Незахищені іноземні інвестиції

Часи фінансової скрути стали нелегкими не лише для вітчизняних товаровиробників, підприємців, бізнесменів, пересічних громадян, але й для основи будь-якої економіки – іноземних інвесторів. Навряд чи іноземний капітал почуває себе у безпеці в Україні. Та й де ж ту безпеку знайти, коли немає як політичної, так і законодавчої стабільності в самій країні. «Нормативка» змінюється щосекунди за бажанням чарівної палички, що знаходиться у руках тієї чи іншої держструктури – податкової, митної, прокуратури, СБУ та інших впливових інституцій. Отже, чи достатні нині в Україні гарантії захисту прав іноземного інвестора, чи побільшало перешкод на шляху інвестиційних потоків до нашої держави з настанням світової фінансової кризи? Ці та інші запитання стали приводом для зустрічі з д.ю.н., професором, завідувачем кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету ім. Івана Франка Володимиром КОССАКОМ. – Пане Володимире, кожна держава залежно від потреб національного ринку визначає правовий режим іноземних інвестицій на своїй території. Який шлях пройшло українське законодавство у цьому розвитку? – Вперше на шлях захисту іноземних інвестицій Україна стала 17 років тому, закріпивши  в Законі «Про іноземні інвестиції» пільги для іноземного інвестора. У 1993 р. Декрет КМУ «Про режим іноземного інвестування» (далі – Декрет) поставив застосування пільг у залежність від розміру іноземної інвестиції. Але обидва законодавчі акти були скасовані Законом «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р., який впровадив національний режим іноземного інвестування в Україні. Згадані нормативні акти містили також розділи, присвячені державно-правовим гарантіям захисту іноземних інвестицій. У правозастосовчій практиці найбільше проблем було пов’язано з розумінням суті та тлумаченням гарантії від зміни законодавства. Так, у ст. 9 Закону «Про іноземні інвестиції», яка має назву «Гарантії від зміни законодавства», ішлося про спеціальне законодавство України щодо іноземних інвестицій, яке змінює умови захисту останніх. Декрет КМУ започаткував новий період державної політики у сфері іноземних інвестицій, пов'язаний із посиленням державного регулювання. Цей документ не містив категоричної відмови від державно-правових гарантій, проголошених Законом «Про іноземні інвестиції», але низка статей Декрету мала зовсім інше значення, ніж аналогічні статті попереднього законодавчого акта. Зокрема, гарантії стабільності умов інвестиційної діяльності були замінені гарантіями дотримання положень, що їх містить лише розділ ІІ Декрету. І нарешті, Закон «Про режим іноземного інвестування» теж містить розділ II «Державні гарантії захисту іноземних інвестицій». Отже, у 1992-1996 рр. у сфері регулювання інвестиційних відносин за участю іноземних інвесторів було прийнято три законодавчі акти, які містили різні правові й економічні підходи до залучення іноземних інвестицій. Проте всі згадані акти передбачають державно-правові гарантії в разі зміни законодавства про іноземні інвестиції. Водночас змінилися формулювання щодо державно-правових гарантій стабільності законодавства. – Суперечливість вітчизняної інвестиційної політики стала підставою для низки судових розглядів, пов'язаних із вимогами дотримання інвестиційного режиму, який діє на момент внесення іноземної інвестиції. Тобто питання державно-правових гарантій захисту іноземних інвестицій лишається актуальним? – Вирішуючи зазначені спори, загальні суди керувалися законодавством, чинним на момент здійснення іноземних інвестицій. Це було цілком обґрунтованим, адже, наприклад, у ЗУ «Про іноземні інвестиції» йшлося про застосування до умов захисту іноземних інвестицій спеціального законодавства, чинного на момент внесення інвестиції, протягом десяти років. Тому іноземні інвестори вимагали дотримання інвестиційного режиму, який діяв під час реєстрації іноземної інвестиції. Зараз про застосування положень ЗУ «Про іноземні інвестиції» та Декрету КМУ «Про режим іноземного інвестування», що стосуються гарантії стабільності законодавства, більше не йдеться, бо закінчився десятирічний термін, передбачений цими нормативними актами для пред’явлення вимог іноземним інвесторам. Але трактування гарантії стабільності законодавства щодо правового режиму інвестицій залишається актуальним. Адже стабільність законодавства в інвестиційній сфері (у тому числі податкового, валютного, митного) найбільше цікавить іноземного (та й вітчизняного) інвестора. Тому дотримання державно-правової гарантії від зміни законодавства безпосередньо пов’язане з інвестиційними потоками, які можуть бути спрямовані в національну економіку. – Іноземні інвестори скаржаться на невиконання Україною Закону «Про іноземні інвестиції» та утиск з боку держави через особливий статус іноземного інвестора. Чи не важливішою справою для держави, на вашу думку, було б виконання взятих на себе зобов’язань щодо захисту іноземних