Корупційні ризики в публічній адміністрації

Адміністративна реформа в Україні, що передбачає приведення системи публічної (державної) служби у відповідність до сучасних вимог, – головний чинник попередження корупції та мінімізації її рівня в державі. Ця теза є одним з основних висновків дослідження корупційних ризиків у публічній адміністрації, проведеного за ініціативи Міністерства юстиції України в рамках спільного проекту Ради Європи та Європейського союзу «Підтримка належного урядування: проект протидії корупції в Україні» і презентованого 16 червня 2009 р. Аналітичну частину дослідження здійснював Центр політико-правових реформ, соціологічну – фонд «Демократичні ініціативи». Як зауважив голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, метою дослідження було не виявлення окремих випадків корупції, а аналіз правових аспектів організації влади на предмет корупційних ризиків. Експерти вивчали лише дві процедури – надання адміністративних послуг (послуг громадянам з видачі всілякого роду довідок, документів тощо) і здійснення контрольно-наглядової діяльності державними органами. Вразливість цих сфер до корупційних ризиків підтверджує те, що населення на запитання «Де вам або членам вашої сім’ї доводилося протягом останніх 12 мiсяцiв давати хабарі, «благодійну допомогу» чи дарунки?» у першу чергу назвало ДАІ (6,1%), а також органи влади, які видають довідки (4,1%) та дозволи (2,7%). Відповіді підприємців взагалі вражають: в органах влади при отриманні рiзноманiтних дозволів (18,2%), при реєстрації автомобіля, проходженні технічного огляду (18%), при отриманні довідок (17,7%), у податковій інспекції (17,2%), у зв’язку з підприємницькою діяльністю при проведенні перевірок (15,5%). Отже, дослідження корупції у сфері надання адміністративних послуг органами публічної адміністрації дозволило ідентифікувати головні корупційні ризики: необґрунтовано великі строки надання окремих адміністративних послуг, складність процедури їх отримання, невпорядкованість їх оплати, встановлення додаткових «платних» послуг тощо. У сфері контрольно-наглядової діяльності звернули на себе увагу необґрунтовано широкі втручальні повноваження адміністративних органів щодо припинення або заборони діяльності, загальна спрямованість на покарання (стягнення штрафів), а не на усунення порушень чи їх попередження, велика різниця у визначенні максимального та мінімального розмірів штрафу, співпадіння складів адміністративних проступків і злочинів тощо. Більшість із названих корупційних ризиків в Україні зумовлені недосконалою, нереформованою системою публічної адміністрації, яка залишилася майже радянською, а також низькою якістю законодавства. Натомість приватна власність і ринкова економіка, стикнувшись із традиціями та правилами командно-планового державного управління, великими нереформованими галузями публічного сектора, посилили корупційні можливості недоброчесних представників влади. Тож один із головних висновків дослідження, на думку Ігоря Коліушка, полягає в тому, що адміністративна реформа в Україні вже давно перезріла і без її проведення ми й надалі боротимемося з наслідками, а не з причинами корупції. За словами експерта, сама структура організації влади створює передумови для виникнення корупції. Тому потрібно якнайшвидше реформувати органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, публічну (державну) службу, змінити процедури прийняття політичних рішень і впорядкувати адміністративні процедури. Важливе значення для боротьби з корупцією має й судова реформа. На думку заступника голови правління Центру політико-правових реформ Віктора Тимощука, щоб ефективно протидіяти корупції, треба мінімізувати безпосередні контакти громадян з чиновниками, відповідальними за підготовку та прийняття рішень. Пан Тимощук вважає, що виходом із ситуації може стати використання поштового зв’язку (як у більшості країн Західної Європи) або впровадження єдиного вікна для отримання дозвільних документів. Експерт наголосив, що ці й інші заходи протидії корупції, як-от упорядкування черг, зміна часу прийому громадян, ротація чиновників тощо, не потребують зміни законодавства і залежать виключно від доброї волі чиновників. Науковий керівник фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна повідомила, що в антикорупційної політики України є серйозні шанси на успіх. Результати опитування засвідчили істотне зменшення кількості громадян, переконаних, що при вирішенні більшості питань з органами влади потрібно давати хабарі (якщо у 2003 р. цю думку поділяли 72,5% опитаних, то у 2009 р. – 53,8%). Проте майже 46% респондентів вважають, що без хабара неможливо вирішити жодне питання або що за допомогою хабара їм простіше і легше вирішити свої проблеми, і лише 19% повідомили, що хабарі в них вимагали. Більшість опитаних (36,5%) зазначили, що готові дати хабар, якщо від них його вимагатимуть, і лише менше 5% звернуться до правоохоронних органів. За результатами дослідження експерти проекту «Підтримка належного урядування: протидія корупції в Україні» та Центру політико-правових реформ підготували низку рекомендацій, які дозволять удосконалити законодавство та зменшити рівень корумпованості вітчизняних органів влади. Населення загалом і підприємці зокрема найбільше підтримали рекомендації, пов’язані зі встановленням чітких та обґрунтованих строків надання адміністративних послуг (з їх одночасним скороченням), спрощенням та формалізацією процедури надання адміністративних послуг, впровадженням «єдиних офісів» та «універсамів послуг». Що стосується контрольно-наглядової діяльності, найбільше підтримали рекомендації щодо обмеження дискреційних повноважень контролюючих органів у частині зупинення або закриття діяльності, обмеження перевірок на місцях (на об’єкті), переорієнтації діяльності контрольно-наглядових органів з покарання на профілактику порушень.