Кабмін вийшов за межі своїх повноважень

1 жовтня 2009 р. КСУ оприлюднив прийняте 29 вересня Рішення за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості» від 2 квітня 2009 р. № 430 (далі – Постанова, справа про відчуження майна державних вугледобувних підприємств). Цією Постановою Кабмін затвердив перелік вугледобувних підприємств, майно яких підлягає продажу в 2009 році на відкритому аукціоні, та вирішив ряд питань, пов’язаних із забезпеченням продажу такого майна. При цьому, на думку автора подання, відчуження вугледобувних підприємств суперечить ч. 2 ст. 19, пунктам 5, 10 ст. 116 та іншим положенням Конституції України. Розглядаючи матеріали справи, КСУ дійшов висновку, що згідно з чинним законодавством державні підприємства з видобутку вугілля і шахти як структурні підрозділи державних вуглевидобувних підприємств, що є майновими комплексами, можуть бути відчужені шляхом приватизації у встановленому законом порядку. Єдиний орган конституційної юрисдикції виходить з того, що Постановою Кабмін передбачив відчуження структурних підрозділів державних вугледобувних підприємств у цілому як майнових комплексів, а не їх виокремленого майна, яке належить до основних фондів, і що визначена Постановою форма відчуження майна не є приватизацією державного майна відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного майна». Тому КСУ вважає, що уряд, видавши Постанову, вийшов за межі своїх повноважень і здійснив управління об’єктами державної власності – майном вугледобувних підприємств – усупереч законам «Про приватизацію державного майна», «Про управління об’єктами державної власності», Гірничого закону України. Натомість положення п. 5 ст. 116 Конституції щодо здійснення Кабміном управління об’єктами державної власності відповідно до закону є приписом стосовно того, як має діяти уряд, здійснюючи повноваження щодо реалізації прав держави як власника, – не на власний розсуд, а у відповідності із законом, який регулює ці відносини. Таким чином, КСУ дійшов висновку, що Постанова, за винятком пункту 5, є такою, що не відповідає Конституції України. Суддя КСУ Павло ТКАЧУК – КСУ, співставивши форму відчуження вугледобувних підприємств, закладену в Постанові, із законодавством про приватизацію, дійшов висновку, що у даному випадку КМУ здійснював управління об’єктами державної власності не відповідно до закону. У Постанові, по суті, закріплене звичайне (неприватизаційне) відчуження майна структурних підрозділів державних вугледобувних підприємств, що виключає можливість отримання їх працівниками гарантованих вказаним законом пільг щодо першочергового придбання акцій, соціального захисту при звільненні працівників з ініціативи нового власника тощо. Постановою передбачається, що кошти від продажу майна вугледобувних підприємств спрямовуються до спеціального фонду Міністерства вугільної промисловості, а не до Держбюджету України. Про право на пенсійне забезпечення 8 жовтня ц.р. Конституційний суд України (далі – КСУ) оприлюднив рішення від 7 жовтня у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції положень п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон). КСУ визнав названі законодавчі норми неконституційними. Суб’єкт права на конституційне подання порушив питання про визнання неконституційними положень Закону щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов’язковість такого договору не надана Верховною Радою України. Виходячи із правової та соціальної природи пенсій, КСУ констатував, що право громадянина на отримання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, – в Україні чи за її межами. З наведених підстав КСУ визнав, що оспорювані положення Закону суперечать приписам Конституції України стосовно утвердження та забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав пенсіонерів незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості. Крім того, КСУ звернув увагу законодавців на те, що відповідно до Конституції матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Тому позитивним обов’язком держави є прийняття відповідного закону, який має визначати порядок та умови такого відшкодування. Право на правову допомогу 6 жовтня ц.р. КСУ оприлюднив рішення від 30 вересня у справі за конституційним зверненням громадянина Ігоря Голованя щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції (справа про право на правову допомогу). Цим актом єдиний орган конституційної юрисдикції підтвердив конституційне право свідків під час допиту користуватися правовою допомогою адвоката, а також право всіх без винятку громадян користуватися правовою допомогою в усіх випадках за їхнім бажанням. Тож згідно з резолютивною частиною рішення положення ч. 1 ст. 59 Конституції «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як можливість, гарантовану державою будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами, вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, яких вона потребує. Положення ч. 2 ст. 59 Конституції в аспекті конституційного звернення КСУ розтлумачив так: особа під час допиту її як свідка в органах дізнання та досудового слідства або під час дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо закони України не встановлюють обмежень щодо цього.  Рішення з коментарями буде опубліковане в наступному номері «ПТ».