Верховний Суд України ПОСТАНОВА №3-242к09

Підставою для скасування рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є прийняття ними рішення або постанови, що стосується прав і обов?язків осіб, які не були залучені до участі в справі Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційну скаргу ТОВ «Перемога-Плюс» на постанову Вищого господарського суду України від 4 листопада 2008 р. у справі № 13/93 за позовом ТОВ «Перемога-Плюс» до ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» про визнання права користування земельною ділянкою та за зустрічним позовом ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» до ТОВ «Перемога-Плюс» про визнання договорів оренди землі дійсними. Обставини справи У квітні 2008 р. ТОВ «Перемога-Плюс» (далі – ТОВ «Перемога-Плюс») звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» про визнання права користування земельними ділянками, що розташовані на території Гирявоїсковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що між ним та фізичними особами, які є власниками земельних ділянок за зазначеною адресою, було укладено договори оренди цих земельних ділянок у загальній кількості 185 договорів. Відповідач також уклав з тими ж власниками земельних ділянок договори оренди тих же земельних ділянок. Строк дії договорів оренди, укладених позивачем, та договорів, укладених відповідачем, частково співпадає. Посилаючись на те, що відповідач не визнає за позивачем права користування спірними земельними ділянками та перешкоджає їх використанню, ТОВ «Перемога-Плюс» просило про задоволення пред'явленого позову. Не погодившись з пред’явленим позовом, у квітні 2008 р. ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Перемога-Плюс» про визнання дійсними договорів оренди землі, укладених між ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» та власниками земельних ділянок, що розташовані на території Гирявоїсковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, загальною площею 3117,61 га, визнання права користування зазначеними земельними ділянками та зобов’язання відповідача не чинити перешкод у користуванні ними. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» та фізичними особами, власниками земельних ділянок, що розташовані на території Гирявоїсковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, було укладено договори оренди земельних ділянок у кількості 639 договорів. Посилаючись на те, що договори оренди земельних ділянок, укладені з ТОВ «Перемога-Плюс», було розірвано за взаємною згодою сторін на підставі додаткових угод, укладених з власниками цих земельних ділянок, і право користування землею у ТОВ «Перемога-Плюс» припинено, а останнє чинить ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» перешкоди у використанні земельних ділянок, ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» просило задовольнити зустрічні позовні вимоги. Рішенням господарського суду Полтавської області від 14 квітня 2008 р. провадження в справі за первісним позовом припинено. Зустрічний позов задоволено. Визнано дійсними договори оренди землі, укладені між ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» та власниками земельних ділянок, що розташовані на території Гирявоїсковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, загальною площею 3117,61 га, визнано за ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» право користування зазначеними земельними ділянками, зобов’язано ТОВ «Перемога-Плюс» не чинити перешкод ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» у використанні даних земельних ділянок. Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2008 р. рішення суду першої інстанції скасовано. Первісний позов залишено без розгляду, в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 4 листопада 2008 р. постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції про визнання за ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» права користування земельними ділянками скасовано. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін. У решті постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 29 січня 2009 р. за касаційною скаргою ТОВ «Перемога-Плюс» порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 4 листопада 2008 р. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України в частині часткового скасування постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду із залишенням в силі постанови апеляційного суду. Касаційна скарга обґрунтовується невідповідністю оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, а також різним застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах. Суд встановив Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у грудні 2004 р. між ТОВ «Перемога-Плюс» та фізичними особами, які є власниками земельних ділянок, що розташовані на території Гирявоїсковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, було укладено 185 договорів оренди цих земельних ділянок зі строком дії на 10 років.  