Всі рубрики


Відповідальність перевізника в авіації

Законодавче регулювання транспортних операцій В останнє десятиріччя розвиток авіаційних перевезень в Україні збільшується за рік приблизно на 20 %. Фахівці прогнозують, що навіть цього року, попри світову фінансову кризу та вкрай нестабільну економічну ситуацію в Україні, авіаційні перевезення залишаться на рівні, не нижчому за рівень минулих років. Можна відзначити, що транспортні операції на сучасному повітряному транспорті як у світі, так і в Україні характеризуються масовістю, ритмічністю та достатньою складністю. У зв’язку з цим виникає потреба в чіткому правовому механізмі здійснення повітряних перевезень, фіксації прав та обов’язків учасників транспортного процесу і, що найголовніше, у визначенні відповідальності за безпеку перевезень, захист усіх учасників авіаційного перевезення від небажаного впливу та порушень. На практиці транспортні операції на повітряному транспорті регулюють національне законодавство та міжнародні договори. Тривалий час ситуація з нормативними документами, що регулюють порядок здійснення міжнародних повітряних перевезень, залишалася відносно статичною. Однак останнім часом намітилася тенденція зміни правового регулювання міжнародних повітряних перевезень і більш жорсткого правового регулювання відповідальності учасників цього процесу. В Україні на цей час існує проблема зміни чинного та прийняття нового законодавства, яке регулювало б процес здійснення повітряних перевезень, у тому числі міжнародних. Правове регулювання транспортних відносин визнається вирішальним на сучасному етапі розвитку нашої держави. Так, Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу, схвалена Постановою Кабміну від 16 серпня 1999 р. № 1496, визначає сферу транспортного законодавства як одну з пріоритетних, яка має бути адаптована до законодавства ЄС. У зв’язку із проголошенням свободи підприємницької діяльності на території України з’явилася велика кількість експлуатантів повітряних суден, більшість із яких займається повітряними перевезеннями. Фактично на теренах української держави зареєстровано близько 80 експлуатантів повітряних суден. Звісно, більшість із них відіграють незначну роль у повітряних перевезеннях і транспортному сполученні України з іншими державами, проте є декілька авіакомпаній, що здійснюють комбіновані авіаційні перевезення пасажирів, вантажів і пошти на постійній основі, періодично проходячи різноманітні аудити органів авіаційної влади України та міжнародних організацій щодо безпеки. Правовідносини авіаперевізників та інших учасників транспортного процесу підлягають належному правовому регулюванню. Особливої актуальності набуває інститут відповідальності авіаперевізника. Однак у правовому полі, що стосується міжнародних повітряних перевезень, спостерігається складна ситуація:
  • у сфері міжнародних перевезень повітряним транспортом домінують застарілі документи;
  • практично кожна авіакомпанія має власні внутрішні правила перевезень пасажирів, багажу та вантажу (хоча ці правила і ґрунтуються на існуючих нормативних актах, у зв’язку з відсутністю впорядкованої системи останніх спостерігається розрізненість внутрішніх правил перевезень авіакомпаній);
  • не всі країни є учасниками міжнародних договорів у сфері здійснення перевезень повітряним транспортом, тому виникає питання права, що підлягає застосуванню для визначення меж відповідальності перевізника.
