Увага! Нова процедура розгляду цивільних справ

Як ми вже розповідали в попередньому номері ПТ, 12 червня 2009 р. Пленум ВСУ прийняв Постанову «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції». Оскільки ця Постанова є надзвичайно важливою для діяльності судів першої інстанції, а саме вони розглядають більшість справ, то ПТ звернувся за коментарем до одного з авторів-розробників цього документа та доповідача на Пленумі – судді Верховного Суду України Дмитра Луспеника – з проханням прокоментувати деякі нові правові позиції найвищого судового органу держави. Як готували постанову… Як відомо, донедавна чинна Постанова Пленуму ВСУ, яка роз’яснювала такі ж питання судової практики, була прийнята ще в далекому 1990 р., а з 1 вересня 2005 р. діє новий Цивільний процесуальний кодекс. Він суттєво змінив підхід до регулювання багатьох судових процедур, що були в ЦПК 1963 р. Новий ЦПК значно вдосконалив вітчизняну модель судочинства у цивільних справах, і ця модель орієнтована на відповідність міжнародним принципам і стандартам цивільного процесу, таким як диспозитивність, змагальність, рівноправність сторін, доступність до правосуддя тощо. Також він більш орієнтований на розумне спрощення, диференціацію й ефективність цивільного судочинства, запровадив немало нових процедур та інститутів цивільного процесу. У зв’язку з цим судова практика, звісно, уже не могла в повній мірі використовувати роз’яснення Постанови Пленуму ВСУ за 1990 р. При цьому, незважаючи на високий рівень законодавчої техніки нового ЦПК та вирішення ряду теоретичних і практичних питань, що виникали раніше, деякі його норми – у силу прогалин, колізійності чи суперечності – викликали в суддів неоднакове розуміння та неоднаково застосовувались. Підтвердженням цього є як наявна судова практика, так і численні наукові публікації. Готовлячи проект Постанови, Судова палата ВСУ в цивільних справах отримала від усіх апеляційних судів аналізи застосування норм ЦПК у суді першої інстанції, які здійснені за безпосередньої участі місцевих судів. Наприклад, лише апеляційний суд Одеської області разом зі своїм аналізом надіслав 99 спірних питань, що виникли на практиці й потребують роз’яснення. Після прийняття зазначеної Постанови Пленуму в першому читанні ми отримали зауваження і пропозиції від місцевих та апеляційних судів, вищих юридичних закладів, зокрема Харкова, Одеси, Києва, Львова, Хмельницька, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції, Вищої ради юстиції, які були опрацьовані та здебільшого враховані. Слід зазначити, що при прийнятті Постанови на Пленумі виникали гострі дискусії щодо деяких роз’яснень і пов’язані вони перш за все з різним розумінням та тлумаченням певних процедур розгляду справ, значення окремих інститутів цивільного процесу. До речі, такі ж різнопланові коментарі до процесуальних норм та інститутів дають і вчені-процесуалісти. Проте Постанова Пленуму ВСУ прийнята, і судова практика в силу ст. 125 Конституції України та ст. 55 Закону України «Про судоустрій України» повинна враховувати та застосовувати надані роз’яснення.          Реалізація демократичних засад У новому ЦПК закладений той демократичний потенціал, при реалізації якого можливо забезпечити правильний, справедливий, неупереджений судовий розгляд справ упродовж розумних строків. Як відомо, демократизм проявляється в тому, що, здійснюючи правосуддя в цивільних справах, суд покликаний охороняти права, свободи та законні інтереси фізичних і юридичних осіб. Діяльність суду має спрямовуватися на захист соціальної справедливості, зміцнення демократизму і правової держави, а право на судовий захист не може підлягати ніяким обмеженням. Саме на реалізацію цього спрямовані роз’яснення Постанови Пленуму. Так, судам роз’яснено про необхідність застосування при розгляді цивільних справ норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини як джерела національного права. Суттєві роз’яснення стосуються нових положень ЦПК щодо передумов права на пред’явлення позову (це обставини, з якими