Земельні спори під пильним оком суддів

Мабуть жодна галузь права не є настільки заполітизованою і такою, що регулюється багатьма нормативно-правовими актами як земельне право. Законодавець щороку традиційно подовжує мораторій на землі сільськогосподарського призначення, із року в рік не може прийняти закони про ринок земель і про земельний кадастр. Все це посилюється недосконалим, на сьогодні, земельним законодавством. Безумовно, зважаючи на це, спори, пов’язані з земельними відносинами, є одними з найпроблемніших при їх розгляді. При їх вирішенні постійно виникає  багато гострих питань, які, на жаль, парламентарі не поспішають вирішити. Про найбільш актуальні проблеми, що виникають при розгляді земельних спорів, «ПТ» вирішив поспілкуватися з суддею ВГСУ, заступником голови судової палати з розгляду спорів, пов’язаних з державним регулюванням економічних відносин Євгеном ПЕРШИКОВИМ: – Пане Євгене, яка категорія земельних спорів викликає у суддів найбільше головного болю? – Таких декілька. Так, багато проблем виникає з питаннями, пов’язаними з наданням земельних ділянок в оренду при будівництві житлових або соціальних об’єктів, яке здійснюють підприємці. Законодавець чітко не встановив терміни на які може надаватись в оренду земельні ділянки. А надання земельних ділянок в оренду є правом безпосередньо органів виконавчої влади ті місцевого самоврядування, як власників. Ми маємо факт, коли було виділено земельну ділянку під будівництво Ракового центру в м. Києві. Протягом року з боку забудовника було виконано всі вимоги, які містяться в законі, та він передав повторно документи на подовження договору оренди, але не отримував дозвіл протягом певного часу, що стало підставою для звернення його до суду. Господарський суд м. Києва прийняв рішення, яке залишив в силі Київський апеляційний господарський суд, яким зобов’язав Київраду укласти угоду з цим забудовником, виходячи із позиції, яка була у нас була сформована у подібних справах. Незважаючи на те, що оренда землі суттєво відрізняється від оренда майна, суди пішли саме по такому шляху. Відверто кажучи, судді Вищого господарського суду, розуміючи, що це є досить специфічною проблемою (оскільки ніхто не має права примусити власника укладати якісь угоди), залишили ці два рішення в силі. Верховний Суд України їх скасував, вказавши, що вирішення питань укладення договору оренди є виключної компетенцією органів місцевого самоврядування. Проте, я вважаю, що на сьогоднішній день на підставі закону ми створили умови коли, органи державної влади можуть протягом досить тривалого часу не вирішувати таких актуальних питань. Я вбачаю в цьому навіть певну корупційну діяльність, пов’язану із землекористуванням. Одним з найбільш проблематичних питань є надання дозволу на земельні ділянки, які виділялися ще в радянські часи. Найгострішою проблемою в цьому ракурсі є дроблення великих підприємств, виділення частки якогось майна і потім вирішення земельного питання. Я думаю, що в законодавстві треба змінити порядок надання земельних ділянок біля будівель, споруд.  – Чи стикаються судді з проблемою підсудності спорів, пов’язаних із земельними відносинами? – Розумієте, сьогодні досить актуально постало питання переосмислення суті землекористування. Особисто я займаюсь питаннями, пов'язаними з земельним законодавством  біля 30 років. Працюючи ще в районній прокуратурі в Києво-Святошинському районі я знав, що таке в приміській зоні мати спір за 5-10 см. Але тоді було лише право користування, власника не було, точніше  ним була держава. В даний час постала проблема переходу від адміністративного управління землею держави у площину власності землі. І вона визначається навіть спорами, де не кожен відразу визначить, чи це спори, пов’язані з адміністративним судочинством, чи це спори, які пов’язані з господарським або цивільним судочинством. Я стою на позиції, що сьогодні земельні правовідносини – це відносини, які пов’язані з майном. І тому це майнові відносини, в яких органи державної влади виступають не як органи управління, а як власники. Деякі науковці стверджували, що в землекористуванні варто виходити зі ст. 13 Конституції України, що органи державної влади здійснюють певні дії по розпорядженні землею. Щоправда таку думку підтримують не всі науковці. Я думаю, що варто проаналізувати позицію, як перших, котрі стверджують, що суд може виступати в якості органа державної влади і визначати питання землекористування. Водночас все ж таки підтримую позицію інших науковців, які вважають, що судовий орган виступає як орган державної влади, котрий захищає право землекористування. А щодо розмежування юрисдикцій я вважаю, що сьогодні треба просто читати КАСУ, де сказано, що якщо відносини пов’язані з управлінською функцією – це адміністративна юрисдикція. Але, варто розуміти, що управлінська функція пов’язана з певним управлінням діяльності, але в жодному разі з управлінням власності. Якщо вирішується питання власності – це цивільні та земельні відносини, і їх варто розглядати лише в цивільних та господарських судах, залежно від суб'єктного складу спору. – Тобто судді ВГСУ вже для себе знайшли вихід з лабіринту юрисдикцій щодо земельних спорів? – Особисто я проблемою розмежування адміністративного і господарського судочинства займався ще до появи навіть проекту КАСУ. Нині ж у Верховній Раді України має розглядатися в другому читанні проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин (25 червня ц.