Всі рубрики


Спірні моменти «корпоративної конституції»

Академія суддів України за підтримки Центру комерційного права 18 та 19 червня 2009 р. провела два семінари для суддів господарських судів – «Корпоративні спори: захист прав акціонерів у господарському суді» та «Проблемні питання вирішення спорів із зобов’язальних відносин». Участь у навчанні взяли 29 суддів як апеляційних, так і місцевих господарських судів з різних куточків України. На відкритті цього заходу виголосили привітальну промову ректор Академії суддів України Ірина Войтюк і директор Центру комерційного права Валентина Данішевська. Вони висловили сподівання, що обрані теми будуть корисними для служителів Феміди, адже при розгляді корпоративних спорів і спорів із зобов’язальних відносин виникає багато запитань. Особливої актуальності ці теми набули з прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства», який набрав чинності 29 квітня 2009 р. (далі – Закон). Корпоративні спори Про особливості правозастосування Закону написано багато статей і висловлено безліч коментарів, цю тему обговорювали на незліченних круглих столах, семінарах, конференціях тощо. Однак з часом виявляється все більше підводних каменів цього законодавчого акта. При цьому від розуміння спірних моментів «корпоративної конституції» суддями господарських судів залежить спрямованість практики її застосування. Саме тому перший день семінару був присвячений особливостям розгляду корпоративних спорів і захисту прав акціонерів у господарських судах. Перед служителями Феміди виступили відомі експерти в цих галузях. К.ю.н., науковий консультант Центру комерційного права Олена Щербина дала загальну характеристику Закону та його впливу на практику розгляду справ про захист прав акціонерів у господарських судах. Д.ю.н., професор, завідувач кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Т. Шевченка Роман Майданик виступив із доповіддю «Особливості впровадження Закону «Про акціонерні товариства»: можливі проблеми застосування, здійснення реєстраційних процедур». Він склав для суддів умовний алгоритм, що відображає обставини, за яких слід застосовувати той чи інший нормативний акт під час переходу на рейки нового законодавства. По-перше, протягом двох років з дня набрання чинності Законом акціонерні товариства мають право працювати, не вносячи зміни до статуту та внутрішніх документів, як того вимагає Закон, а ґрунтуючи свою діяльність на ст.ст. 1-49 Закону України «Про господарські товариства». Закон «Про акціонерні товариства» застосовується в тій частині, у якій не суперечить названим нормам Закону «Про господарські товариства». По-друге, до акціонерних товариств, які вирішили внести зміни до статуту та внутрішніх документів, щоб привести їх у відповідність до Закону, не чекаючи, поки минуть два роки після набрання ним чинності, слід застосовувати виключно Закон. По-третє, якщо акціонерні товариства вирішили внести зміни до статуту у зв’язку зі зміною розміру статутного капіталу або деномінацією акцій АТ, вони зобов’язані у повному обсязі привести свої статути та внутрішні документи у відповідність до Закону. Здавалося б, все просто, але, за словами пана Майданика, можуть виникнути і спірні ситуації. Наприклад, якщо акціонерне товариство протягом двох років вирішить внести зміни до статуту щодо предмета діяльності і частково врахує положення Закону, зокрема про кумулятивне голосування. З одного боку, ніхто не може примусити це акціонерне товариство до завершення перехідного періоду затвердити статут у новій редакції, щоб повністю привести його у відповідність до Закону, а з іншого – часткове врахування положень Закону може призвести до суперечностей із чинним Законом «Про господарські товариства». «Мені здається, що в цій ситуації треба усвідомлювати, наскільки внесені до статуту положення, що частково враховують новели Закону, відповідають Закону «Про господарські товариства», – наголосив пан Майданик. Спори із зобов’язальних відносин Лейтмотивом другого дня семінару були проблеми вирішення спорів із зобов’язальних відносин. Зачинателем важливої розмови стала д.ю.н., професор кафедри господарського права Київського національного університету ім. Т. Шевченка Олена Беляневич, яка під час свого виступу окреслила загальні положення про зобов’язання та договір. Вона зауважила, що при розгляді справ із зобов’язальних відносин судді повинні звертати максимальну увагу на наявність в договорі істотних умов, адже його зміст охоплює не тільки умови, визначені угодою між сторонами, але й імперативно встановлені законодавством для окремих видів договорів. Умова про предмет є істотною для договору будь-якого виду, отже, укладаючи договір, слід враховувати вимоги ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), що наголошують на необхідності згоди сторін щодо предмета договору як його істотної умови. На відміну від ЦКУ, Господарський кодекс України (далі – ГКУ) не зупиняється на досягнутому і дає мінімальний перелік істотних умов для будь-яких господарських договорів, як-от: предмет, ціна та строк дії. Хоча, за словами пані Беляневич, редакція ч. 3 ст. 180 ГКУ щодо обов’язку сторін у будь-якому разі узгодити строк дії договору та ціну не є вдалою, невиконання сторонами цього обов’язку відповідно до ч. 8 ст. 181 ГКУ тягне за собою визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) і відповідні правові наслідки. Олена Беляневич проаналізувала й особливості істотних умов господарських договорів. Так, строком дії договору є період часу, на який встановлюється господарський договірний зв’язок між сторонами і протягом якого договір підлягає виконанню в повному обсязі (згідно з визначенням ч. 1 ст. 631 ЦКУ строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обов’язки відповідно до договору). Якщо буквально тлумачити це визначення, термін дії господарського зобов’язання обмежується терміном дії господарського договору. Водночас, на думку пані Беляневич, це імперативне правило не дозволяє сторонам узгодити умову про те, що закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від його виконання. Але, оскільки правила ст. 530 ЦКУ охоплюють усі можливі обставини визначення строку виконання зобов’язання (і ті, за яких він визначений, у тому числі вказівкою на подію, яка неминуче має настати, і ті, за яких він не визначений), недосягнення сторонами домовленості щодо строку дії договору не має впливати на його дійсність. Крім того, законодавство може встановлювати інші правила щодо строку договору. Так, відповідно до ч. 1 ст. 267 ГКУ, якщо строк дії договору не визначений, він вважається укладеним на один рік. Ціна договору (тариф) згідно з ч. 1 ст. 189 ГКУ є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання. З погляду стабільності господарських зв’язків твердження про ціну як істотну умову всіх господарських договорів є занадто категоричним. «За відсутності ціни в договорі визнавати його неукладеним доцільно тоді, коли ціна не може бути визначена в наведений вище спосіб, наприклад при укладенні ліцензійних договорів на використання об’єктів інтелектуальної власності або договорів комерційної концесії з огляду на унікальність нематеріальних об’єктів результатів творчої діяльності», підсумувала пані Беляневич. У ході вільної дискусії судді обговорили також наслідки порушення зобов’язання, питання відповідальності та забезпечення виконання зобов’язань.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№23-24 | 31 грудня
Тема тижня:
Податки та збори
Тема тижня
  • Повернення сплаченого збору за пенсійне страхування на купівлю квартири: порядок, дії, документація, вартість.
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________