Пенсійна реформа – завдання на вчора!

Проголошення Україною незалежності поставило перед державою грандіозне завдання - створити  за короткий строк усю систему органів управління для керування державою.  Серед безлічі завдань постало завдання створення власної пенсійної системи. Було створено Пенсійний фонд як систему збирання й розподілу страхових внесків роботодавців і громадян на пенсійні виплати. Основою подальшої пенсійної реформи стали прийняті закони України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» й «Про недержавне пенсійне забезпечення». Результатом, який бачили реформатори у сфері пенсійного забезпечення, мала стати трирівнева пенсійна система, яка б включала у себе реформу чинної солідарної пенсійної системи, подальше впровадження обов’язкової накопичувальної системи й паралельне впровадження системи недержавного пенсійного забезпечення. Перші здобутки та недоліки Проте втілення реформи зупинилося буквально на першому ж етапі. Звичайно є й певні позитивні зміни. Так наприклад в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування було розмежовано джерела фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом пенсійного фонду України та державним бюджетом. Крім того, було зменшено обсяг пільг зі сплати страхових внесків. До функцій Пенсійного фонду України включили повноваження щодо призначення і виплати пенсій грошового забезпечення, а в управлінні самим Пенсійним фондом почали брати учать представники соціального діалогу, а саме по три представники від профспілок та об’єднань роботодавців. Водночас в останні роки пенсійна реформа здійснювалась повільно і використовувалась здебільшого як політичний інструмент. Відповідно накопичилось багато проблемних питань. Так, наприклад, уряд вдається до популярних, але неконструктивна спроб виправити ситуацію, а саме підвищити розмір пенсій шляхом актуалізації призначених пенсій на нову зарплатну базу, збільшення величини оцінки одного року страхового стажу і т.д.. Але такий метод лише створює ілюзію покращення. Насправді ж такі зміни лише погіршують і без того нелегке становище пенсіонерів. Введення додаткового коефіцієнту для збільшення величини оцінки одного року стажу призводить до перебільшення впливу тривалості стажу на розмір пенсії. Крім того, одноразове підвищення пенсій призводить до інфляційних стрибків, які, по суті, нівелюють намагання держави підвищити прожитковий рівень пенсіонерів. Недостатньою є диференціація розмірів пенсій в залежності від тривалості набутого страхового стажу тих категорій пенсіонерів, основний розмір пенсії яких встановлено у розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність. Донині зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, обумовлені збереженням для окремих категорій громадян спеціальних пенсійних програм (за професійною ознакою), якими встановлені умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінний від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Не зважаючи на ті заходи, які здійснюються у зв’язку з переглядом Єдиною тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, близько третини працюючих сплачує страхові внески із заробітної плати не вище мінімального її розміру. Поряд цим окремі категорії осіб користуються пільгами із сплати страхових внесків (спрощена система оподаткування). Все це, а також заборгованість з виплати заробітної плати звужує базу нарахування страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому. При цьому рівень фіскального навантаження на платників страхових внесків залишається максимальним, що також критично стримує зростання легальної заробітної плати, а отже, й бази справляння страхових внесків. Непопулярні методи  Одним з найефективніших методів, зважаючи на демографічну ситуацію, яка склалася в Україні, є запровадження другого рівня – обов’язкової накопичувальної системи. Але механізм та строки передачі зазначених функцій недержавній самоврядній організації потребує ґрунтовного розгляду, з огляду на недопущення послаблення державного контролю та керованості в сфері пенсійного забезпечення. Крім того, основним положення Конвенції міжнародної організації праці № 102 є необхідність збереження державної загальної відповідальності за відповідне забезпечення пенсійних виплат та належне адміністрування системи. В той же час слід пам’ятати, що в 2015 р. кількість працездатного населення почне суттєво зменшуватися. Робоча сила в Україні зменшиться з 22,4 млн осіб (дані на 2007 р.) до 14,4 млн осіб у 2050 р. Зайнятість зменшиться з 20,9 млн осіб до 13,9 млн, кількість пенсіонерів зростатиме випереджаючими темпами: на 100 осіб, які здійснюють пенсійні внески, припадатиме 139 пенсіонерів. Нині рівень старіння в Україні один із найвищих в Європі, але показники народжуваності теж серед найвищих. Таким чином, скорочення кількості населення відбуватиметься переважно за рахунок працездатного населення, а частка непрацездатних осіб буде поступово збільшуватися. Такі демографічні перспективи вимагають пристосування суспільства й економіки до особливостей «старого» населення, де кількість споживачів перевищує чисельність зайнятого населення. Використання наявних резервів щодо підвищення рівня участі населення у пенсійному страхуванні може пом’якшити ситуацію