У 2007 р. між ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» та фізичними особами, які є власниками земельних ділянок, що розташовані на території Гирявоїсковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, загальною площею 3117,61 га, було укладено 639 договорів оренди землі на різні строки дії. Предмет і строк дії договорів оренди, укладених з фізичними особами, які є власниками земельних ділянок, позивачем та предмет і строк дії договорів оренди, укладених з власниками земельних ділянок (фізичними особами) відповідачем, частково співпадають. Вищий господарський суд України, частково залишивши без змін постанову апеляційного суду, скасував цю постанову в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ МТС «Лохвиця цукорсервіс» про визнання за ним права користування земельними ділянками, що розташовані на території Гирявоїсковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, загальною площею 3117,61 га, власниками яких є фізичні особи, погодившись в цій частині з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Відповідно до положень ст.ст. 104, 111-10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є прийняття ними рішення або постанови, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі. Суд касаційної інстанції не взяв до уваги зазначені вимоги закону та те, що власниками спірних земельних ділянок є фізичні особи, а спір, що є предметом розгляду господарських судів у даній справі, стосується прав і обов’язків цих фізичних осіб, які не були залучені до участі в справі судами попередніх інстанцій. Враховуючи наведене, постанова Вищого господарського суду України від 4 листопада 2008 р., постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2008 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 14 квітня 2008 р. підлягають скасуванню, а справа – передачі на розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, вирішити питання щодо залучення до участі в справі власників спірних земельних ділянок, з’ясувати дійсні права та обов'язки сторін і залежно від встановленого вирішити питання щодо підвідомчості господарським судам даного спору. Суд постановив Керуючись ст.ст. 111-17–111-20 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила: Касаційну скаргу ТОВ «Перемога-Плюс» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 4 листопада 2008 р., постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2008 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 14 квітня 2008 р. скасувати. Справу передати на розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ  Верховний Суд України у своїй постанові не дав відповіді на питання, що ж саме з наведеного у ст. 111¹⁹ ГПК стало підставою для скасування постанови ВГСУ.  Асоційований партнер ЮК «Правовий альянс»
Дмитро ТИТАРЕНКО: – Наведена судова справа цікава двома процесуальними моментами. По-перше, у цій справі з процесуальної точки зору порушується питання, чи можуть фізичні особи бути учасниками господарського процесу і якщо так, то в якому статусі. Відповідь потрібно шукати у відповідних положеннях Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), аналізуючи ст.ст. 1, 18, 21, 26, 27. Зі змісту цих норм випливає, що сторонами в господарській справі можуть бути переважно юридичні особи та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності (далі – СПД). Можливість участі у справі в якості сторін фізичних осіб, які не є СПД, допускається згідно з ч. 2 ст. 1 ГПК лише за умови, що це прямо передбачено законодавчими актами України. У даному випадку склалася ситуація, за якої предметом спору є права на земельні ділянки, які є об’єктом правочинів, укладених між господарськими товариствами та власниками землі – фізичними особами без статусу СПД. Участь у справі таких власників можлива тільки в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оскільки ст. 27 ГПК, на відміну від ст.ст. 1 і 21 цього Кодексу, не встановлює обмежень щодо суб’єктного складу цих осіб. Хоч це прямо і не вказано у статті, вона в той же час не забороняє залучати до справи в якості третьої особи фізичних осіб без статусу СПД, що нерідко і роблять суди. Верховний Суд України дійшов вірного висновку, що рішення суду у вказаній справі матиме безпосередній вплив на права й обов’язки власників земельних ділянок. Адже фактично йдеться про те, хто з двох юридичних осіб (сторін) є орендарем їхньої землі та з ким врешті їм потрібно підтримувати правовідносини. Тому участь у справі власники земельних ділянок мають взяти. Проте незалучення фізичних осіб до справи судами попередніх інстанцій є порушенням процесуального, а не матеріального права. Згідно зі ст. 111¹⁹ ГПК підставами для скасування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне застосування норм матеріального права. Отже, виникає другий цікавий момент, а саме: вказане процесуальне порушення не могло бути підставою для скасування постанови Вищого господарського суду України й інших судових рішень. Верховний Суд України у своїй постанові не дав відповіді на питання, що ж саме з наведеного у ст. 111¹⁹ ГПК стало підставою для скасування постанови Вищого господарського суду України. Залишається лише домислювати, що попередні судові рішення мають бути скасовані, оскільки вони не відповідали ст. 41 Конституції України, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, а суди фактично вирішили питання про користування земельними ділянками без участі в його розгляді самих власників, тобто обмеживши їх у цьому праві.