Рішення від 30 червня 2009 р. № 16-рп/2009

Конституційний Суд України
Рішення від 30 червня 2009 р. № 16-рп/2009 у справі № 1-17/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень чч. 7, 9, п. 2 ч. 16 ст. 236⁸ Кримінально-процесуального кодексу України Конституційний Суд України (далі – КСУ) розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень чч. 7, 9, п. 2 ч. 16 ст. 236⁸ Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК). КСУ установив 1. Суб’єкт права на конституційне подання – Верховний Суд України – звернувся до КСУ з клопотанням вирішити питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень чч. 7, 9, п. 2 ч. 16 ст. 236⁸ КПК, якими судам надано право: – скасовувати постанови про порушення кримінальної справи у разі неподання без поважних причин до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, у встановлений суддею строк; – розглядати справи щодо оскарження постанов про порушення кримінальної справи без участі у судовому засіданні прокурора; – виносити постанови про відмову в порушенні кримінальної справи у разі задоволення скарг на постанови про порушення кримінальної справи та скасування відповідних постанов… 3. КСУ, розглядаючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого… …Надання матеріалів, відповідно до яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, є обов’язком органів дізнання, слідчого, прокурора, які, враховуючи строки розгляду судом скарг на постанови про порушення справи, повинні вжити всіх необхідних заходів для своєчасного їх направлення до суду. Невиконання чи неналежне виконання цього обов’язку може бути підставою для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності… …Відповідно до положень ч. 7 ст. 236⁸ КПК у разі неподання без поважних причин до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, у встановлений суддею строк суддя вправі визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення справи. Системний аналіз положень цієї статті дає підстави вважати, що їх зміст допускає можливість невиконання органом дізнання, слідчим, прокурором обов’язку, покладеного на них судом, щодо надання зазначених матеріалів. Законодавче закріплення права суду скасовувати постанови про порушення кримінальної справи в порядку, визначеному ч. 7 ст. 236⁸ КПК, зумовлює винесення судом рішення, яке ґрунтується не на всебічному, об’єктивному, повному дослідженні всіх матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, а лише на юридичному факті неподання без поважних причин до суду цих матеріалів у встановлений суддею строк. На думку КСУ, розгляд справи за відсутності матеріалів, згідно з якими було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, позбавляє учасників процесу права на судовий захист, що вбачається зі змісту положень ч. 1 ст. 55 Конституції України. Крім того, скасування постанови про порушення кримінальної справи з названої підстави виключає змагальність сторін, а також свободу в наданні ними суду своїх аргументів, що стосуються предмета спору, і у доведенні перед судом їх переконливості для обґрунтування правомірності чи неправомірності порушення справи. Таким чином, ч. 7 ст. 236⁸ КПК не відповідає приписам ч. 1 ст. 55, ч. 5 ст. 124, пп. 4, 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України. 5. Згідно з ч. 9 ст. 236⁸ КПК обов’язок доведення правомірності порушення справи покладається на прокурора, неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. КСУ вважає, що цей обов’язок випливає з конституційно визначеної функції прокуратури України щодо здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство… Органи прокуратури України зобов’язані вжити всіх необхідних заходів для забезпечення участі прокурора у процесі судового розгляду справ зазначеної категорії. Неналежна організація участі прокурора в процесі, а також його відсутність у судовому засіданні без поважних причин може бути підставою для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Допускаючи розгляд справ за відсутності у судовому засіданні прокурора, законодавець по суті звільнив прокурора від належного виконання функції, передбаченої п. 3 ст. 121 Конституції України. Таким чином, КСУ зазначає, що участь прокурора під час судового розгляду справи за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи повинна бути обов’язковою. Положення ч. 9 ст. 236⁸ КПК, яке уповноважує суд розглядати справу щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи за відсутності в судовому засіданні прокурора, є таким, що не відповідає вимогам п. 3 ст. 121, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України. 6. Розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті (ч. 15 ст. 236⁸ КПК)… Уповноваження судів загальної юрисдикції виносити постанови про відмову в порушенні кримінальної справи в порядку, передбаченому п. 2 ч. 16 ст. 236⁸ КПК, суперечить закріпленому в ст. 6 Конституції України принципу поділу влади, оскільки проведення дізнання, слідства та складання досудових процесуальних документів у справах публічного обвинувачення не є предметом судочинства у кримінальних справах (ч. 3 ст. 124 Основного Закону України). Отже, КСУ дійшов висновку, що положення п. 2 ч. 16 ст. 236⁸ КПК стосовно уповноваження судів загальної юрисдикції виносити постанови про відмову в порушенні справи у разі задоволення скарг на постанови про порушення справи та їх скасуванні не відповідає вимогам ст. 6, ч. 3 ст. 124 Конституції України. 7. Досліджуючи справу, КСУ виявив ознаки невідповідності Конституції України окремого положення п. 3 ч. 12 ст. 236⁸ КПК і вбачає за необхідне на підставі ч. 3 ст. 61 ЗУ «Про Конституційний Суд України» вирішити питання щодо його конституційності. У п. 3 ч. 12 ст. 236⁸ КПК вказано, що суддя у судовому засіданні, перевіривши явку сторін, заслуховує думку прокурора, якщо він з’явився у судове засідання. КСУ вважає, що положення КПК «якщо він з’явився у судове засідання» допускає відсутність прокурора у судовому засіданні під час розгляду справи за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи, тому воно не відповідає вимогам п. 3 ст. 121, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України... КСУ вирішив Враховуючи наведене та керуючись ст. 147, 150, 152, 153 Конституції України, ст. 51, 61, 63, 65, 67, 69, 73, 82 ЗУ «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вирішив: 1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), положення ст. 236⁸ КПК: – «у разі неподання без поважних причин до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, у встановлений суддею строк суддя вправі визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення справи» (ч. 7); – «неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи» (міститься в ч. 9); – «якщо він з’явився у судове засідання» (застосоване в п. 3 ч. 12); – «і виносить постанову про відмову в порушенні справи» (міститься в п. 2 ч. 16). 2. Положення чч. 7, 19, п. 3 ч. 12, п. 2 ч. 16 ст. 236⁸ КПК, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення… Окремі думки щодо рішення КСУ   Голова КСУ Андрій СТРИЖАК: – Фактично у Рішенні приділяється увага захисту осіб, посягання на права яких стало підставою для порушення кримінальної справи. Проте Конституційний Суд України не врахував загальний характер конституційної норми щодо права на судовий захист (ч. 1 ст. 55 Конституції України), оскільки необхідність у такому захисті є і в осіб, щодо яких порушено кримінальну справу або інтересів яких вона стосується. Норми чч. 7, 9 ст. 236⁸ КПК, визнані неконституційними, забезпечували збалансованість механізму захисту інтересів усіх осіб. Рішення створило ситуацію, за якої право на оскарження постанови про порушення кримінальної справи, передбачене ст. 236⁷ КПК, і право на судовий захист, встановлене ст. 55 Конституції України, можуть мати декларативний характер щодо окремих осіб, оскільки відсутній механізм забезпечення цих прав. Водночас неврегульованим залишається питання, яким чином суд має протягом встановленого п’ятиденного строку розглянути скаргу при ненаданні без поважних причин матеріалів, на підставі яких було порушено кримінальну справу, та при неявці прокурора в судове засідання, на якому здійснюється розгляд скарги, і яке рішення суд повинен прийняти, щоб належним чином виконати конституційно покладені на нього завдання щодо судового захисту заінтересованих осіб. Суддя КСУ Марія МАРКУШ: – Вважаю, що висновки КСУ, які містяться в пп. 4, 5 мотивувальної частини та в абз. 1, 2, 3 п. 1 резолютивної частини Рішення, не мають належного обґрунтування і суперечать доктринальним підходам теорії змагальності в кримінальному процесі, зокрема ролі суду щодо забезпечення однакових можливостей для реалізації сторонами своїх функцій та обов’язків. У Рішенні не досліджено правову природу судового контролю при розгляді судом скарги на постанову про порушення справи та механізму його реалізації, що гарантує захист прав громадянина, який звернувся зі скаргою до суду. Внаслідок прийнятого Рішення інститут судового контролю на стадії досудового слідства втратив ефективність з погляду перевірки законності постанови про порушення кримінальної справи, а громадянин – ефективний засіб правового захисту в суді його прав, порушених на стадії досудового слідства, що не відповідає вимогам ст. 55 Конституції України. Крім того, Рішення містить ряд суперечностей. Зокрема, посилання на положення Конституції України є некоректними, оскільки в цих положеннях не йдеться про обставини, які намагалися підтвердити.