Всі рубрики


Виконання судових рішень – реальність чи фантастика?

У США та країнах Європейського Союзу виконання судових рішень – відпрацьований і бездоганно діючий механізм. В Україні ж громадяни інколи роками чекають на виконання судового рішення, пройшовши всі судові інстанції. Як змінити ситуацію? На це запитання намагалися відповісти посадовці Міністерства юстиції України, представники українського суддівського корпусу та юридичних фірм. Вони взяли участь у круглому столі «Виконання судових вирішень: проблеми і шляхи їх вирішення», який відбувся у прес-центрі ІА «ЛігаБізнесІнформ». Основні проблеми та…  «До 80% рішень Європейського суду з прав людини проти України пов’язані з невиконанням рішень національних судів або виконанням їх у нерозумний строк. Отже, Україна має негайно вжити заходів, щоб змінити такий стан справ», – повідомив керуючий партнер ЮФ «Віталій Титич і Партнери» Віталій Титич. Пан Титич наголосив: треба не просто «залатати дірки» нормативно-правових актів, а змінити законодавчий підхід і системно вдосконалити законодавство у цій сфері. Суддя Верховного Суду України Олександр Волков зазначив, що проблеми, пов’язані з виконанням судових рішень, мають системний характер, тому їх треба вирішувати комплексно. Він закликав Верховну Раду не приймати закони, виконання яких не підкріплене державним бюджетом. За даними пана Волкова, на 1 вересня 2009 р. в апеляційних адміністративних судах не були розглянуті апеляційні скарги на 266 тис. судових рішень, основну частину яких складають так звані соціальні скарги. «Ці скарги не забезпечені грошима. Коли вони дійдуть до стадії виконання, можна буде тільки позаздрити юридичним фірмам, які зможуть заробити у зв’язку з потоком звернень до Європейського cуду з прав людини. А ці додаткові витрати ляжуть на плечі платників податків», – зазначив Олександр Волков. Партнер ЮФ Arzinger Ігор Ткач зупинився на проблемах здійснення в Україні виконавчого провадження стосовно іноземних суб’єктів господарювання. «Велика кількість невиконаних рішень і затягування процесу через прогалини в законодавстві – те, з чим стикаються всі стягувачі. Не є виключенням й іноземні суб’єкти. Але найбільша проблема стягувачів-іноземців стосується валюти виконання рішень», – зауважив пан Ткач. Перешкоджає виконавчому провадженню і Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», прийнятий у 2001 р. Зазначений нормативно-правовий акт запровадив мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств і господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%. Це було потрібно для того, щоб забезпечити економічну безпеку держави та не допустити руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств. Свого часу згаданий документ прийняли із застереженням «до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна». Але і через вісім років неможливо здійснити виконавче провадження та стягнення щодо таких підприємств, у тому числі й у процедурі банкрутства. За словами юристів, несумлінне використання цього Закону протягом останніх кількох років призводить до того, що підприємства, вступаючи в господарські відносини, можуть одні зобов'язання виконувати, а інші ігнорувати. …Шляхи їх вирішення Начальник відділу нормативно-методичного забезпечення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Олег Щелкунов висловив позицію Мін’юсту щодо шляхів і способів поліпшення роботи виконавчої служби в Україні. Пан Щелкунов повідомив, що загалом у першому півріччі 2009 р. на виконанні в органах Державної виконавчої служби було 5,5 млн документів, за якими належало стягнути майже 69 млрд грн. Що стосується результативності виконання, то майже 45% виконавчих проваджень за перше півріччя завершені. Якщо ж говорити про суми стягнень, то завершено виконавчі провадження майже на 13,5 млрд грн. Водночас доповідач звернув увагу на те, що Верховна Рада зареєструвала, але не ухвалила закони, необхідні, щоб вдосконалити систему судового і виконавчого провадження. Першочергові заходи, спрямовані на вдосконалення системи виконання судових рішень в Україні, назвав партнер ЮФ «Волков, Козьяков і Партнери» Олександр Алексєєнко. На думку пана Алексєєнка, потрібно вдосконалити процедури, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, упорядкувати повноваження державних виконавців і кодифікувати норми, які регулюють