лише у короткостроковій перспективі. На відміну від солідарної системи, де сплачені працюючим населенням страхові внески йдуть на виплату пенсій наявному поколінню пенсіонерів, накопичувальна система передбачає капіталізацію внесків. Внески, сплачені до Накопичувального фонду, вкладатимуться в різноманітні інвестиційні проекти, що має убезпечити їх від інфляції і сприятиме піднесенню економіки. Вивільнені кошти роботодавця можуть бути спрямовані на збільшення заробітної плати, що підвищить рівень життя працівника, поки він працює. А також дасть змогу вкласти гроші в недержавні пенсійні фонди – третій рівень пенсійної системи. Запровадження накопичувальної системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування дасть можливість установити безпосередній зв'язок між сплатою внесків та розміром пенсій, скоротити майбутні видатки солідарної пенсійної системи і підтримати коефіцієнт заміщення заробітної плати. Водночас не варто, переоцінювати можливості накопичувальних пенсійних систем. Вони дуже залежні від таких економічних ризиків, як рівень інфляції, ставки інвестиційного доходу, стабільність фондового ринку, а також від демографічних процесів – зокрема зростання тривалості життя у пенсійному віці. На жаль, ця сфера перебуває зараз на етапі становлення. У квітні 2008 р. було погоджено лише 126 статутів недержавних пенсійних фондів. Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід відзначити низький рівень обізнаності громадян про НПФ й пенсійну систему в цілому, незацікавленість роботодавців фінансуванням добровільних пенсійних програм і обмежений рівень фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів. Крім того, стримуючим фактором є те, що НПФ не мають фондів гарантування вкладів. Саме тому важливий розвиток корпоративних НПФ, де працівник, він же вкладник, почуває себе більш захищеним і обізнаним про справи компанії й НПФ, який створило підприємство. Перспективи Резюмуючи усі вищевикладені обставини, слід прийняти за факт, що яким би серйозним викликом не була пенсійна реформа для України його необхідно прийняти і знайти сміливість для втілення не дуже популярних, але ефективних методів втілення реформи. Причин для цього чимало, це і демографічні тенденції і фінансова нестабільність чинної пенсійної системи і невиконання функцій щодо фінансування бідних верств населення. З урахуванням прогнозів щодо збільшення кількості пенсіонерів і одночасного зменшення працюючого населення навантаження на працюючих буде неможливим. Адже кожному працівнику необхідно буде за оплатити власну працю, внески на пенсію 1- го пенсіонера та 40% внесків на 2-го пенсіонера. Вбачається, що методами раціоналізації окрім переходу на трирівневу систему пенсійного забезпечення повинні стати: підвищення віку виходу на пенсію, стимулювання вищої зайнятості, та індексація пенсій на зростання цін та частково на зростання заробітних плат. Основними перевагами запровадження цих методів стануть: зниження внесків до Пенсійного фонду, підвищення зарплат та пенсій, додаткове збільшення пенсій та зарплат за рахунок росту ВВП, зменшення індивідуального пенсійного внеску. Новий підхід реформованої системи дозволить корувати фінансові потоки страхових внесків не між окремим людьми, а між періодами життя однієї людини. Крім того, пенсійне страхування в більшості випадків стане пенсійним заощадженням, за суттю своєї методології. Державі ж залишиться лише ефективно регулювати систему. В той же час, особиста роль платника підвищиться. Та й стимулів для цього чимало: адже офіційна зарплата, це гарантія власного благополуччя, а впевненість тому, що працюєш на себе, це стимул до більш пізнього виходу на пенсію. Втім, цифри говорять самі за себе, за прогнозами, після втілення пенсійної реформи пенсія для жінок збільшиться в середньому з 1813 грн на місяць до 2766 грн на місяць, а для чоловіків з 3445 до 5276 відповідно. Необхідність здійснення подальшого втілення пенсійної реформи беззаперечна і надзвичайно термінова, тому залишається надіятись на те що усі долучені до цього процесу особи відкинуть сумніви і зроблять перші важки кроки на шляху до благополуччя громадян України. Коментар фахівця Адвокат Дмитро ТОЛКАЧОВ:
– Чимало фахівців у сфері соціального забезпечення проявляють невдоволення відносно існуючих традиційних пенсійних систем і просувають ідею добровільних додаткових пенсійних схем, окрім традиційних універсальних. Ідея побудована в основному на Англосаксонській традиції і поточному досвіді. Безумовно, добровільні схеми працюють досить добре в Сполученому Королівстві і США. Однак вони доповнюють невеликі обов’язкові пенсійні системи і працюють в дуже розвинених фінансових ринках. Ці умови навряд чи існують у континентальній Європі. Це твердження ще більш вірне для Центральної та Східної Європи, яка мала певний історичний період, коли фінансові ринки просто не існували. Англосаксонській підхід, який був би цікавою відправною точкою для Європи, в тому числі для України, насправді не відповідає ситуації в країні. Тому добровільне страхування на даний момент слід розглядати лише як альтернативу і допоміжний засіб в розбудові пенсійної системи і лише після того, як вона буде опрацьована можна буде віднести їй основне місце в пенсійній системі.