Представництво сторін у виконавчому провадженні Конституція України не лише визначає права громадян, але й передбачає дієві гарантії їх реалізації. Однією з таких гарантій є право на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Повному здійсненню права особи на судовий захист сприяє юридична допомога, у тому числі у формі представництва. Представництво можливе в будь-якій справі і на всіх стадіях розвитку цивільного процесу, починаючи з порушення справи і закінчуючи виконанням судового рішення.
Стягувачі та боржники
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню, якщо не виконані добровільно, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. (далі – Закон).
Відповідно до вимог ст. 11 вказаного Закону сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувач – фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржник – фізична або юридична особа, яка згідно з рішенням зобов'язана вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них має право робити це самостійно або доручити участь у виконавчому провадженні одному зі співучасників.
Представництво
Представництво – це правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені іншої сторони, яку вона представляє. Потреба в представництві виникає, коли особа не може особисто здійснювати свої права й обов'язки в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або життєвих обставин (через хворобу, відрядження, зайнятість). Але часто до послуг представників звертаються, щоб скористатися їхніми спеціальними знаннями та досвідом, заощадити час і кошти.
За допомогою представництва можна здійснювати не лише майнові, але й деякі особисті немайнові права. Проте не допускається укладення через представників угод, що за своїм характером можуть бути укладені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (заповіту, договору довічного утримання тощо). Закон України «Про виконавче провадження» визначає також умови виконання рішень, згідно з якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Законне та договірне представництво
Автор навчального посібника «Виконавче провадження в Україні» С. В. Щербак розрізняє законне та договірне представництво. Законним є представництво інтересів неповнолітніх осіб і осіб, визнаних судом недієздатними або безвісно відсутніми. Підставами для допуску законних представників є: свідоцтво про народження дитини або рішення суду, акт про призначення опікуном, піклувальником або опікуном майна. Першою ознакою законного представництва є те, що представник і його повноваження визначені нормативними актами (цивільними, господарськими та сімейними). Наприклад, батьки або опікуни представляють недієздатних і малолітніх осіб, віком до 14 років, у зв'язку з прямою вказівкою закону. Другою ознакою є те, що особа, яку представляють, не бере участі в призначенні представника і не може особисто скасувати чи змінити його повноваження, адже вони визначені законом.
Договірним є представництво, що здійснюється у виконавчому провадженні на підставі договору доручення (якщо представник – адвокат, співстягувач чи будь-який громадянин) або трудового договору (якщо представник – юрисконсульт). Повноваження цих представників підтверджується дорученням, що оформляється відповідно до вимог Закону.
Представництво сторін у виконавчому провадженні визначене ст. 12 Закону, згідно з якою сторони можуть реалізовувати свої права й обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.
Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконують обов'язки у виконавчому провадженні відповідно до вимог Закону. Якщо стороною є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець своєю постановою залучає до участі у виконавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна.
Юридичні особи у виконавчому провадженні
Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюють їхні керівники, органи чи посадові особи, які діють у межах повноважень, наданих їм Законом, або представники юридичної особи. У цьому разі регламентується не просто представництво юридичної особи, а її участь у виконавчому провадженні як сторони, тому зазначене положення потребує деталізації. Представництво інтересів юридичної особи є складовою частиною її дієздатності. Так, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе обов'язки за допомогою своїх органів, які Закон та статут (положення) наділяють для цього правами. Порядок призначення або обрання керівних органів юридичної особи визначає її статут (положення).
Представником підприємства є його керівник (директор), якого наймає або призначає власник чи уповноважений ним органом і з яким укладають контракт. Статут, положення, а також контракт визначають межі повноважень, які делегують керівнику для здійснення комерційної або іншої діяльності. Але статус керівника має доводити також призначення на посаду (наказ), обрання колегіального органу (виписка з рішення зборів) або контракт. Тому перед державним виконавцем постає питання про обсяг повноважень представника юридичної особи. Воно особливо актуальне, якщо від волевиявлення представника залежить послідовність або зміст процесуальних дій державного виконавця.
Статут може обмежувати право керівника укладати деякі угоди. Тому держвиконавець має перевірити не лише наявність документа, який посвідчує службове становище керівника (наказу про призначення), але й його повноваження. Для цього державний виконавець може витребувати відповідні витяги зі статутів чи положень.
Сучасна юридична практика передбачає можливість директора та інших керівників діяти на підставі контракту. Тому державний виконавець має роз'яснити керівнику, який діє від імені юридичної особи, протиправність діяльності, що виходить за межі його повноважень, і неприпустимість діяльності в період відпустки або звільнення, адже така діяльність визначатиме особисту відповідальність громадянина як фізичної особи.
Крім того, уповноважений орган юридичної особи може дати керівнику або іншому працівникові підприємства, установи чи організації доручення, яке наділить його повноваженням укласти угоду від імені цієї юридичної особи.
Оформлення довіреності
Окремої уваги потребує оформлення довіреності на представництво сторони виконавчого провадження. Так, ч. 5 ст. 12 згаданого Закону передбачає, що повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою та оформленою відповідно до вимог Закону. А ст. 244 Цивільного кодексу України визнає довіреністю письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Згідно зі ст. 245 ЦКУ форма довіреності відповідає формі, у якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених ч. 4 цієї статті (ч. 2 ст. 245 ЦКУ).
Згідно з ч. 1 ст. 219 ЦКУ в разі невиконання вимоги про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину він є нікчемним. Таким чином, особа, яка отримала довіреність, що не відповідає формі, у якій має вчинятися зазначений правочин, не має права на представництво сторони виконавчого провадження.
Підстави для припинення представництва за довіреністю визначені ст. 248 ЦКУ. Якщо представництво за довіреністю припиняється, втрачає чинність передоручення. Крім того, у цьому разі представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|