Суддя має бути мужньою людиною

Вища рада юстиції на сьогодні залишається державним органом, який не поспішає відкривати завісу таємничості, котрою вкрита вся його діяльність. Розповісти про те, які функції у формуванні високопрофесійного суддівського корпусу виконує Рада, та про перспективи її реформування у світлі судово-правової реформи ми поцікавилися у секретаря секції призначення та звільнення суддів ВРЮ Володимира Колесниченка: – Пане, Володимире, останнім часом питання якості формування суддівського корпусу поряд з корупцією в суддівських лавах і люстрацією суддівського корпусу все частіше стає предметом обговорення широкого кола громадськості. Чи виконує ВРЮ покладені на неї функції і які проблеми в її діяльності залишаються невирішеними? – Закон визначає Вищу раду юстиції як колегіальний, незалежний орган, відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу, а також за прийняття рішень про порушення суддями та прокурорами вимог щодо несумісності та в межах своєї компетенції про їхню дисциплінарну відповідальність. Проходження ВРЮ є обов’язковим для кандидата на посаду судді вперше й особи, яка звільняється з посади судді. На жаль, закон не надає Раді права остаточно вирішувати ні питання призначення суддів на посади, ні питання звільнення їх з посад, адже ці питання належать до компетенції Президента та ВР. У цьому й полягає головна проблема в діяльності ВРЮ: орган, до складу якого входять професійні та найдосвідченіші юристи і який передбачає складну процедуру формування, має достатньо урізані повноваження та може остаточно вирішувати лише питання законності й обґрунтованості рішення відповідної кваліфікаційної комісії суддів щодо застосування до судді дисциплінарного стягнення, а також притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю вищого спеціалізованого суду чи ВСУ. До того ж будь-яке рішення Вищої ради юстиції може бути оскаржене відповідним суддею в суді та переглянуте. – Присяга судді зобов’язує чесно й сумлінно виконувати свої обов'язки, здійснювати правосуддя, керуючись лише законом, бути об'єктивним і справедливим. Які критерії висуває ВРЮ та які висуваєте ви особисто до майбутніх вершителів правосуддя? –Я вважаю, що посада судді є вінцем професійної діяльності юриста. Навіть повнота знань чинного законодавства не є основним критерієм, тому що знати весь обсяг законодавства, яке існує, неможливо. Вимоги до кандидата повинні бути такі: перш за все це має бути людина совісна, порядна, мужня, здатна прийняти рішення у справі, де є дві сторони, де є людські долі, людські проблеми. Суддя має прийняти таке рішення, яке буде справедливим і законним, бо не завжди справедливість і законність – тотожні поняття. Коли я проводжу співбесіду разом зі своїми колегами, я завжди дивлюсь на людину в психологічному плані – чи здатна вона бути суддею. Важливо, щоб серед тисяч юристів ми могли вибрати саме того, хто здатен помирити людей, розсудити їх. Мене насторожує формування суддівського корпусу судів адміністративної юрисдикції. Коли створювались адміністративні суди, передбачалося, що, оскільки ці правовідносини надзвичайно складні, пов’язані зі складними процесами, часто політичними, які не врегульовані до кінця чинним законодавством, до адмінсудів мали набрати мудрих, чесних, авторитетних людей. А сьогодні ряди суддів адміністративних судів поповнюють ті, кому 25 років, у кого немає жодного дня стажу роботи суддями та життєвого досвіду. Формально вимоги закону виконані, а реально ми беремо курчаток навіть без пір’я та кидаємо туди, де вони мають вирішувати долю держави, долю відносин влади з людьми. Тому зараз найбільше проблем із кандидатами в судді адміністративної юстиції, великий процент відсіву, надзвичайно шалений тиск, особливо з боку голів судів. – У засобах масової інформації ВРЮ подеколи критикують за здійснення тиску на суддів чи прийняття заполітизованих і заангажованих рішень. Як ви прокоментуєте ці заяви? – Краща відповідь на це запитання – ситуація навколо перевірки декількох суддів Окружного адміністративного суду столиці й області. Так, суддя Окружного адміністративного суду м. Києва В. І. Келеберда зупинив Указ Президента про проведення виборів до ВР, тобто зупинив дію суто політичного рішення Президента в його взаємовідносинах із Парламентом. Інший суддя Київського окружного адміністративного суду С. Г. Штогун зупинив дію Указу Президента про утворення судів. Розгляд обох справ був пов’язаний з однією політичною силою в парламенті. За зверненнями членів Рада призначила перевірки, які проводив я особисто. Але ще до розгляду Вищою радою юстиції питання відповідальності цих суддів, один із них подав позовну заяву до мене, і ухвалою Печерського районного суду м. Києва в якості забезпечення позову були зупинені мої повноваження як члена ВРЮ. Мені заборонили брати участь у засіданнях Ради. Це приклад