Правовідносини у сфері міжнародних повітряних перевезень в Україні регулюють чинне законодавство України та низка міжнародних договорів. Тісно переплітаються норми Повітряного кодексу України (далі – ПК), Цивільного кодексу України (далі – ЦК), Господарського кодексу України (далі – ГК) та положення міжнародно-правових договорів, зокрема Монреальської конвенції 1999 р., яка набула чинності для України 6 травня цього року. Правовідносини з приводу перевезення повітряним транспортом виникають на підставі договору перевезення, за яким обидві сторони мають права та обов’язки. Інститут відповідальності перевізника Дослідження інституту відповідальності перевізника ускладнює міжнародний характер діяльності у сфері перевезень. Оскільки перевезення вантажу здійснюються в міжнародному сполученні, тобто коли повітряні судна, вилітаючи з однієї країни, здійснюють комерційну посадку в іншій країні, а сторонами договору міжнародного перевезення частіше за все є представники різних країн, питання відповідальності перевізника регулюється не тільки національним законодавством, але й міжнародними нормативними актами (багатосторонніми та двосторонніми угодами) у сфері цивільної авіації. Юридична відповідальність як одна із форм соціальної відповідальності, згідно з фундаментальними положеннями національного права, полягає в передбаченому законом застосуванні до правопорушника з боку держави деяких санкцій за скоєне ним правопорушення. Оскільки правовідносини з приводу перевезення виникають на основі договору, до сторін договору застосовується договірна відповідальність. Вона настає для сторони договору з моменту невиконання нею своїх обов’язків, тобто порушення умов договору та настання для порушника негативних наслідків. Це положення стосується всіх суб’єктів правовідносин (як фізичних, так і юридичних осіб). Поняття юридичної відповідальності в міжнародному праві визначається терміном liability, який означає юридичну відповідальність (legal responsibility) за дії (acts) або бездіяльність (omissions) (http://dictionary.law.com). За загальним поняттям і спираючись на норми, що визначають термін «відповідальність», поняття «юридична відповідальність перевізника вантажу» можна сформулювати так: це сукупність юридично значущих впливів на перевізника, які зумовлені недотриманням перевізником своїх зобов’язань, що виникають із договору перевезення вантажу повітряним транспортом і вимог нормативних актів у сфері здійснення перевезень. Договори перевезення пасажира, багажу чи вантажу містять положення про зобов’язання сторін (перевізника та вантажовідправника). Зобов’язаннями перевізника за договором перевезення є зобов’язання щодо доставки пасажира, вантажу чи пошти в пункт призначення у встановлений строк, забезпечення безпеки пасажира під час здійснення авіаперевезення, збереження та видачі вантажу вантажоодержувачу. Невиконання вказаних зобов’язань або неналежне їх виконання з незалежних від перевізника причин є порушенням умов договору перевезення, яке тягне за собою юридичну відповідальність. Чинне законодавство України У національному законодавстві існує низка норм, які регулюють правовідносини у сфері здійснення перевезень, і, звісно, норми, які передбачають відповідальність перевізника при здійсненні таких перевезень. Керуючись нормами українського законодавства та розглядаючи практику здійснення повітряних перевезень вантажу, можна виокремити такі види відповідальності перевізника: ЦК передбачає, що за договором перевезення перевізник зобов’язується доставити пасажира, багаж чи вантаж до пункту призначення за встановлену плату. Відповідальність за прострочення у доставці (ст. 919 ЦК) передбачає зобов’язання перевізника доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків – у розумний строк. За загальним правилом, визначеним ЦК, відповідальність перевізника за договором перевезення встановлюється сторонами за домовленістю, якщо інше не встановлено Кодексом, іншими законами або транспортними кодексами (статутами). Стаття 923 ЦК визначає, що в разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов’язаний відшкодувати іншій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами). Відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу (ст. 921 ЦК): перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу несе відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). Однак перевізник вантажу звільняється від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу сталося не з його вини, зокрема в разі припинення (обмеження) перевезення вантажу в певних напрямках, встановленого у випадках і в порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами). Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти (ст. 924 ЦК): перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти й усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти в розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Підтвердженням укладення договору перевезення пасажира є квиток, а перевезення вантажу – так звана авіавантажна накладна. Слід зауважити, що Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу визначають випадки, коли пасажиру може бути відмовлено в перевезення. ГК, на відміну від ЦК, містить окрему главу, яка присвячена правовому регулюванню перевезення вантажів. Відповідно до ГК, передбачена така відповідальність перевізника: Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Перевізник зобов’язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону. Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу (ст. 314 ГК): перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Ця стаття передбачає розміри відповідальності за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу:
  • у разі втрати або нестачі вантажу – у розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
  • у разі пошкодження вантажу – у розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
  • у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, – у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона нижча за дійсну вартість вантажу.