закон пов’язує право певної особи на звернення до суду чи то за захистом своїх інтересів, чи то за захистом у передбачених законом випадках чужих інтересів), а також умов реалізації цього права (зокрема, юрисдикції, підсудності, форми та змісту позовної заяви). Ці роз’яснення повинні допомогти не лише судам, але й учасникам процесу правильно визначитись із компетенцією суду чи територіальною підсудністю певних категорій справ. А це й є реалізація права на справедливий судовий розгляд. Роз’яснені певні аспекти гласності процесу та національної мови судочинства, адже принцип національної мови – це принцип доступності мови спілкування з учасниками процесу. Суди повинні забезпечити здійснення судочинства державною мовою, складати судові документи державною мовою. Процесуальні документи також повинні надаватись суду державною мовою. Проте ми не могли не зважати на положення ст. 10 Конституції України, ст. 9 ратифікованої Україною Європейської хартії регіональних мов, Рішення Конституційного суду України за 1999 р. щодо застосування української мови, які гарантують учасникам процесу, що не володіють або недостатньо володіють державною мовою, право при дотриманні певної процедури користуватися своєю рідною мовою. Після прийняття нового ЦПК у своїх коментарях голова ВСУ В. В. Онопенко (тоді голова Комітету Верховної Ради з правових питань) неодноразово зазначав, що ЦПК не обмежує право розмовляти російською мовою та гарантує право розмовляти державною мовою. Менше помилок Метою прийняття цієї Постанови Пленуму було надання судовій практиці роз’яснень, щоб уникнути в подальшому тих негативних моментів, які, на жаль, виникають при розгляді справ. Це порушення розумних строків розгляду справ, порушення прав учасників процесу, невмотивованість деяких процесуальних дій чи рішень тощо. Адже учасники процесу мають право бути не лише вислуханими, але й почутими судом. Завдяки прийняттю згадуваної Постанови Пленуму, на наше переконання, вдасться уникнути немотивованих відмов у відкритті провадження у справі, у прийнятті та розгляді різних заяв (про забезпечення доказів, позову) і, навпаки, прийнятті позовів, з яких не вбачається правовий спір, що в подальшому втягує в орбіту судових баталій осіб, порушуючи їхні права. Уперше Постанова звернула увагу суду на таку проблему судового права, як зловживання деякими учасниками процесу своїми правами, і роз’яснила судам, як протистояти цим проявам способами, передбаченими ЦПК. Роз’яснені спірні питання щодо такої новели ЦПК, як заочний розгляд справи, який спрямований на недопущення зловживання відповідачем своїми правами і є певною процесуальною санкцією за безповажну неявку до суду. Зазначений заочний розгляд справи є своєрідним самоконтролем суду над своїми процесуальними діями та рішеннями, завдяки якому суд у горизонтальному порядку має право скасувати своє ж рішення. Проте в судовій практиці ці норми процесу викликали немало проблем. Удасться уникнути поширених помилок, які допускають суди при ускладненнях судового розгляду, таких як відкладення, перерви, зупинення провадження у справі. Адже перелік підстав для зупинення провадження значно збільшився. Слід також зазначити, що одночасно з цією Постановою Пленум прийняв і іншу дуже важливу Постанову, яка стосується застосування судами процесуального законодавства на стадії досудового розгляду (частіше прийнято говорить про підготовку справи до судового розгляду). Саме їх поєднання дасть судам новий імпульс. Ми переконані, що скерування судової практики в заданому режимі все ж таки дозволить реалізувати той демократичний потенціал, що закладений у ЦПК, і забезпечити справедливий судовий розгляд упродовж розумних строків. Проте, на жаль, слід констатувати, що лише одними постановами Пленуму ВСУ неможливо викоренити із суду деякі негативні моменти, про які останнім часом нерідко згадують як ЗМІ, так і численні скарги від громадян. Для цього необхідно прийняти ряд життєво необхідних законів, суттєво змінити деякі існуючі та провести повноцінну судову реформу.