інвестицій? Або ж краще діяти за принципом «Я хазяїн свого слова. Коли хочу - даю, а коли хочу - повертаю»? – Ми повинні розуміти, що іноземному інвестору, який здійснив інвестицію в період дії того чи іншого нормативно-правового акта про іноземні інвестиції, держава надала гарантію стабільності відповідного законодавства. Якщо в разі подальшої зміни спеціального законодавства про іноземні інвестиції змінюватимуться гарантії їх захисту, то протягом десяти років із дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора мають застосовуватися державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в актах, які були чинними на момент здійснення інвестицій. Однак якщо держава змінила умови здійснення іноземних інвестицій, то тоді вона повинна забезпечити на вимогу іноземного інвестора застосування законодавства, чинного на момент вкладення капіталу. Інакше порушуватимуться державно-правові гарантії стабільності законодавства, що регламентує захист іноземних інвестицій. А це, у свою чергу, призводить до втрати довіри з боку інвесторів, зниженню інвестиційної привабливості держави, відтоку фінансових коштів з економіки країни тощо. – Інвестиційне законодавство містить гарантії від зміни законодавства, примусових вилучень, а також; від незаконних дій державних органів (зокрема, митних і податкових) і їхніх посадових осіб. Останні нерідко відмовляються виконувати рішення судів щодо підприємств з іноземними інвестиціями, мотивуючи таку поведінку боротьбою за поповнення бюджету. Як оцінити ці дії точки зору захисту інвестора, адже вони можуть призвести до вибіркового застосування законів? – Впевнений, що для економіки будь-якої держави світу набагато вигідніша стабільність правового режиму та виконання державою взятих на себе зобов‘язань, ніж поповнення бюджету незаконними засобами, які призводять до втрати довіри інвесторів та руйнуванню правового поля країни. І ви цілком праві, згадуючи про можливість вибіркового застосування законів. Адже, якщо законні по суті вимоги іноземного інвестора підтверджені рішеннями національних судів можна не виконувати, то тоді зникає межа між тим, що законно, а що – ні, відкривається широке поле для зловживань та лобіювання власних інтересів окремих чиновників. – На Вашу думку, на шляху інвестиційних потоків до України у зв'язку зі світовою фінансовою кризою перешкод побільшало  ? – Останнім часом погіршення інвестиційного клімату пояснюється світовою фінансовою кризою, яка в нашій країні перетворилася й на кризу економічну. Як не прикро констатувати, але будь-яка криза порушує інвестиційний менеджмент, обмежує інвестиційні потоки, створює певні бар’єри. І самими лише правовими засобами підвищити їх ефективність неможливо. Але за допомогою правових норм можна зробити інвестиційний клімат більш сприятливішим. – У 1998 р. Леонід Кучма публічно звинуватив Верховний Суд України в ухваленні невигідних для держави рішень на користь спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Тодішній голова ВСУ Віталій Бойко став на захист судової системи і у своїх виступах наголосив на тому, що Президент немає права втручатися в діяльність судової гілки влади. А що відбувається зараз: суди продовжують протистояти відкритому тиску чи стали «слухнянішими» ? – Стабільна нормативна база регулювання інвестиційної діяльності – гарантія захисту прав та охоронюваних законом інтересів інвестора в суді. Адже чимало спорів було пов'язано із трактуванням і застосуванням судами законодавства про державно-правові гарантії захисту іноземних інвестицій. У цьому контексті важливого значення набуває теза про реальну незалежність судової влади, яку різні політичні сили та посадовці хотіли б перетворити на об’єкт маніпулювання. У роки незалежності України тиск на суд з боку інших гілок влади існував завжди. У 1998 р. виконавча влада піддавала загальні суди на чолі з ВСУ, яким керував Віталій Бойко, своєрідному остракізму за «неправильне» вирішення інвестиційних спорів, зокрема застосування державно-правових гарантій у разі зміни законодавства. Незалежність судової влади, її підпорядкованість лише закону має велике значення для становлення демократичного громадянського суспільства, на що неодноразово вказував нинішній голова ВСУ Василь Онопенко.>Під цим кутом зору і слід розглядати реформу судочинства в Україні. Завершальним етапом здійснення правосуддя є виконання судових рішень без чого рішення самого суду втрачає сенс. Однак саме із виконанням рішень Феміди пов’язано чимало проблем. Навіть маючи на руках рішення суду, яке набрало чинності, інвестор не може реалізувати своє право на захист порушених прав і охоронюваних законом інтересів. Це створює для України непривабливий інвестиційний імідж, наслідком якого є невеликий обсяг іноземних інвестицій. Вирішення зазначених проблем, у тому числі й за допомогою правових засобів, покращить інвестиційну ситуацію у країні.  Розмову вів Остап Миланко
«Правовий тиждень»