виконання судових рішень, але містяться в окремих нормативно-правових актах. Панацеєю, яка допоможе розв’язати всі проблеми виконання судових рішень, нерідко вважають запровадження інституту приватних виконавців, які діятимуть поряд з органами державної виконавчої служби. Радник Центру комерційного права Ігор Ніколаєв окреслив перспективи приватних виконавчих служб в Україні та порівняв роботу подібних структур в європейських країнах. «Хоча деякі витрати на утримання державної виконавчої служби сьогодні компенсуються за рахунок десятивідсоткового виконавчого збору, цих грошей не вистачає навіть на компенсацію оплати праці державних виконавців. Таким чином, держава утримує на кошти громадян цілу армію державних виконавців – близько 7 тис. осіб», – констатував доповідач. Продовжуючи цю тему, партнер ЮФ Spenser&Kauffmann Юрій Петренко проаналізував переваги та недоліки приватних виконавчих служб порівняно з державною виконавчою службою. Коментарі учасників   Партнер АК Arzinger
Ігор ТКАЧ:
– Найбільшою проблемою для стягувачів-іноземців в Україні є валюта виконання рішень. На практиці державні виконавці, стягуючи борг в іноземній валюті, обраховують його еквівалент у гривні. Визначену суму стягують спочатку з рахунків, на яких обліковується національна валюта, а в разі їх недостатності – з рахунків з іноземною валютою, конвертуючи її в гривню. Але законодавство не визначає дату, на яку державний виконавець повинен конвертувати суму боргу, визначену в іноземній валюті. І нерідко сума боргу зменшується через валютні коливання. При конвертуванні іноземної валюти в гривню виникають труднощі з переведенням сум, стягнутих у національній валюті, з рахунків державного виконавця на рахунки іноземних суб’єктів. Якщо в стягувача-нерезидента є представництво, зареєстроване в Україні, можна здійснити стягнення у гривні з перерахуванням коштів представництву. Якщо ж іноземний суб’єкт не має представництва в Україні, ситуація ускладнюється. Суму, стягнуту у гривні, фактично неможливо повернути стягувачу-іноземцю. Стягнення суми боргу в іноземній валюті теоретично можливе, але на практиці не застосовується, оскільки органи державної виконавчої служби не мають валютних рахунків. Виникає ситуація, за якої переводити гроші на рахунок стягувача забороняє законодавство, а перевести суму в іноземній валюті на рахунок державного виконавця практично неможливо. Вирішити зазначені проблеми, щоб повністю забезпечити права та законні інтереси стягувача-нерезидента, наразі неможливо. Процедура стягнення боргу в іноземній валюті має бути чітко врегульована в законодавстві. Правові норми, що стосуються порядку стягнення боргу в іноземній валюті, потребують вдосконалення. Партнер адвокатського об’єднання «Волков Козьяков і Партнери»
Олександр АЛЕКСЄЄНКО: – Щоб створити ефективну систему виконання судових рішень в Україні, необхідно вжити масштабних заходів. По-перше, удосконалити процедури, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень. Наприклад, посилити судовий контроль за їх виконанням, віднісши розгляд скарг боржників на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців до виключної компетенції суду. По-друге, слід упорядкувати повноваження державних виконавців, щоб, з одного боку, уникнути зловживань під час виконавчого провадження, а з іншого – збільшити його ефективність. Для цього доцільно обмежити повноваження державних виконавців, реалізація яких затягує виконання судових рішень, а також забезпечити доступ державних виконавців до майна боржників під час здійснення виконавчого провадження та звернення стягнення на майно і кошти останніх. По-третє, необхідно кодифікувати норми, які регулюють виконання судових рішень. Єдиний документ на кшталт Кодексу виконавчого провадження може значно полегшити роботу як працівникам виконавчої служби, так і представникам сторін у судовому спорі. Доцільне також поетапне запровадження в Україні недержавної форми виконання судових рішень, основа якої закладена в законопроекті «Про присяжних виконавців». Це дозволить стягувачам самостійно обирати особу, яка здійснюватиме відновлення їхніх порушених прав після прийняття відповідного судового рішення. Безумовно, слід встановити жорсткий контроль (можливо, шляхом ліцензування) за діяльністю присяжних виконавців. Водночас треба усвідомлювати, що вирішення проблем виконання судових рішень має бути комплексним: його не можна розглядати окремо від більш загальних проблем функціонування судової системи. Партнер ЮФ «Спенсер і Кауфманн»
