Всі рубрики


Виконання рішень судів: світло в кінці тунелю?

Невиконання Україною рішень національних судів, занепокоєння щодо якого висловила Рада Європи, підштовхнуло представників вітчизняних органів державної влади поставити це питання на порядок денний. Так, 24 вересня ц.р. Міністерство юстиції спільно з Центром комерційного права провело міжнародну конференцію «Реформа системи виконання судових рішень: виклики та перспективи». Під час засідання представники парламенту, Мін’юсту, ВСУ, вищих спеціалізованих судів, науковці і практикуючі юристи намагалися відповісти на запитання: чому акти, які виносяться іменем держави і мають законну силу, ігноруються як чиновниками різного рангу, так і самими сторонами судового процесу – фізичними і юридичними особами? «Кволе» законодавство Конституція чітко говорить, що «судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України». Але виконувати рішення судів чомусь не поспішають. Як виявилося, надання функції примусового виконання судових рішень Державній виконавчій службі проблеми їх ігнорування не вирішило. «Діюча система виконання судових рішень, крім того, що вона є неефективною і не забезпечує ту функцію, яка на неї покладена, має дуже високі адміністративні видатки», – зауважив народний депутат України Юрій Мірошниченко (на фото 1). Тобто громадяни України утримують її просто так. Наявна система виконання рішень національних судів (яка мала б виконувати свою функцію) є, умовно кажучи, нерентабельною. Тому доцільність її існування ставиться під сумнів. «Ми повинні визнати саму систему кволою, – наголосив народний депутат. – Бо дехто вважає, що це вади суб’єктивного характеру: поганий керівник, несумлінні працівники тощо». Держава не розробила дієвих механізмів виконання судових рішень. Більше того, об’єктом її опікування після прийняття Закону «Про виконавче провадження» (далі – Закон) є не сторона, яка виграла судовий процес, а боржник. «У 99% чинне законодавство захищає саме боржника», – зазначив заступник міністра юстиції, начальник Департаменту державної виконавчої служби Геннадій Стаднік (на фото 2). І проблема полягає не лише в широкому переліку прав боржника, наданих йому Законом. Пан Стаднік назвав низку чинних документів, які зводять нанівець права стягувача і вимоги Закону. Серед таких нормативно-правових актів – Закон «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (для таких підприємств дія ст. 4, 5 Закону зупинена). «Усі ми знаємо, що фінансово це найспроможніші підприємства в Україні, – зауважив начальник Департаменту ДВС. – У зв’язку з дією такого мораторію ускладнено виконання майже 88 тис. виконавчих документів, сума за якими перевищила 6 млрд грн.». Пріоритет інтересів боржника у виконавчому провадженні можна пояснити використанням старих механізмів виконання судових рішень. «Фактично виконати судове рішення без згоди боржника неможливо», – наголосив Геннадій Стаднік. Враховуючи це, спеціалісти Мін’юсту розробили проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень (його було прийнято в першому читанні 19 березня 2009 р.), який змінив роль боржника у виконавчому провадженні. Спокуса додаткового «заробітку» Скоріше за все, чинний Закон вже не врятують різноманітні косметичні методи. За сприятливих умов, а саме за реальної законодавчої роботи парламенту, його скасують і ухвалять новий нормативно-правовий акт. Велика кількість прогалин і наявність у Законі дискримінаційних повноважень державних виконавців породжують корупцію. Її масштаби вражають. «За останні два роки ми змінили 15 керівників ДВС в областях», – повідомив пан Стаднік. Більше того, лише за минулий рік до відповідальності було притягнено 2900 судових виконавців. Приголомшливість цієї цифри посилює те, що загальна кількість судових виконавців становить 7 тис. «Але корупція в органах ДВС є», – зізнався начальник Департаменту ДВС. У ст. 24 Закону закріплено, що державний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Закріплюючи такий строк, законодавець ненавмисно дозволив державному виконавцю зловживати своїми процесуальними правами (затримувати винесення постанови, коли необхідне термінове виконання судового рішення) і отримувати (а інколи і вимагати) матеріальні блага чи особисту вигоду. Норми Закону, які передбачають право державного виконавця припиняти виконавче провадження, вирішувати, проводити виконавчі дії чи ні, є також причиною корупційних ризиків. Людський фактор Про необхідність підвищення статусу державного виконавця говорили багато. «Рівень довіри до системи, яка забезпечує (точніше, мала б забезпечувати) виконання судових рішень, надзвичайно низький», – переконаний Юрій Мірошниченко. Водночас авторитет державних виконавців мало залежить від прийняття тих чи інших нормативно-правових актів. Байдужість особи до свого обов’язку виконати рішення суду деякою мірою пояснюється ментальністю українців. Боржник не бажає усвідомлювати свого обов’язку виконати рішення з самого початку, коли його виніс суд. Вважається, що його треба виконувати тоді, коли до особи вже прийшов судовий виконавець. «На жаль, добровільне виконання рішення суду асоціюється в людей зі слабкістю», – зазначив пан Стаднік. Відповідальність за невиконання судових рішень, передбачена чинним українським законодавством, мало лякає як юридичних, так і фізосіб. У зв’язку з цим мін’юстівський законопроект пропонує посилити відповідальність згаданих осіб. Наприклад, грошові кошти клієнта зможуть бути списані без його розпорядження як на підставі рішення суду і у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом, так і за постановою державного виконавця. Аналогічні зміни можуть внести і до ст. 1074 ЦК «Обмеження права розпоряджання рахунком». Крім того, в господарському судочинстві пропонують надати судам право надсилати запити до органів державної реєстрації прав на майно, щоб отримати інформацію про майно відповідача. Це, безперечно, полегшить роботу державних виконавців. Низка змін стосується, зокрема, заходів забезпечення позову та змісту рішення господарського суду в частині опису майна боржника. Автори законопроекту пропонують посилити адміністративну і кримінальну відповідальність фізичних осіб. Так, від імені органів ДВС його начальникам, яким безпосередньо підпорядковані державні виконавці, за умови невиконання правопорушником законних вимог державного виконавця (ст. 188-13 КУпАП) надається право розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення. Висновки Високопосадовці усе частіше закликають до впровадження в Україні інституту приватних виконавців (про відповідний законопроект дивіться «ПТ» від 16 червня 2009 р. № 24 (150)). «Досвід країн, які пройшли шлях від низького рівня виконання судових рішень до його стовідсоткового показника, говорить про переваги цього інституту», – зазначив Юрій Мірошниченко. Наприклад, Болгарія, щоб забезпечити належне виконання судових рішень, вжила на перший погляд радикального заходу. «Вона просто зробила виконавчу службу недержавною», – повідомив народний депутат. Зараз цивілізований світ вважає, що виконавець – це не той, хто застосовує силу і примус, а той, хто є партнером стягувача і допомагає йому виконати судове рішення. Тому систему виконання рішень потрібно докорінно змінювати.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________