Закиди на адресу голови ВСУ виявилися безпідставними

На жаль, в Україні вже стала традиційною активізація спроб  політичного тиску на судову систему напередодні будь-яких виборів. Методів, які застосовуються для дискредитації судів, ослаблення їх авторитету та підкорення чиїйсь волі, безліч. Це й інформаційні війни, й прямий тиск на суддів, безцеремонне втручання у діяльність судів. Але сьогодні ми зупинимося на найбільш кричущому випадку – спробі незаконного використання можливостей правоохоронних органів та депутатських повноважень для розправи над очільником судової влади, який у силу своєї позиції виявився неугодним деяким політичним ділкам. Упродовж останнього року, особливо наприкінці весни – початку літа масовану атаку персонально на голову найвищої судової інстанції Василя Онопенка влаштував заступник Генерального прокурора України Ренат Кузьмін, який стверджував про начебто недотримання процедури при обранні його на посаду судді, звинуватив у незаконності вирішення питань про призначення суддів на адміністративні посади. Через відповідні засоби масової інформації або через певних депутатів було поширено й іншу недостовірну інформацію з метою дискредитації голови Верховного Суду України. Політичним прикриттям цієї атаки виступила група нардепів, які направили Генеральному прокурору України звернення про необхідність дачі правової оцінки «незаконним» діям Онопенка. Як стало відомо «Правовому тижню» Генпрокуратура уже провела перевірку фактів, викладених у цьому зверненні, і повідомила нардепів про її результати. У своїй відповіді Генпрокуратура вказала на те, що викладені у депутатському звернені факти не знайшли свого підтвердження і констатувала юридичну безпідставність обвинувачень на адресу голови Верховного Суду України. Так, Генпрокуратура ще раз підтвердила законність обрання Василя Онопенка на посаду судді Верховного Суду України – у відповіді вказано, що воно відбулося відповідно до чинного законодавства з дотриманням встановленої законом процедури. Як і всі інші кандидати на посаду судді, у 2002 р. Василь Онопенко підготував реферат, склав кваліфікаційний іспит (хоча до цього він уже працював на посаді судді ВСУ), пройшов співбесіду. Тобто ним було виконано всі передбачені Законом України «Про судоустрій України» вимоги, які регулюють складання кваліфікаційного іспиту. На підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тодішнім головою Верховного Суду Віталієм Бойком було зроблено подання до Верховної Ради України, яка у свою чергу у встановленому законом порядку розглянула його і обрала Василя Онопенка суддею Верховного Суду України. Таким чином у цьому питанні вища наглядова інстанція держави дійшла того ж висновку, який раніше вже було встановлено у судовому порядку. У свою чергу це знімає будь-які питання й щодо законності обрання Василя Онопенка на посаду голови Верховного Суду України у 2006 р., яке також порушували у своєму зверненні «поборники законності» з депутатськими значками. Генеральна прокуратура України визнала безпідставними доводи народних депутатів щодо протиправного привласнення головою ВСУ повноважень щодо призначення суддів на адміністративні посади. У відповіді Генпрокуратури зазначено: «Відповідно до рішення Ради суддів України №50 від 31.05.2007 р. саме зазначений орган суддівського самоврядування з огляду на відсутність законодавчо визначеного порядку вирішення цього питання дійшов висновку, що він є єдиним повноважним суб’єктом здійснення функцій призначення та звільнення суддів з адміністративних посад. Указане рішення Ради суддів України було підтримано і найвищим органом суддівського самоврядування – З’їздом суддів України, рішення якого є обов'язковими для всіх професійних суддів, у тому числі і для голови Верховного Суду України». Як зазначено у листі Генеральної прокуратури України, у ході перевірки не знайшли свого підтвердження і доводи депутатів про втручання голови ВСУ у вирішення окремих судових справ. Іншими словами, юридично визнано, що уся та «обвинувальна» інформація, яка останнім часом з подачі зацікавлених осіб спочатку активно поширювалася певними інтернет-виданнями, а потім перетворювалася у відповідні депзвернення та проекти постанов, є нічим іншим, як спеціально спланованою піар акцією. Як випливає з листа Генпрокуратури, «мильною бульбашкою» виявився ще один факт, яким намагалися скомпрометувати очільника судової влади. Так, у деяких ЗМІ було поширено інформацію про будинок, у якому проживає сім’я Василя Онопенка. Цю інформацію «підхопили» певні депутати, порушивши перед Генпрокуратурою питання щодо правомірності придбання ним домоволодіння у передмісті Києва. У цьому зв’язку Генпрокуратура, по-перше, зазначила, що у депутатському зверненні не наведено конкретних фактів порушення закону з боку голови Верховного Суду України щодо наявності у його сім’ї вказаного житла. По-друге, Генпрокуратура вказала, що «дані, наведені в ЗМІ щодо невідповідності майнового стану Василя Онопенка його реальним доходам спростовуються відомостями про доходи, цінні папери, нерухоме майно і вклади у банках за 2008 рік голови Верховного Суду України та членів його сім'ї, опублікованими 12.08.2009 р. у газеті «Голос України» № 149 (4649). Із публікації вбачається, що згаданий будинок був зведений ще у 2002 р., тобто за 4 роки до того, як Василь Онопенко був призначений головою Верховного Суду України. При цьому відомості про вказаний будинок були занесені у декларацію про доходи Онопенка за 2008 рік». Слід зазначити, що Василь Онопенко є одним з не багатьох посадовців високого рівня, який щорічно з моменту обрання у 2006 р. на посаду голови Верховного Суду оприлюднює інформацію про доходи та майно своєї сім’ї. Отже, жоден із закидів на адресу головного судді не підтвердився. Сподіваємося, ця тема нарешті вичерпана і тепер кожен займатиметься своїми прямими обов’язками: парламентарі – законотворчістю, прокуратура – реальною боротьбою із злочинністю та забезпеченням дотримання законності, а судді – правосуддям без політичного шантажу, впливу та втручання.