Юрій ПЕТРЕНКО: – Останнім часом у юридичних колах все частіше обговорюють доцільність приватних виконавців. Деякі країни можуть послужити прикладом того, як ефективно запровадити цей інститут. Такі держави, як Угорщина, Болгарія та Словенія, обрали подвійну модель виконавчої служби, за якої не лише державні, але й приватні виконавці можуть виконувати судові рішення. А в Румунії існує лише один вид виконавців – приватні судові службовці. В Україні, мабуть, слід говорити про подвійну модель, оскільки передача всіх повноважень щодо виконання судових рішень приватним виконавцям може спричинити хаос. Враховуючи особливості менталітету та правової культури української нації, слід особливо зважено підійти до регламентації порядку набуття особою статуту приватного виконавця, здійснення контролю за його діяльністю та застосування санкцій щодо приватного виконавця. У багатьох країнах, де діє приватна виконавча служба, цей вид діяльності підлягає ліцензуванню, що в сучасних умовах було б прийнятним і для України. Винагорода приватного виконавця має бути гідною, а відповідальність за неналежне виконання своїх повноважень – суворою. Іншими словами, необхідно створити умови, за яких статус приватного виконавця не буде легкодоступним, і особа боятиметься його втратити. Це забезпечить старанність, ініціативність і відповідальність виконавця. На даному етапі, безперечно, не можна прирівнювати статус приватного виконавця до статусу державного. Повноваження приватного виконавця мають бути обмежені. Незважаючи на всі позитивні риси, які притаманні приватним виконавцям, у компетенції державних виконавців мають залишитися справи, що стосуються державного інтересу, державного майна, прав дитини тощо. Регулювання з боку держави потребує й питання винагороди приватних виконавців. Особливої уваги при впровадженні інституту приватної виконавчої служби потребує регламентація процедури виконавчого провадження. Адже якою б досконалою не була виконавча служба, ефективно виконати рішення буде неможливо, доки на законодавчому рівні не буде закріплений чіткий і продуманий механізм. Юридичний радник Центру комерційного права, к.ю.н.
Ігор НІКОЛАЄВ: – Офіційна статистика свідчить, що за майже десять років існування державна виконавча служба України не досягла показників ефективності, характерних для розвинених країн. Досвід багатьох іноземних держав свідчить, що найкращий спосіб збільшити ефективність виконання судових рішень – запровадити інститут недержавних виконавців. Сьогодні понад 60 країн світу сприйняли ідею недержавного виконання судових рішень. Серед них більшість країн Євросоюзу, а також низка країн СНД. У цьому році інститут недержавного виконання запровадили Казахстан і Грузія. Рухається в цьому напрямку й Україна. Так, 22 вересня ц.р. у ВР був зареєстрований проект ЗУ «Про присяжних виконавців» № 5151. Щоб забезпечити м’який перехід суспільства до нових форм організації виконання судових рішень, цей документ пропонує запроваджувати їх поступово, як це зробила, зокрема, Болгарія. На першому етапі недержавні форми виконання рішень мають існувати поряд із державними та перебувати під постійним контролем Мін’юсту. Для цього треба визначити правові основи діяльності присяжних виконавців, процедуру надання їм повноважень і контролю за їхньою діяльністю, їхні права та обов’язки, а також засади оплати їхньої праці. Присяжні виконавці виконуватимуть судові рішення тільки у приватній сфері. Стягнення з держави та на її користь здійснюватимуть виключно державні виконавці. І навіть у приватних зобов’язаннях стягувач зможе обирати, до кого йому звертатись: до державного чи присяжного виконавця. Це забезпечить конкуренцію у сфері примусового виконання судових рішень і, як наслідок, збільшить його ефективність. Слід також зауважити, що сьогодні витрати, пов’язані з виконанням судових рішень, фінансуються із загального та спеціального фонду держбюджету, тобто за рахунок пересічних громадян – платників податків. Якщо ж передати повноваження щодо виконання рішень приватним особам, вони здійснюватимуть його за власні кошти та кошти сторін виконавчого провадження.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________