Всі рубрики

Кредити в «конвертованій»: хто винуватий і що робити?

Ще півроку тому проблема легальності валютних кредитів не піднімалася взагалі: банки охоче розпоряджалися вільними коштами, позичальники ж усе частіше оформлювали їх на суто споживацькі потреби. Обидві сторони були задоволені, а відтак ні кредитори, ні боржники не ініціювали юридичних конфліктів у цій площині. Сьогодні ж, коли банки прагнуть заробити на курсовій різниці, позичальники шукають юридичні лазівки для того, щоб або не платити взагалі, або хоча б платити у гривні за курсом, що існував на час оформлення кредиту.             Цивільний аспект             Загалом правова позиція таких позичальників ґрунтується на законодавчому принципі «вираження грошових зобов’язань у гривні». Він реалізований, зокрема, у положеннях ст.ст. 524 та 533 Цивільного кодексу, які надають сторонам можливість визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюти, однак виконати його можна буде виключно в гривні. Більше того, у ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу суб’єктам господарювання заборонено не тільки погашати, але й виражати зобов’язання в іноземній валюті (крім випадків, спеціально визначених у законодавстві). На підставі цієї норми Вищий господарський суд у Постанові №32/684 від 06.03.2007 р. визнав недійсним договір, за яким два суб’єкти господарювання – резиденти здійснили розрахунки в іноземній валюті без спеціально оформленого дозволу.             Це означає, що сторони позбавлені можливості передавати іноземну валюту на виконання кредитних зобов’язань у межах як цивільного, так і господарського обороту. Відтак, коли таке виконання відбулося, будь-яка зі сторін може вимагати визнання недійсним як такого виконання, так і правочину загалом, позаяк воля сторін, втілена у змісті кредитного договору, суперечить цивільному законодавству. Фінансовий аспект             На підкріплення позиції боржника слід додатково звернути увагу на норми п. 2 ч. 1 ст. 1 та ст. 3 декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (далі – декрет), які встановлюють загальну заборону використовувати іноземну валюту як засіб платежу в розрахунках між резидентами. Однак у п. «г» ч. 4 ст. 5 декрету визначено, що сторони-резиденти мають право отримати спеціальний дозвіл у формі індивідуальної ліцензії НБУ на використання іноземної валюти як засобу платежу. Це свідчить про те, що іноземна валюта за кредитним договором може передаватися клієнту виключно за умови наявності індивідуальної ліцензії, оформленої до моменту здійснення такого платежу.             У цьому разі позичальник може доводити недійсність кредитного договору як на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК (або, відповідно, ч. 1 ст. 207 ГК для суб’єктів господарювання), посилаючись на невідповідність його змісту нормам закону, так і на підставі ст. 227 ЦК, як такого, що вчинений юридичною особою (банком) без спеціальної ліцензії. Заперечимо?             Втім боржнику слід пам’ятати про підводні камені, що їх містить нібито дуже цілісна аргументація. Так, наприкінці 2004 р. Національний банк видав Постанову №483, якою затвердив положення про порядок видачі платіжних ліцензій. У п. 1.5 вказаного положення регулятор дозволив використовувати іноземну валюту як засіб платежу без індивідуальної ліцензії, якщо, зокрема, ініціатором або отримувачем за валютною операцією є банк. Слід зазначити, що згідно зі ст. 44 Закону „Про Національний банк України” та ч. 6 ст. 5 декрету можна говорити про відсутність у НБУ повноваження звільняти певне коло суб’єктів від необхідності отримання ліцензії. Однак вітчизняні суди навряд чи будуть готові застосувати норми ч.ч. 2, 4 ст. 8 Цивільного процесуального кодексу та ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу, які забороняють застосовувати підзаконні акти в разі їх невідповідності закону або акту вищої юридичної сили. А що, власне, захищаємо?             Відомо, що згідно зі ст. 19 ЦК та ст. 20 ГК визнання правочину недійсним є не просто результатом виявлення вад укладеного договору, а перш за все способом захисту порушеного права. Отже, основним ризиком для позичальника в процесі визнання кредитного договору недійсним буде проблема доведення наявності права, за захистом якого він звертатиметься до суду. Наприклад, суддя Конституційного Суду у відставці Микола Савенко стверджує, що такі кредити порушують право особи на укладення вигідної для себе угоди. Однак у нас виникають сумніви щодо позитивного сприйняття судом аргументів позичальника в даній площині. На що ж чекати?             Очевидно, що сьогодні як професійні юристи, так і позичальники з банками чекають на правові позиції вітчизняних судів (читайте: на прецеденти). Не виключено, що деякі суди першої інстанції вже визначилися зі своїм поглядом на ситуацію, що склалася, однак фінальне слово, що стане істиною в останній інстанції, як завжди, за Верховним Судом України. Тож сподіваємося на справедливі та правові рішення.
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№15-20 | 03 грудня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • 60-річна історія успіху Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
  • Про проблемні питання виведення банків з ринку.
  • Права дітей на належне утримання: новації законодавства та судової практики.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________