населення, адже банки будуть впевненішими в імовірності повернення одержаних громадянами кредитів. Вважається, що левову частку кредитної ставки займає маржа на покриття ризиків неповернення у процесі виконавчого провадження коштів іншими боржниками. Саме тому споживчі кредити стануть значно доступнішими. Проте слід зазначити, що вказаний законопроект не містить чіткого переліку майна, що може бути стягнене з фізичної особи. На практиці це може призвести до ситуацій, коли невиплачений кредит, отриманий на ремонт квартири, обернеться виставленням цієї ж квартири (єдиного фактичного майна боржника) на продаж. Хоча дебітор вправі згідно з п. 3 ст. 49-1 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» домовитись із кредиторами про план погашення заборгованості через господарський суд, до якого подана заява про банкрутство, проте якщо боржник втратив основне джерело фінансування, зазвичай мова йде про роботу, що і призвело до затримки погашення кредиту, то і на затвердження подібного плану господарський суд не матиме підстав. Відтак тема законопроекту є досить актуальною та такою, що вимагає оперативного вирішення. Але текст законопроекту потребує доопрацювань з метою захисту прав та інтересів громадян при його практичному застосуванні. Керуючий партнер компанії «Адлер і партнери. Адвокатське бюро», адвокат, арбітражний керуючий Лариса ГРИЦЕНКО: – Українське законодавство не передбачає можливості визнання фізичної особи банкрутом, та й до сьогодні особливої потреби в цьому не було. За останній рік ситуація кардинально змінилась. Зниження платоспроможності населення, масове неповернення кредитів і різке зниження ліквідності банківської системи змусили законодавців звернути увагу на інститут банкрутства фізичних осіб як на механізм вирішення цієї проблеми. Наразі в парламенті вже зареєстрований відповідний законопроект, і у фахівців з банкрутства, банківської справи, кредитування, громадських організацій попереду копітка робота над удосконаленням тексту документа. Аналізуючи законопроект «Про внесення змін в деякі закони України» (щодо банкрутства фізичної особи), можна одразу ж помітити його соціальну спрямованість. Депутати намагаються якнайкраще захистити неплатоспроможних боржників перед кредиторами. Зокрема, передбачається, що максимальна сума компенсації, яку боржник погашатиме, не перевищуватиме вартості його майна. Продовжуючи цю лінію, слід було б також передбачити мораторій на задоволення вимог кредиторів. Тобто заборонити кредиторам з моменту відкриття справи про банкрутство нараховувати фізичній особі відсотки за кредитом, штрафні санкції тощо, як це передбачено для юридичних осіб. Адже розгляд справи може затягнутися, і за відсутності мораторію в людини назбирається ще більше боргів. Ще одна пропозиція – прописати в законопроекті норму, яка дасть боржнику право продавати заставлене майно для погашення вимог кредиторів. Це звільнить банки від непрофільної діяльності – продажу майна, а позичальники намагатимуться продати його за якомога більшу ціну. Законопроект, окрім того що захищає неплатоспроможних боржників, передбачає також відповідальність за невиконання фінансових зобов’язань. Фізична особа – банкрут впродовж п’яти років не може бути зареєстрованою фізичною особою – підприємцем, стати засновником юридичної особи, брати кредит, заставляти майно, купувати майно тощо. Таке покарання є доречним і потрібним, проте вищенаведені заходи обмежують конституційні права громадян, тобто є неконституційними та потребують доопрацювання. З погляду кредиторів, проект закону не захищає їхні інтереси на належному рівні, і в першу чергу це стосується банків та інших фінансових установ. Боржник, щодо якого ведеться справа з банкрутства, лише в третю чергу розраховується з банками й іншими фінансовими установами за своїми зобов’язаннями. У першу чергу він зобов’язаний задовольнити вимоги громадян, перед якими несе відповідальність за шкоду, завдану їхньому життю та здоров’ю, у другу чергу – всі інші вимоги особистого характеру. Таким чином, існує загроза, що всі кошти позичальника підуть на погашення вимог кредиторів першої та другої черги, і в результаті зобов’язання перед фінустановами не будуть погашені. Такий стан справ призведе до зростання кількості непогашених кредитів. Крім того, визначення другої черги як «задоволення інших вимог особистого характеру» з юридичного погляду не конкретизоване, оскільки будь-яку вимогу можна подати як вимогу особистого характеру. Ця норма дозволить позичальникам-юристам хитрувати перед фінансовими установами. Такі невигідні для банків умови ставлять під сумнів ухвалення законопроекту в цій редакції. Адже будь-який закон повинен захищати права всіх сторін і гарантувати справедливий розгляд справ про банкрутство фізичних осіб. Тому сьогодні перед законодавцями та всіма зацікавленими сторонами стоїть важливе завдання – розробити вигідний для всіх закон. Адвокат юридичної компанії «Шмаров та Партнери»