р. даний Закон парламентом було ухвалено – Ред.). Одним з його авторів є народний депутат України, екс-голова ВГСУ Дмитро Притика. Ми знайомі з цим проектом і згодні з тим, що земельні спори, які зачіпають цивільні і земельні правовідносини, підлягають розгляду саме в господарських судах. Не можна говорити, що питання суперфіцію, сервітуту пов’язані з адміністративним судочинством. Саме тому, я буду вдячний парламентарям за прийняття вказаного законопроекту. – Чи можна стверджувати, що законодавець не встигає приймати ті чи інші акти, що регулюють земельні відносини? – Сьогодні треба зрозуміти просту істину. Наприклад, для громадянина США має бути зрозуміло, скажімо, з якого часу можуть продаватися спиртні напої: з 11-ої години чи після 11-ої години. І перед американським законодавцем стоїть досить актуальне завдання, щоб звичайний громадянин міг спокійно прочитати закон і зрозуміти його. Якщо український законодавець приймає закони, при яких судді адміністративних, господарських і загальних судів не можуть визначитись з певних питань, то така ситуація є недоліком саме законодавчої діяльності, яку треба покращувати. Закони мають розумітися громадянами. Адже ми говоримо, що незнання законів не звільняє від відповідальності. Окрім цього хотів би зауважити, що при прийнятті законів, все ж таки варто було б враховувати правову позицію суддів. Цього, на жаль, добитися вкрай складно – деякі законодавці говорять, що ми повинні займатися відправленням правосуддя, а вони –законодавчою діяльністю як політичні діячі. – Чи існують, на Вашу думку, правові проблеми використання окремих видів обмежених речових прав на земельну ділянку? – Ці питання також турбують суддів. Якщо говорити про сервітут, то він тільки з’являється в правовідносинах. І з цього питання у нас тільки починаються певні проблеми – це питання щодо спонукання іншого власника землі надати доступ до земельної ділянки. Так, зараз є багато справ по АР Крим, коли виділяли земельні ділянки під будівництво, а для того, щоб дістатися до цієї земельної ділянки треба обмежити права іншої особи. Мабуть виділяючи земельні ділянки під певні цілі, органам місцевої влади варто було б подумати про можливість дістатися цієї земельної ділянки. Водночас, ми, судді, по багатьох справах бачимо, що часто сервітут використовується для задоволення власних інтересів – «я не хочу зробити якусь додаткову дію для під’їзду до своєї земельної ділянки – мені зробити це краще через землі сусіда». Друга проблема – суперфіцій. Знову ж так, на жаль, законодавець не розмежував чітко поняття «оренда» і «суперфіцій». Так, приміром, на відміну від договору оренди, де строк дії договору оренди є однією з його істотних умов, узгоджується сторонами і вказується у договорі оренди, за суперфіцієм, право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або невизначений строк. Законодавчо закріплені права та обов’язки власника земельної ділянки, а також права та обов’язки землекористувача. А звідси випливає, що одержання плати за користування є правом власника земельної ділянки у правовідносинах, що випливають з суперфіцію (на відміну від правовідносин, що засновані на договорі оренди землі, де визначення орендної плати та її розміру є істотною умовою договору оренди). Але, необхідно відзначити, що кількість справ даної категорії, розглянутих господарськими судами, є дуже незначною. – Чи має ВГСУ вже якісь напрацювання певних рекомендацій щодо вирішення земельних спорів? – Нами зроблена, без перебільшення, дуже суттєва робота. Ми узагальнили справи, які були розглянуті господарськими судами протягом 2008-2009 рр. Ми маємо узагальнення яке є дуже об'ємним. Нині ці матеріали знаходяться на обговоренні в господарських судах. Після цього ми плануємо вийти з узагальненнями судової практики щодо вирішення спорів у сфері землекористування. Якщо буде проект таких узагальнень, ми їх погодимо з нашими колегами з ВСУ (адже за ними залишається останнє слово). Варто наголосити на тому, що при укладанні узагальнень враховувалась позиція ВСУ, яка висловлена в постановах. Мені відомо, що Судовою палатою з цивільних справ ВСУ також йде робота з аналогічних узагальнень. Ми їх чекаємо, оскільки, безперечно, хочемо єдності судової практики у зв’язку з тим, що існує недосконалість чинного земельного законодавства. З суддями адміністративних судів, в деякому розумінні, ми не можемо знайти спільної мови в деяких питаннях щодо розмежування підсудності. Хотілося б зауважити, що я був і є прихильником ідеї існування адміністративного судочинства. Воно є обов’язковою умовою становлення демократії в державі. Але завдання адміністративного судочинства – це захист простого громадянина від свавілля службових осіб будь-якого рангу: від чиновника міської адміністрації до народних депутатів.