тиску на ВРЮ та її членів лише за двома перевірками, яких Вища рада юстиції за зверненнями громадян та інших суб’єктів щороку проводить сотні. Додам також, що за весь час мого перебування у складі ВРЮ на засіданні Ради жодного разу не було прийнято заангажованого чи заполітизованого рішення про звільнення судді з посади. І навпаки, я кілька разів стикався з випадками, коли щодо особи, яка порушила присягу судді та недостойна носити суддівську мантію, не ініціювали питання відповідальності. – Часто ВРЮ закидають, що дуже довго тривають перевірки щодо нерадивих суддів, котрі порушують закон. Чи дійсно це так? – Щодо перевірок у нас діє така процедура: закон передбачає, що не можна витребувати справу із суду, якщо її провадження не закінчено. Як правило, скарги надходять на справи, які тільки постановлені судом першої інстанції. І ми проводимо перевірку. Процедурно ми не можемо втручатися в рішення суду, ми не вирішуємо питання застосування матеріального та процесуального права, ми дивимось, чи є порушення, які несумісні з діяльністю судді, чи просто ігнорування тієї чи іншої процесуальної норми. Але ж більшість справ – скарги на несправедливе рішення. Ми не є інстанцією при судовому розгляді. Ми повинні виконувати свої повноваження. Я вважаю, що потрібно створювати судові інспекції. Судовими інспекторами мають бути судді у відставці, відомі юристи, науковці, можливо, їх слід відряджати з навчальних закладів на певний час. На мій погляд, питання, що стосується судових інспекцій, виписане в проекті Закону «Про судоустрій» правильно, і я його підтримую. – На останніх парламентських слуханнях щодо стану правосуддя в Україні розглядали й питання формування суддівського корпусу. Оскільки діяльність ВРЮ нерозривно пов’язана із судовою гілкою влади, якими ви бачите перспективи її діяльності у світлі цієї концепції? – Я переконаний, що Вища рада юстиції повинна бути єдиним державним органом, який вирішує питання призначення на посаду судді, проходження служби на посаді судді та звільнення з цієї посади. Так вже відбувається в багатьох європейських державах, такі самі рекомендації дають і експерти Ради Європи. Враховуючи стан правосуддя в нашій державі, а за останнім соціальним опитуванням 75% населення не довіряють судам, необхідно терміново запровадити при ВРЮ судові інспекції. Потребує вирішення питання застосування дисциплінарної відповідальності до суддів, розмежування повноважень Ради та кваліфікаційних комісій суддів. Залишається неврегульованим питання призначення суддів на адміністративні посади та місця в цьому процесі Вищої ради юстиції. Але поряд із реформуванням сфери формування суддівського корпусу мене, як юриста й суддю, не оминає і питання судової реформи. Я брав безпосередню участь у парламентських слуханнях щодо стану правосуддя в Україні, які відбулись у березні цього року. На слуханнях висловлювали багато слушних думок і пропозицій, але, на жаль, загальною проблемою впровадження судової реформи залишається не стільки відсутність кваліфікованих спеціалістів і якісних законопроектів, скільки примха людських поглядів. Коли попереду проблеми стає не бажання утворити професійну й незалежну, відповідальну перед суспільством судову систему, а особиста позиція, яка частіше залежить від сьогоднішнього місця перебування того чи іншого фахівця. Останнім часом мене особливо дивує точка зору відомої в нашому суспільстві особи – у минулому одного з народних депутатів України та голови комітету ВР, а зараз судді ВСУ. Він ще кілька років тому висловлювався за створення спеціалізованих судів і стояв біля джерел адміністративної юстиції, а зараз разом зі зміною місця роботи змінив свій погляд на протилежний і заперечує вочевидь демократичні нововведення. Незважаючи на наші специфічні взаємовідносини з Президентом, я не підтримую критику запропонованого ним законопроекту про внесення змін до Закону «Про судоустрій України». Більше того, мене дивує думка, що Президент начебто ініціює закон під свою особу та бажає в майбутньому мати вплив на судову гілку влади. Погляньмо об’єктивно – до виборів Президента лишається півроку, тому будь-які законопроекти за президентською ініціативою, скоріше за все, відображають його особисті погляди на державотворчі процеси в Україні та місце в них постаті Президента. Що ж до самого законопроекту, то в чинному варіанті, за умови його доопрацювання, він, на моє глибоке переконання, повинен бути терміново проголосований і прийнятий. Зауважу, що Закон «Про судоустрій» треба писати не з позиції того, хто хоче керувати судом, а з позиції скривдженої людини, того, хто може незалежно від політичної ситуації звернутися до суду та бути впевненим, що порушене право належним чином буде захищено в суді. Ось коли ми будемо виходити з такої позиції, тоді й буде нормальний результат.   Розмову вела Лариса Бардаченко
«Правовий тиждень»