Компенсація за страждання

Моральна шкода та компенсація за її завдання – категорії, які важко оцінити у грошовому еквіваленті, як і встановити сам факт заподіяння такої шкоди. Відсутність чітких підходів до визначення підстав і розмірів її компенсації робить останню непередбачуваною для сторін та утруднює обґрунтування судових рішень у цій частині. На них впливає і суб’єктивний чинник – думка судді. Критерії оцінки Але, попри те що різні судді у схожих справах нерідко стягують різні суми компенсації за моральну шкоду, останнім часом простежуються аналогії у вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди в окремих категоріях справ. Зокрема, це стосується актуальних справ про стягнення депозитів із фінансових установ. Деякі позивачі окрім стягнення депозиту, відсотків за користування ним і штрафних санкцій за несвоєчасне повернення коштів просять стягнути також суму заподіяної їм моральної шкоди. Навіть у тих випадках, коли, здавалося б, факт моральної шкоди доведено, є документи, які підтверджують, що особа зверталася за медичною допомогою внаслідок душевних страждань, обумовлених неповерненням депозиту, не маючи за період «війни» з банком жодних джерел заробітку. Типовими є ситуації, коли один громадянин внаслідок незначної травми та короткочасного розладу здоров’я отримує в якості моральної компенсації 20 тис. грн., а інший тривалий час перебуває на стаціонарному лікуванні з хірургічним втручанням, отримує інвалідність і відсуджує лише кілька тисяч гривень. Крім того, вимоги щодо відшкодування моральної шкоди нерідко супроводжують справи про спростування інформації, опублікованої у ЗМІ, і стягувані суми перевищують розміри компенсацій за моральні страждання внаслідок серйозного каліцтва. Ці ситуації свідчать про необхідність чітких і зрозумілих критеріїв стягнення збитків внаслідок заподіяних моральних страждань та їх оцінки у грошовому еквіваленті. Досвід інших країн Цікаво, які підходи до оцінки розміру моральної шкоди пропонують законодавства країн, у яких цей інститут має найдовшу історію. Так, США та Великобританія можуть похвалитись особливо багатим досвідом судової практики щодо вирішення цього питання. Загалом англосаксонська система права використовує три критерії оцінки моральної шкоди: концептуальний, особистісний і функціональний. Перший із них передбачає аналогію з майновою шкодою і полягає в тому, що, визначаючи пошкодження або втрату окремих частин тіла, враховують, який саме орган пошкоджено. Причому встановлюються мінімально та максимально можливі суми відшкодування у грошовому еквіваленті. Другий, особистісний підхід ґрунтується на протилежної концепції: глибина моральних страждань і, відповідно, сума компенсації залежать від особи постраждалого. Якщо перший критерій можна умовно назвати об’єктивним, то другий – суб’єктивний. Функціональний критерій виходить із того, що суд має призначити розумну суму компенсації, адже неможливо чітко визначити розмір страждань у грошовому еквіваленті. При цьому враховують страждання, загальний психологічний і фізичний стан, погіршення роботи органів. Найбільш визначеним критерієм є концептуальний. Виходячи з нього, у США встановлена максимальна межа компенсації моральної шкоди в багатьох випадках. Наприклад, смерть потерпілого внаслідок злочину «оцінюється» щонайбільше у 250 тис. доларів. Водночас у цій країні суми максимальних виплат за найпопулярнішими підставами відшкодування моральної шкоди – лікарськими помилками – залежать від штату і можуть сягати мільйону доларів. У західноєвропейських країнах континентального права критерії визначення сум компенсації моральної шкоди не визначені, проте є приписи, що орієнтують суддів на раніше винесені судові рішення у схожих справах. Крім того, існують навіть спеціальні комісії з питань компенсації моральної шкоди, які розраховують відповідні суми відшкодування, як, наприклад, у Великобританії. Гучна справа на ? 800 тис. Показовим прикладом конкретизації суми відшкодування моральних збитків є справа, яка набула розголосу кілька років тому. Колишня співробітниця лондонської філії Deutsche Bank Хелен Грін подала позов до свого колишнього роботодавця з огляду на презирливе ставлення колег, які заважали їй працювати, роблячи образливі зауваження, неадекватно навантажували роботою, не залучали до корпоративних заходів. Увага в позові акцентувалася і на відсутності підтримки з боку керівництва. Позивачка стверджувала, що отримувала стреси та навіть вчинила спробу самогубства, і це попри те, що за час роботи в Deutsche Bank позивачка пройшла спеціальний оплачений роботодавцем курс з управління стресовими ситуаціями. У ході судового процесу медичні експерти з боку обвинувачення та захисту хоча й зробили спільний висновок, що в пані Грін за час роботи розвилася глибока депресія, проте не дійшли єдиної думки щодо причин розладів. Позиція банку ґрунтувалася на твердженнях, що позивачка емоційно неврівноважена та схильна до психічних хвороб. Проте суддя в рішенні вказав, що «Грін стала об’єктом безжалісної кампанії жорстокої поведінки, спрямованої на завдання їй душевних страждань». Результат – присудження позивачці 800 тис. фунтів: 35 тис. – за пережиті біль і страждання, 25 тис. – за шкоду кар’єрі, 100 тис. – за втрачені доходи та 640 тис. – у якості компенсації за упущені в майбутньому доходи, у тому числі пенсію. «Тарифікація» шкоди Проте далеко не всі юристи поділяють думку про необхідність визначення чітких критеріїв компенсації моральних збитків. Дехто вважає, що сутність моральної шкоди – виключно суб’єктивна категорія, яку взагалі неможливо прив’язати до конкретної грошової суми. Це обумовлено індивідуальністю людини і тим, що особливості психіки потерпілого та наслідки заподіяння шкоди завжди будуть унікальними. Таким чином, суми компенсацій за подію, яка однаковою мірою стосувалася двох різних осіб, можуть суттєво відрізнятися, якщо суд оцінюватиме страждання, завдані кожній особі, комплексно. Зараз критерії визначення розміру компенсації моральної шкоди прописані в Постанові № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про компенсації моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р., згідно п. 9 якої суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин. Цей підхід не є досконалим, адже має дуже загальний характер і невелике смислове навантаження. Крім того, остання сентенція абзацу 1 п. 9 про те, що «суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості», у вітчизняних умовах судочинства суто декларативна. Доцільнішою є «тарифікація» заподіяної моральної шкоди, тобто прийняття нормативного акта, який встановлює різні ставки залежно від виду завданої шкоди та тяжкості травми в еквіваленті до розмірів мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Окремі випадки, у першу чергу ті, що обумовлені приниженням честі, гідності та ділової репутації, мають обов’язково розглядатись експертами. До того ж слід окремо визначати межі відшкодування у кримінальних, цивільних та адміністративних справах. Уваги потребують і справи про стягнення моральних збитків внаслідок незаконного звільнення та незаконного утримання під вартою – при їх розгляді треба враховувати кількість часу, протягом якого особа страждала внаслідок протиправної поведінки щодо неї. Такі підходи суттєво знизили б кількість звинувачень на адресу суддів у необ’єктивності та заангажованості при винесенні рішень про стягнення моральних збитків.