Євген ПІДЛІСНИЙ: – Необхідність у прийнятті подібного закону безумовна, і потреба в ньому першочергова. Ще більшої актуальності цьому питанню надає обумовлена кризою неспроможність багатьох громадян розраховуватися за своїми боргами, передусім з фінансово-кредитними закладами. Загалом відсутність правового регулювання цього питання – серйозна прогалина у вітчизняному законодавстві: інститут банкрутства фізичних осіб (тобто споживче банкрутство) у законодавствах окремих країн існує вже століття та неодноразово відігравав позитивну роль у захисті громадян, які опинилися у скруті не з власної вини. Звертає на себе увагу пропозиція доповнити ст. 30 ЦК України положенням, що обмежує цивільну дієздатність громадян-банкрутів: така особа протягом п’яти років не може бути зареєстрована як приватний підприємець, виступати засновником (учасником) юридичної особи, бути виконавчим органом юридичної особи, отримувати в кредит гроші чи майно, виступати поручителем та заставодавцем. Проте згідно з цивільним законодавством обсяг дієздатності залежить від віку особи, її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Наслідком же обмеження дієздатності є встановлення піклування над такою особою. Що ж стосується фізичної особи – банкрута, то очевидно, що немає жодних підстав обмежувати її дієздатність. А самі заходи, що запропоновано застосовувати до банкрутів, дуже схожі на кримінальні санкції та є невиправдано суворими. Крім того, згідно із законопроектом вони не зачіпатимуть топ-менеджмент банкрутів – юридичних осіб. У такий спосіб чимало громадян ризикує бути без вини покараними: адже фінансова неспроможність більшості з них обумовлена не їхньою несумлінною поведінкою як позичальників, а кризовими явищами в економіці та недолугою політикою органів влади, зокрема Національного банку. Штучно позбавляючи можливості займатися підприємницькою діяльністю громадян, що стали банкрутами, фактично пропонується ще більше ускладнити життя їм та їхнім близьким, а на державу покласти додатковий тягар соціального забезпечення. Прийняття такої норми, безумовно, сприятиме тінізації економіки. Небезперечним є, зокрема, і питання підсудності таких справ. Законопроект пропонує передати їх до господарських судів. Ця пропозиція раціональна з огляду на те, що саме такі спеціалізовані суди накопичили досвід вирішення подібних справ і мобільніші за суди загальної юрисдикції. У той же час, якщо на інститут банкрутства фізичних осіб дивитися як на кризу споживання та враховувати те, що в подібних випадках найчастіше відсутня підприємницька складова, то логічніше, щоб подібні справи розглядали загальні суди. Загалом майбутній закон про банкрутство фізичних осіб має в першу чергу бути спрямованим на захист цих самих осіб і сприяти їхньому фінансовому одужанню. А з огляду на те, що саме держава винна в більшості випадків банкрутств громадян, саме вона й повинна першою допомагати виходити зі скрути, зокрема погашаючи частину боргів громадян перед фінансовими установами. Старший партнер ЮК «Правовий альянс»
Ілля КОСТІН: – Не треба говорити, як потрібен зараз цей законопроект. Нормативно врегульована схема погашення боргів фізичних осіб дасть громадянам можливість на законних підставах вийти з боргової ями. Зараз кожна фізична особа, яка потрапила в таку складну ситуацію, вимушена пропонувати кредиторам шляхи виходу, які кредитор може прийняти або ні. При цьому кредитор фізичної особи теж перебуває в не менш складному положенні. Прийняття пропозиції щодо розстрочення боргу не дає гарантії її виконання. А відмова кредитора у відтермінуванні боргу фізичної особи може привести до неповернення боргу взагалі. Цей законопроект дуже своєчасний. Безумовно, його дієздатність у житті можна перевірити лише на практиці. На сьогодні Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачає банкрутство тільки суб’єктів господарювання. Господарська діяльність суб’єктів господарювання нормативно врегульована великою кількістю нормативно-правових актів. Тому і проконтролювати діяльність цих суб’єктів набагато простіше, ніж фізичних осіб. Моя думка полягає в тому, що надання й отримання достовірних відомостей, передбачених при внесенні змін у п. 4 ст. 47 Закону, завдасть певних проблем. Первісний аналіз цього законопроекту наводить на думку про необхідність деталізації повноважень розпорядника майна при банкрутстві фізичної особи. Суспільний резонанс, який може викликати банкрутство громадянина, треба враховувати. Багато хто з моїх колег вважає, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не виконує покладені на нього завдання. Але при цьому всі вважають, що наявність цього Закону – це, безумовно, прогрес порівняно з його редакцією, яка діяла до 2000 р. Тому я вважаю, що доцільність прийняття означеного законопроекту в найкоротшій термін, навіть якщо він недосконалий, не підлягає обговоренню.