Проблемні питання регулювання процедури банкрутства

На сьогодні в умовах економічного спаду питання банкрутства підприємств усіх форм власності є дуже актуальним і потребує підвищеної уваги. Саме тому, як уже повідомляв ПТ (№22 від 2 червня 2009 р.), Вищий господарський суд України, Державний департамент з питань банкрутства та адвокатське об’єднання «Адвокатська компанія «Кайрос» 28 травня 2009 р. ініціювали проведення семінару-практикуму на тему «Як діяти підприємству в умовах фінансової кризи». Почесне право розпочати захід було надано першому заступнику директора Державного департаменту з питань банкрутства Олексію Вороньку, який окреслив роль державного органу з питань банкрутства в процедурі фінансового оздоровлення підприємств. За його словами, ефективність впливу на розв’язання проблем, що виникають під час супроводу процедур банкрутства державних підприємств, можна було б значно посилити шляхом скоординованих дій державних структур. Крім того, він окреслив законодавчі проблеми регулювання процедури банкрутства. Зокрема, проблемним залишається питання контролю за діяльністю арбітражних керуючих, які поряд з боржником і кредиторами є одним з основних фігурантів процедур банкрутства. Продовжуючи розгляд цієї проблематики, директор департаменту з питань санації та банкрутства АК «Кайрос», арбітражний керуючий Сергій Донков у своїй доповіді висвітлив роль арбітражного керуючого в реалізації судових процедур при провадженні у справі про банкрутство, особливості правового статусу цієї посадової особи та реалізації її повноважень у ході судового процесу. Він відзначив, що, з одного боку, законодавче визначення арбітражного керуючого достатньо чітке та регламентоване, а з іншого – при практичній реалізації процесу виникає велика кількість проблем. «Аналізуючи дух і букву законодавства про відновлення платоспроможності та банкрутство, можна дійти висновку, що арбітражний керуючий повинен мати набір виключних якостей: по-перше, юриста-процесуаліста, який добре знається на законодавстві про банкрутство, господарському процесі, виконавчому провадженні, особливостях трудового, приватизаційного, заставного права; по-друге, економіста, який знає особливості бухобліку, оподаткування, інвестиційної діяльності, фінансового аналізу; по-третє, топ-менеджера, який знає кон’юнктуру ринку, технології різнопрофільних виробництв, методики антикризового управління», – підкреслив Сергій Донков, задавши риторичне запитання: чи не забагато прав і повноважень надав законодавець приватному підприємцеві з ліцензією на підставі сертифікату двотижневого спеціального навчання? На переконання пана Донкова, хоча в класифікаторі професій України професії «арбітражний керуючий» поки не існує, арбітражне керування має бути не лише ліцензійною, але й професійною діяльністю, що вимагає відповідної профільної освіти. Далі слово взяв голова судової палати з розгляду справ про банкрутство Житомирського апеляційного господарського суду Ігор Вечірко, який проаналізував особливості застосування процедури санації, її ефективності, переліку та змісту заходів з відновлення платоспроможності боржника. За змістом ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон), як підкреслив доповідач, санація, як судова процедура, має бути спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Водночас судова практика свідчить про те, що ефективність процедури санації є недостатньою. «Із закінченням процедури санації провадження у справі в більшості випадків продовжується. Досить часто після застосування процедури санації господарський суд приймає рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Наслідком цього є зменшення кількості справ, у яких застосовується процедура санації. Отже, боржник позбавляється можливості відновити свою платоспроможність і продовжити роботу в умовах ринкової економіки», – зробив висновок пан Вечірко. Суддя господарського суду Донецької області Олександр Попов у своїй доповіді висвітлив питання правозастосування провадження у справах про банкрутство підприємств державного сектора економіки та запропонував шляхи їх вирішення. Найбільш проблемним питанням у цій сфері є застосування в межах провадження у справах про банкрутство Закону «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», який не дозволяє здійснювати продаж майна для задоволення вимог кредиторів. Адже на сьогодні, як підкреслив Олексій Воронько, знайдені інші механізми відчуження державного майна (наприклад, відчуження та списання основних фондів суб’єктів господарювання), і в цьому разі названий законодавчий акт не виконує своє призначення, внаслідок чого потерпають економічні інтереси держави. Про особливості ліквідації банків у разі їх неплатоспроможності розповів тимчасовий керуючий ВАТ КБ «Причорномор’я» (м. Дніпропетровськ) Юрій Шевцов. За його словами, новітня історія банківської справи в Україні ще не має позитивних прикладів, за винятком Промінвестбанку, який після тимчасової адміністрації відновив свою платоспроможність. Зважаючи на такі алгоритми поновлення платоспроможності банків, доповідач відзначив, що найбільш вірогідним сценарієм розвитку подій є ліквідація не менше ніж половини банківських установ, у яких працює тимчасова адміністрація та куратори НБУ. Наступний доповідач, суддя ВГСУ Борис Поляков, розповів про особливості порушення провадження справи про банкрутство та правовий статус боржника. Так, право відкриття процедури банкрутства мають кредитори та боржник. Підставою для порушення справи про банкрутство за ініціативою кредитора є неплатоспроможність боржника. Тому завдання кредитора на першому етапі ініціювання процедури банкрутства полягає в доказуванні факту неплатоспроможності боржника. За словами пана Полякова, неплатоспроможність характеризується п’ятьма ознаками: характером грошових зобов’язань, базовим розміром грошових вимог, безспірністю вимог, строком неоплати, наявністю виконавчого провадження. Дещо відрізняються від загального порядку умови відкриття процедури банкрутства відсутнього боржника, яка здійснюється на підставі ст. 52 Закону. Для того, щоб відкрити процедуру банкрутства відсутнього боржника, кредитору вже не потрібно доказувати розмір неоплати боргу та строк його невиконання. Однак інші ознаки неплатоспроможності боржника є обов’язковими. Умови відкриття процедури банкрутства з боку боржника істотно відрізняються від таких умов для кредитора. Перш за все Закон передбачає три підстави: неплатоспроможність (ст. 6 ч. 3 Закону), загрозу неплатоспроможності (ст. 7 ч. 5 Закону), неоплатність (ст. 51 Закону). Коментарі учасників Арбітражний керуючий (м. Дніпропетровськ)
Леонід ТАЛАН: – Мій особистий досвід укладення мирових угод свідчить про те, що мирова угода складається з трьох частин. У першій частині угоди визначають вимоги кредиторів, включених до мирової угоди, у тому числі заставних кредиторів, у другій – вимоги кредиторів, які підлягають розстрочці, відстрочці або прощенню, та порядок їх задоволення, у тому числі спосіб задоволення вимог кредиторів, у третій – наслідки невиконання однієї зі сторін мирової угоди.  Заступник голови судової палати з розгляду справ про банкрутство ВГСУ
Борис ПОЛЯКОВ: – У процедурі банкрутства боржник поєднує в собі і процесуально-правові, і матеріально-правові, і організаційні відносини. Це відображає єдине поняття «правовий статус боржника». З моменту порушення справи про банкрутство правосуб’єктність боржника стає обмеженою, і це обмеження триває протягом всього процесу. Обсяг обмежень правосуб’єктності боржника залежить від судової процедури банкрутства. Зокрема, після порушення справи про банкрутство та введення судом мораторію на задоволення вимог кредиторів боржник обмежується в праві погашати грошові вимоги конкурсних кредиторів.