ПК виокремлює такі види відповідальності перевізника за порушення законодавства, що регулює використання повітряного простору України: Відповідальність перевізника за збереження вантажу (ст. 92): перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій установі (особі), якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити. До того часу, поки перевізник не доведе інше, вважається, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу сталися під час перевезення. Відповідальність перевізника за прострочення в доставці пасажира, багажу або вантажу (ст. 94): перевізник несе відповідальність за прострочення в доставці пасажира, багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов. Відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам (ст. 96): за шкоду, заподіяну третім особам та їхньому майну при виконанні перевезень і авіаційних робіт, експлуатант авіаційної техніки несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України. Відповідальність за невиконання вимог контролю на безпеку (ст. 100): порушення, як і невиконання або неналежне виконання вимог державних правил, норм і процедур з реєстрації та огляду на безпеку пасажирів, щодо здачі, прийому, зберігання та перевезення на повітряному судні ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти й бортового харчування, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Відповідальність за невнесення плати за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України (ст. 100-1): за невнесення в установленому порядку та розмірі плати за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден експлуатант, а якщо його особа невідома – власник повітряного судна несуть відповідальність, передбачену законодавством. У разі несплати належної суми до боржника вживаються заходи щодо її примусового стягнення. Відповідальність за порушення норм і правил, що регламентують діяльність авіації (ст. 101): особи, винні в порушенні норм і правил, що регламентують діяльність авіації, несуть відповідальність згідно із законодавством України. Правила повітряних перевезень вантажів (далі – Правила), затверджені Наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14 березня 2006 р. № 186 передбачають відповідальність перевізника за знищення, втрату, ушкодження чи затримку в доставці вантажу та межі компенсації за шкоду. Відповідальність перевізника при перевезеннях обмежена нормами, що встановлені в цих Правилах, договором перевезення і за будь-яких обставин не може перевищувати суми доведених збитків. Жодне положення Правил не заперечує права перевізника збільшити ліміти відповідальності або суми виплат. Тож розглянемо докладніше види відповідальності перевізника за перевезення вантажів відповідно до норм Правил повітряних перевезень: Ушкодження вантажу: перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну в разі знищення, втрати, ушкодження чи затримки в доставці вантажу, якщо випадок, що призвів до шкоди, стався під час повітряного перевезення. Затримка в доставці вантажу: перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну в разі затримки в доставці вантажу. Однак перевізник не відповідає за шкоду, заподіяну в результаті затримки в доставці, якщо доведе, що ним, його службовцями й агентами було вжито всіх необхідних заходів для того, щоб уникнути шкоди, або що таких заходів неможливо було вжити. Слід сказати, що Правила поширюють відповідальність перевізника на агентів, службовців і представників перевізника, на будь-яку особу, повітряне судно якої використовує перевізник, а також на агентів, службовців і представників такої особи. Загальна сума, що може бути одержана від перевізника, таких агентів, службовців, представників і таких осіб, не може перевищувати встановлені обмеження відповідальності перевізника. Договір перевезення вантажу можна вважати договором приєднання, оскільки його основні умови визначає перевізник, який, своєю чергою, при складанні проекту договору керується нормами національного законодавства, міжнародними й особистими правилами та нормами. Монреальська конвенція 17 грудня минулого року ВРУ ратифікувала Конвенцію про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, що була прийнята 28 травня 1999 р. в Монреалі (Монреальську конвенцію). Вона стала узагальненням нових економічних і соціальних стандартів, які застосовують до відповідальності перевізника, і модернізувала застарілі норми щодо авіаційних перевезень, що містилися у Варшавській конвенції 1929 р. Таким чином, прийняття Монреальської конвенції переслідувало дві основні цілі: кодифікацію правил міжнародних повітряних перевезень в єдиний документ (з урахуванням найсучасніших норм Варшавської системи) і модернізацію режиму відповідальності авіаперевізника (переважно щодо перевезень пасажирів). Конвенція спростувала процедури та значно збільшила ліміти відповідальності авіаперевізника. Слід відзначити, що Монреальська конвенція вступили в силу для України 6 травня цього року та повністю замінила собою Варшавську конвенцію. Однак законодавець та авіаційна влада поки не надто поспішають привести чинне законодавство та підзаконні нормативні акти у відповідність до Конвенції, що спричиняє плутанину в тлумаченні норм та визначенні меж відповідальності перевізника. У першу чергу слід сказати, що Конвенція застосовується до так званих міжнародних повітряних перевезень. Відповідно до п. 2 ст. 1 Конвенції міжнародними повітряними перевезеннями є перевезення, у межах яких місце призначення і місце відправлення знаходяться на територіях різних держав або на території однієї держави, але з проміжною посадкою на території іншої. Не передбачено застосування Конвенції до внутрішньодержавних авіаперевезень. Нова, Монреальська конвенція передбачає створення нової концепції необмеженої відповідальності. Зберігаючи основні положення Варшавської конвенції, Монреальська конвенція забезпечує необхідну модернізацію в ряді ключових напрямів. Основним нововведенням в частині відповідальності перевізника, як свідчить практика застосування положень Конвенції країнами-учасницями, є наявність так званого дворівневого режиму відповідальності авіаперевізника:
  • за доказану шкоду, яка спричинила загибель або тілесне ушкодження пасажира (у межах 100 тис. SDR – Special Drawing Rights (Спеціальні права запозичення, приблизно $135 тис.) авіаперевізник несе абсолютну відповідальність (незалежно від вини), а відповідна сума є «попередньою виплатою»;
  • відповідальність авіаперевізника за шкоду, розміри якої перевищують 100 тис. SDR, не обмежена та ґрунтується на принципі презумпції вини авіаперевізника. Перевізник не несе відповідальності за таку шкоду, якщо доведе, що вона не була завдана внаслідок необережності, іншої неправильної дії або бездіяльності перевізника, його службових осіб або агентів.
Відповідно до Варшавської конвенції відповідальність авіаперевізника обмежувалась сумою $20 тис. Стаття 22 Монреальської конвенції встановила межі відповідальності щодо затримки пасажирів, багажу та вантажу. У разі затримки пасажира відповідальність перевізника обмежується сумою 4150 SDR, у разі знищення, утрати, пошкодження або затримки в перевезенні багажу – сумою 1000 SDR стосовно кожного пасажира, за винятком випадків, коли пасажир зробив у момент передачі зареєстрованого багажу перевізнику особливу заяву про заінтересованість у доставці та сплатив додатковий збір, якщо це необхідно. У цьому разі перевізник зобов’язаний сплатити суму, що не перевищує заявлену, якщо він не доведе, що ця сума перевищує дійсну заінтересованість пасажира в доставці. Відповідальність перевізника в разі знищення, утрати, пошкодження або затримки в перевезенні вантажу обмежується сумою 17 SDR за кілограм, за винятком випадків, коли вантажовідправник зробив у момент передачі вантажного місця перевізнику особливу заяву про заінтересованість у доставці та сплатив додатковий збір, якщо це необхідно. У цьому разі перевізник зобов’язаний сплатити суму, що не перевищує заявлену, якщо він не доведе, що ця сума перевищує дійсну заінтересованість відправника в доставці. Межі, встановлені Монреальською конвенцією, не заважають суду додатково присудити відповідно до свого закону всі витрати або частину судових та інших витрат, пов’язаних із розглядом справи в суді, які були понесені позивачем, у тому числі й відсотки. При цьому строк позовної давності, як і раніше, складає два роки з моменту прибуття в місце призначення, або з дня, коли повітряне судно повинно було прибути, або з моменту зупинки здійснення перевезень. Порядок обчислення цього строку визначає закон держави суду, до якого подано позов. Фахівці з повітряного права вважають, що приєднання України до Монреальської конвенції забезпечить приведення норм українського законодавства у відповідність до міжнародних стандартів регулювання відповідальності авіаперевізника, а також підвищить безпеку польотів шляхом посилення відповідальності авіаперевізників. Такий підхід, своєю чергою, сприятиме зростанню привабливості послуг національних авіаперевізників у міжнародному сполученні й отриманню додаткових конкурентних переваг вітчизняними авіаперевізниками під час виконання повітряних перевезень порівняно з авіаперевізниками держав – учасниць Варшавської конвенції. Сподіваємося, що з урахуванням участі всіх держав – членів ЄС у Монреальській конвенції Україна досягне гармонізації правових норм з правовим полем Євросоюзу. Приєднання до Монреальської конвенції вимагає внесення змін до Правил повітряних перевезень вантажів, затверджених Наказом Державіаслужби від 14.03.2006 р. № 186 Підсумовуючи, слід сказати, що Монреальська конвенція забезпечує необхідну модернізацію в ряді ключових напрямів, що пов’язані з перевезенням пасажирів і вантажу повітряним транспортом.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________